Справа №2-2011/2008р        

                    ПОСТАНОВА

                     Іменем            України

  11 грудня 2008 року

            Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі:

    головуючого судді Гажі О.П.

            при секретарі  Шведовій Я.О.

з участю: представника позивача ОСОБА_1 , прокурора Чорної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нова Одеса справу за  адміністративним позовом ОСОБА_2  до Управління Пенсійного Фонду України (УПФУ) в Новоодеському районі  про  поновлення пропущеного строку для звернення з адміністративним позовом до суду та про визнання дій неправомірними і стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги по Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, -

                    В С Т А Н О В И В :

Позивач 21 жовтня 2008 року звернувся в Новоодеський  районний суд з адміністративним позовом до відповідача про  поновлення пропущеного строку для звернення з адміністративним позовом до суду та про визнання дій неправомірними і стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги по Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

 В своєму позові позивач зазначив, що  відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни. Посилаючись на те, що відповідач в порушення вимог цього закону відмовляється проводити йому, передбачені цим законом нарахування соціальної допомоги за 2006-2007 роки у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, просить суд винести рішення, яким відновити йому пропущений з поважних причин  строк звернення до суду за захистом порушених конституційних прав, визнати неправомірними дії відповідача: УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області щодо відмови їй, як особі, яка має статус дитини війни, в перерахунку пенсії та нездійсненні виплат щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком  за період 2006-2007 років та стягнути з   УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області на його користь недоплачену, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період 2006-2007 років  в загальній сумі 2733,30 гривень.

     В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, посилаючись на викладені в позові  обставини справи та підстави позову, просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

 Представник відповідача УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області  в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи. На адресу суду від представника відповідача надійшла письмова заява, в якій він просить суд розглянути справу у відсутність представника відповідача та надано письмові заперечення проти позову, в яких позовні вимоги  не визнаються.

    В своїх запереченнях, представник відповідача - УПФУ в Новоодеському районі, посилаючись на відсутність законодавчого визначення мінімального розміру пенсії за віком для громадян, яким пенсію слід підвищувати відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відсутність законодавчо визначеного механізму нарахування та виплати цієї соціальної допомоги та пропущення позивачем річного строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, просить суд в задоволені позову відмовити.

    Представник третьої особи - Головного Управління Державного казначейства (далі ГУДК) України в Миколаївській області в судове засідання не з'явилася.

На адресу суду надійшло клопотання  від представника ГУДК України в Миколаївській області про розгляд справи у відсутність їх представника.

    В своїх письмових запереченнях представник ГУДК посилається на те, що ГУДКУ в Миколаївській області не має ніякого відношення до здійснення  забезпечення вірного нарахування і виплати цих соціальних гарантій та пенсій та на відсутність прав та обов'язків щодо здійснення контролю за цією діяльністю. Також посилається на те, що виключно законом України про державний бюджет України визначаються видатки бюджету на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Посилаючись на відсутність в Законі України “Про державний бюджет України на 2007 рік” будь-яких передбачених видатків на виплату дітям війни підвищеного до 30% від мінімального розміру пенсії, неможливість стягнення на цей момент цих коштів з державного бюджету України, посилаючись на безпідставність позову, просить суд відмовити в його задоволенні.

    Прокурор в судовому засіданні, виступаючи на захист інтересів  держави в особі ГУДК України в Миколаївській області, посилаючись на викладені в письмових запереченнях представника ГУДК обставини та відсутність підстав для задоволення позову, просить суд відмовити в його задоволенні.

 Вислухавши пояснення позивача,  думку і висновок прокурора, дослідивши обставини справи та перевіривши їх письмовими доказами, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до наступного висновку:

        Позивач народився 10.03.1937 року, являється пенсіонером і відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має статус дитини війни. Ці фактичні обставини беззаперечні, визнаються сторонами, а тому суд вважає їх доведеними, такими, що не викликають сумніву щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в редакції станом на 18.11.2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком і позивач, як дитина війни мав і має право на таке підвищення пенсії.  

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Також, в ст.7 цього Закону зазначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Незважаючи на ці вимоги Закону, статями 77,110 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” та  пунктом 12 ст.71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” було зупинено відповідно на 2006 та 2007 роки дію ст.6 Закону України №2195-ІV “Про соціальний захист дітей війни”, а згідно з Законом України “Про державний бюджет України  на 2008 рік” виплата державної соціальної гарантії дітям війни була передбачена у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

 Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 у справі №1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень статей 29,36, ч.2 ст.56,ч.2 ст.62,ч.1 ст.66,пп.7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43-46 ст.71,ст.ст.98,101,103,111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) ці положення визнано такими, що не відповідають Конституції України( є неконституційними), а тому з 09 липня 2007 року вважаються такими, що втратили чинність.  

Також, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними положення закону, яким було зупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2008 рік, а тому з 22 травня 2008 року вважаються такими, що втратили чинність.  

Ці обставини також беззаперечні, визнаються сторонами.

Рішення Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для суддів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про Державний бюджет України” і є обов'язковими до виконання на території України.

    Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в редакції від  18.11.2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, передбачалось, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком, відповідно до абзацу 8 ч.2 ст.5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлюється виключно цим Законом.

Законодавством України не передбачено визначення розміру мінімальної пенсії за віком, з якого має вираховуватися, передбачена ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” 30 відсоткова державна соціальна допомога.

Згідно абзацу 1 ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу  встановлений в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, але відповідно до ч.3 ст.28 цього ж Закону, абзац 1 ч.1  вищевказаної статі застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.

Суд, керуючись принципом верховенства права, не враховує доводи представника відповідача про те, що порядок визначення розміру мінімальної пенсії за віком встановлений абзацом 1 ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не може застосовуватися до визначення розміру підвищення пенсії дітям війни, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і вважає ці доводи безпідставними.

Відповідно до ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд керуватись в своїй діяльності принципом верховенства права, передбачено, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

 Тому суд, відповідно до вимог ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, при вирішенні даної справи застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, як джерела права.

Крім того, суд зазначає, що законодавчий орган держави сам в численних прийнятих ним законах при визначені мінімальної пенсії за віком посилається на ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суд України застосовує  при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та протоколи до неї і практику Європейського Суду, як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За таких обставин, майнові права громадян, в світлі рішень і практики Європейського Суду з прав людини, розцінюються як об'єкти цивільних прав в сенсі “власності”.

Зокрема, при розгляді справи “Кечко проти України” (заява №63134/00) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у межах свободи дій держави визначати, які  надбавки виплачувати своїм робітникам із державного бюджету. Також зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплати таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення Суду).

У зв'язку з цим, Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого були встановлені надбавки з бюджету і, які є діючими та Закону України “Про державний бюджет України” на відповідний рік, де положення останнього, на думку уряду України”, превіювали, як lex specialis.

Також, Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.26 рішення Суду).

Суд виходить з того, що Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року було визнано неконституційними положення Законів України “Про державний бюджет України” відповідно на 2007 -2008 роки, якими зупинялась дія  ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

        Приймаючи до уваги, що рішення Конституційного Суду  України  мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами,  які виникли  внаслідок дії    положень    статей    зазначених    законів,   що   визнані неконституційними і є  обов'язковими  до виконання   на  території  України,  остаточними, такими, що  не  можуть  бути оскаржені, то з моменту їх винесення вони набрали законної чинності.

Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що бездіяльність та відмова відповідача  - УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області в нарахуванні позивачу надбавки до пенсії - державної соціальної допомоги, як особі, яка відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має статус дитини війни за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року являється неправомірною. Тому, в цій частині, вимоги позивача підлягають задоволенню.

Таким чином, з 09 липня 2007 року і по 31 грудня 2007 року(до моменту закінчення відповідного фінансового року, передбаченого Законом України про Державний бюджет),  позивач, як дитина війни, має законне право на підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

    Враховуючи, що за 2006 рік Конституційний Суд України не виносив судового рішення про неконституційність  положень Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, якими були призупинені положення ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та враховуючи, що бюджетний період на 2006 рік закінчився 31 грудня 2006 року та, в зв'язку з відсутністю будь-яких нормативно правових актів, які б передбачали поновлення таких виплат на цей період, суд приходить до висновку, що в задоволені  цієї частини позовних вимог позивачу слід відмовити.

Крім того, слід зазначити, що вказаними Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 у справі №1-29/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008, якими визнано неконституційними положення Законів України про державний бюджет України відповідно на 2007 та 2008 роки, не покладено обов'язку на Пенсійний Фонд України по відшкодуванню  витрат, пов'язаних з підвищенням пенсій дітям війни.

Відповідно до ст.7 Закону України “Про соціальний статус дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок коштів Пенсійного Фонду України.

    Пенсійний Фонд України та його управління на місцях діють на підставі положення “Про Пенсійний Фонд України” і здійснюють свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного Фонду України  (далі ПФУ). Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету ПФУ, який щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 9 Положення “Про Пенсійний Фонд України” передбачено вичерпний перелік напрямків використання коштів ПФУ, які використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають.

Органи виконавчої влади України, відповідно до вимог ст.6 Конституції України здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правопорядок в Україні ґрунтується на принципах, згідно яких ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачено законодавством.

Враховуючи, що Законом України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що фінансування виплат по даному закону проводиться з Державного бюджету України, який затверджується (приймається закон) Верховною Радою України, а не з бюджету ПФУ, який затверджує Кабінет Міністрів України, то суд не вбачає підстав для  задоволення позову позивача у спосіб стягнення цих коштів з УПФУ в Новоодеському районі. Тому, в цій частині позовних вимог, позивачу слід відмовити.

За таких вищевикладених обставин, на думку суду, єдиним вірним способом, який гарантував би дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача буде зобов'язання відповідача вчинити дії по нарахуванню позивачу до його пенсії підвищення, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з  09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року  та про зобов'язання відповідача виплатити позивачу ці заборговані кошти.

Суд, також не приймає до уваги заперечення відповідача - УПФУ в Новоодеському районі в частині його посилань на пропуск позивачем строків звернення до суду за захистом порушених прав, так як відповідно до чинного законодавства до правовідносин, що випливають із заборгованості по виплатах заробітної плати, пенсій та інших гарантованих державою соціальних виплат і платежів, не застосовуються строки давності звернення до суду за захистом порушених прав.

На підставі ст. 94 КАС України з  Державного бюджету України  слід стягнути на користь позивача понесені ним  документально підтверджені судові витрати по справі   в сумі 3,40 гривні за сплату державного мита.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6-11, 15, 158-163 КАСУ, суд, -

            П О С Т А Н О В И В :

1.   Позов ОСОБА_2  до Управління Пенсійного Фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області про  поновлення пропущеного строку для звернення з адміністративним позовом до суду та про визнання дій неправомірними і стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги по Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, - задовольнити частково.

2.   Визнати неправомірними дії відповідача УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії та нездійсненні виплат щомісячного підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

3.   Зобов'язати УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області нарахувати і виплатити позивачу ОСОБА_2   до його пенсії підвищення, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з  09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

4.   Стягнути з державного бюджету України  на користь ОСОБА_2  судові витрати по справі в розмірі 3,40 гривень.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

    Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку  апеляційного оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

    Постанова  суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду

         через  Новоодеський районний суд  шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження, яка             подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на     рішення суду  може бути подана безпосередньо до суду в 10 (десяти) денний строк після     проголошення рішення, або протягом 20 (двадцяти) днів після подання заяви про     апеляційне оскарження з одночасним направленням її копії до апеляційного суду.

            Головуючий :