Справа № 2 - а - 639/2007 р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2007 року Таращанський районний суд Київської області в
складі:
головуючого: Бабоїд О.М.
при секретарі: Лола Т.О.
розглянувши у попередньому відкритому судовому засіданні в м. Тараща справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Таращанської РДА про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення та недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги інваліду війни, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_2 надав до суду адміністративний позов до Управління соціального захисту населення Таращанської РДА про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення та недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги інваліду війни, мотивуючи тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1, інвалідом 2-ї групи, захворювання пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС. Посилаючись на те, що відповідно до ст. 48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" інвалідам 2-ї групи передбачено виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, яку виплачують органи соціального захисту населення, розмір якої визначається на момент виплати, та зазначаючи, що органи соціального захисту населення відмовили йому у виплаті одноразової компенсації та допомоги в належному розмірі за 2006 - 2007 роки, просив суд стягнути з відповідача недоотримані суми щорічної грошової допомоги за вказаний період в розмірі 3735 грн.
Крім того, він має статус інваліда Великої Вітчизняної Війни, тому згідно з ч.3, 4 ст. 13 ЗУ «Про статус Ветеранів Війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції ЗУ від 25.12.1998 року № 367 - 14 йому щорічно до 05 травня повинна надаватись одноразова грошова допомога в розмірі восьми мінімальних пенсій віком. Вказана грошова допомога виплачувалася відповідачем не в повному обсязі, в зв'язку з чим недоплачена щорічна грошова допомога за період з 2005 року по 2007 рік становить 7592 грн, яку також просив суд стягнути з відповідача на його користь.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, уточнивши їх розмір, і просить суд стягнути на його користь недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 - 2007 роки в розмірі 3735 грн, взявши до розрахунку мінімальну заробітну плату станом на момент виплати в 2006 році (26.09.2006 року) в розмірі 375 грн та на момент виплати в 2007 році (23.04.2007 року) в розмірі 420 грн, а також недоплачену суму щорічної грошової допомоги ветерану війни за період з 2005 року по 2007 рік в розмірі 7788, 48 грн.
Просить звільнити його від сплати судового збору, як потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС І категорії.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що дійсно ЗУ „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС" передбачені виплати на оздоровлення, на які вказує позивач. Проте, відповідно до ст. 62 вищезазначеного Закону, передбачено порядок таких виплат, які визначаються Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими органами державної виконавчої та місцевої влади. Даний порядок, починаючи з 2005 року, визначено постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", де встановлено щорічну допомогу на оздоровлення інвалідам IIгрупи в розмірі 120 гривень, які були виплачені позивачу.
Відповідно до п. 37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік", з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, дію абз. 2 ч. 4, ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", було зупинено на 2006 рік. Таким чином, підстави для виплати позивачу щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік, як інваліду II групи, в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, відсутні.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік": зокрема, пункту 30 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію в частині надання безпроцентних та пільгових позик - пунктів 21 і 29 частини першої статті 20, пунктів 1 і 7 частини першої статті 21, пунктів 5 і 12 частини першої статті 22, пункту 1 частини першої статті 23, пункту 5 частини першої статті 36; в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - пунктів 6 та 8 частини першої статті 30, пункту 1 частини першої статті 36, абзаців другого, третього та четвертого частини першої статті 37, абзаців другого, третього, четвертого частини першої та частини другої статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Проте, відповідно до ч.3 даного рішення, положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З огляду на те, що щорічна допомога на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 120, 00 грн була виплачена позивачу 23.04.2007 року, до ухвалення конституційним судом вищевказаного рішення, вважає, що підстави для виплати позивачу грошової допомоги за 2007 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, також відсутні.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.98 p. N 367-XIV, на яку вказує позивач, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам І групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Проте, Постановою КМУ від 18 лютого 2004 p. N 177 «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" із змінами і доповненнями, установлено, що Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірах, установлених законом про державний бюджет на відповідний рік, і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення.
На підставі положень вищевказаної постанови та у відповідності із розмірами, встановленими законом про державний бюджет на відповідний рік, починаючи з 2005 року, виплата разової грошової допомоги позивачу здійснювалася в наступних розмірах: 330 грн за 2005 рік, 330 грн за 2006 рік; 360 грн за 2007 рік. (Довідка № 5995 від 29.11.2007 року).
Законом України від 20.12.2005 p. N 323 5-ІV, дію частини п'ятої статті 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зупинено на 2006 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни.
За таких обставин, вимогу позивача про стягнення грошової допомоги за 2006 рік, вважає безпідставною.
Згідно із Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 p. N 489-V дію частини п'ятої статті 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зупинено на 2007 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 p. N 6-рп/2007 визнано неконституційним положення пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", частини третьої статей 61, 62, 63, 64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Зважаючи на те, що грошову допомогу за 2007 рік було виплачено позивачу в квітні місяці 2007 року, до ухвалення конституційним судом вищевказаного рішення, вважає, що підстави для виплати позивачу грошової допомоги за 2007 рік в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відсутні.
Крім того, вважає, що в задоволенні позову в частині стягнення щорічної разової допомоги відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2005 - 2006 роки слід відмовити і тому, що позивач на момент подачі даного позову до суду, пропустив однорічний строк звернення до адміністративного суду, який встановлено ст. 99 КАСУ.
Відповідно до ч.3 ст. 121 КАС України, суд за письмовою згодою сторін розглядає справу під час попереднього судового засідання, оскільки вирішені всі питання, необхідні для її розгляду.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1, інвалідом 2-ї групи, захворювання пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджено копією посвідчення.
Згідно з ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачено виплату одноразової щорічної допомоги ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС, інвалідам 1 і 2 групи в розмірі п'ять мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір заробітної плати визначається на момент виплати. Виплату грошової допомоги проводять органи соціального забезпечення громадян за місцем їх проживання.
Згідно довідки № 6003 від 29.11.2007 року, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації, відповідач виплатив позивачу щорічну допомогу на оздоровлення: 26.09.2006 року за 2006 рік в розмірі 120 грн; 23.04.2007 року за 2007 рік в розмірі 120, 00. Виплата зазначеної грошової допомоги проведена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позивач просить стягнути недоплачену суму одноразової грошової допомоги виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати в 2006 - 2007 роках, тобто 375 грн та 420 грн, в розмірі 3735 гривень.
Відповідач в запереченнях послався на ст. 62 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та вказав на необхідність керуватися порядком,
визначеним KM України, виходячи з реальних можливостей Державного бюджету України згідно з бюджетними призначеннями з врахуванням ст. 98 Конституції України.
Суд вважає, що необхідно застосовувати вимоги ст. 19 ч.2 Конституції України, а саме - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України передбачено, що KM України у своїй діяльності керується Конституцією і Законами України.
Розмір допомоги на оздоровлення, визначений постановою KM України від 12.07.2005 року № 562, на думку суду суперечить вимогам ст. 48 Закону та іншим нормативним актам.
Відповідно до ст. 82 Закону України „Про державний бюджет на 2006 р." з 01.01.2006 року розмір мінімальної заробітної плати встановлено -350 грн, з 01.07.2006 p.- 375 грн, з 01.12.2006 р. - 400 грн.
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» з 1 січня 2007 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року - 420 гривень, з 1 липня 2007 року - 440 гривень та з 1 жовтня 2007 року - 460 гривень.
Суд звертає увагу на те, що всі вказані норми Законів не мали жодних обмежень щодо застосування ст. 48 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", яким передбачено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Також суд вважає, що оскільки Законами України про Державний бюджет розмір вказаної одноразової допомоги не визначався, то посилання представника відповідача на зазначену норму не є обгрунтованим.
Даний висновок також підтверджується ст. 71 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що дія цього закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього закону.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне застосовувати саме норму Закону, а не постанови KM України.
Вирішуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин п. 37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік", яким дію абз. 2 ч. 4, ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було зупинено на 2006 рік, суд приходить до наступного.
Згідно з положеннями ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно -правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно - правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою ( ст. 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження та забезпечення є головним обов»язком держави ( ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними ( ст. 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений ( ст. 22).
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов»язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов»язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст і обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених ст. 64 Конституції України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Крім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом «Про Державний бюджет України», є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов»язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, закрема Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та не може будь - яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Отже, зупинення Законом України «Про Державний бюджет Украни на 2006 рік» дії ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", обмежило обсяг прав даної категорії громадян і фактично скасувало конституційну гарантію забезпечення належних умов їх існування. З огляду на вищевикладене, при вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача недоплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік суд вважає за необхідне
керуватися положенням Контитуції України, а не Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»
За таких обставин та з урахуванням вимог ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі 1755 грн підлягають задоволеню, оскільки відповідач повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 рік, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати в 2006 році (26.09.2006 року)- 375 грн в розмірі 1755 грн: (375 х 5 = 1875 - виплачені 120 грн = 1755 грн).
Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, на думку суду також підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік": зокрема, пункту 30 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - пунктів 6 та 8 частини першої статті 30, пункту 1 частини першої статті 36, абзаців другого, третього та четвертого частини першої статті 37, абзаців другого, третього, четвертого частини першої та частини другої статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Посилання відповідача на ч.3 даного рішення, згідно якої визнані неконституційними положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, як на підставу відмови в задоволенні позову, суд вважає безпідставними, оскільки цивільне законодавство не має зворотної сили, а тому з часу проголошення рішення Конституційного суду відповідач повинен був виплатити позивачу недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення згідно вимог ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак не вчинив цього, чим порушено конституційні права позивача в сфері отримання встановленого законодавством, належного розміру допомоги на оздоровленя.
Таким чином, на користь позивача суд вважає за необхідне стягнути недоотриману грошову допомогу, за 2007 рік, в розмірі 1980 грн, взявши до розрахунку мінімальну заробітну плату на момент виплати в 2007 році (23.04.2007 року) в розмірі 420 грн, а саме: (420 х 5 = 2100 грн - виплачені 120 грн = 1980 грн).
Всього недоотримана сума грошової допомоги за 2006 - 2007 роки складає 3735 грн: (1755 грн + 1980 грн = 3735 грн).
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.98 p. N 367-XIV, щорічно до 5 травня інвалідам війни, до яких віднесений позивач, виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам І групи - десять мінімальних пенсій за віком; IIгрупи - вісім мінімальних пенсій за віком; НІ групи - сім мінімальних пенсій за віком. Щорічну виплату разової грошової допомоги здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Згідно довідки № 5995 від 29.11.2007 року, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації, відповідач виплатив позивачу щорічну разову грошову допомогу до 05 травня: за 2005 рік в квітні місяці в розмірі 330 грн; за 2006 рік в квітні місяці в розмірі 330 грн; за 2007 рік в квітні місяці в розмірі 360 грн. Виплата зазначеної грошової допомоги проведена відповідно до постанови КМУ від 18 лютого 2004 p. N177 «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" із змінами і доповненнями, якою установлено, що Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірах, установлених законом про державний бюджет на відповідний рік, і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення.
Так, статтею 34 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» установлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам війни II групи здійснюється у розмірі 330 гривень.
Статтею 30 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» установлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам війни II групи здійснюється у розмірі 330 гривень.
Законом України від 20.12.2005 p. N 323 5-ІV, дію частини п'ятої статті 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зупинено на 2006 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни.
Статтею 29 ЗУ Про державний бюджет України на 2007 рік установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" інвалідам II групи здійснюється у розмірі 360 гривень.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 p. N6-рп/2007 положення статті 29 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 p. N 489-V дію частини п'ятої статті 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зупинено на 2007 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 p. N 6-рп/2007 визнано неконституційним положення пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", частини третьої статей 61, 62, 63, 64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Посилання відповідача на ч. З вищевказаних рішень Конституційного суду України, згідно якої визнані неконституційними положення п. 13 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та положення Закону України «Про державний бюджет на 2004 рік», втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, як на підставу відмови в задоволенні позову, суд вважає безпідставними, оскільки з часу проголошення рішення Конституційного суду відповідач повинен був виплатити позивачу недоплачену разову грошову допомогу в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком згідно вимог ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», однак не вчинив цього, чим порушено конституційні права позивача в сфері отримання встановленого законодавством, належного розміру разової грошової допомоги.
Частиною 3 ст. 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Суд вважає, що при прийнятті Законів України «Про державний бюджет» на відповідні роки, були значною мірою звужені, гарантовані Конституцією України та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", права позивача на соціальний захист, зокрема на отримання щорічної разової допомоги в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи вищенаведене, при визначенні розміру щорічної разової допомоги позивачу, як інваліду війни 2 групи, суд вважає за необхідне застосовувати саме норму Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не законів України «Про державний бюджет» на вказані вище роки.
З цих же міркувань, а також взявши до уваги положення ст. 64 Конституції України, при вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача недоплаченої суми разової грошової допомоги в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за 2006 рік, суд вважає за необхідне керуватися положенням Контитуції України, а не Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», яким дію частини п'ятої статті 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зупинено на 2006 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни.
Згідно з ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду встановлений річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Посилання відповідача на те, що позивач пропустив даний строк, а тому в задоволенні позову в частині стягнення щорічної разової допомоги відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2005 року по 2006 рік слід відмовити, суд вважає безпідставними, оскільки про порушення свого права позивач дізнався 29.11.2007 року, з моменту отримання відповіді відповідача про відмову в перехунку щорічної допомоги, а тому строк позовної давності ним не пропущено.
Ч. З ст. 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечити рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 - IV з 12 січня 2005 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму.
Законом України «Про державний бюджет на 2005 рік» від 23.12.2004 року № 2285 - IV з 12.01.2005 року по 31.12.2005 року встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 332 гри.
Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року № 3235 - IV з 01.01.2006 року по 31.03.2006 року встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність в розмірі 350 грн, з
01.04.2006року по 30.09.2006 року-359 грн, з 01.10.2006 року по 31.12.2006 року - 366 грн.
Статтею 62 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-5, що набрав чинності з 1 січня 2007 року, був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня - 380 грн., з 1 квітня -387 грн., з 1 жовтня - 395 грн..
Зазначена стаття була змінена Законом України від 15.03.2007 року №749-5 та існує в новій редакції з
28.03.2007року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений в наступних
розмірах: з 1 січня - 380 грн., з 1 квітня - 406 грн., з 1 жовтня - 411 грн., при цьому дана стаття доповнена,
що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абз.1 ч.1 ст.28 ЗУ „ Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 01 квітня та з 01 жовтня 2007 року застосовується
прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абз.5 ч.1 цієї статті, збільшений на 1
відсоток, що складає відповідно 410,06 грн.; 415,11 грн.
Таким чином, на користь позивача суд вважає за необхідне стягнути частково недоотриману грошову допомогу за 2005 - 2007 роки в розмірі 7788,48 грн, а саме: за 2005 рік в розмірі 2326 грн: (332 х 8 = 2656 - 330 = 2326); за 2006 рік в розмірі 2542 грн: (359 х 8 = 2872 - 330 = 2542); а також, за 2007 рік в розмірі 2920,48 грн: (410,06 х 8 =3280,48 - 360 = 2920,48). Всього 7788,48 грн, а саме: 2326 грн + 2542 грн + 2920,48 грн = 7788,48).
Отже, суд вважає за можливе визнати неправомірною відмову відповідача щодо перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 - 2007 роки та стягнути на користь позивача недоотриману грошову допомогу за 2006 - 2007 роки в сумі 3735 грн, а також визнати неправомірною відмову відповідача щодо перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 - 2007 роки та стягнути на користь позивача недоотриману грошову допомогу за 2005 - 2007 роки в сумі 7788, 48 гри.
Також, суд вважає, що позивач підлягає звільненню від сплати судового збору як потерпілий від аварії на ЧАЕС.
Судові витрати суд покладає на відповідача.
Указані обставини встановлено з пояснень сторін, матеріалів справи, досліджених в судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 6, 9, 17, 89, 99, 100, 121, 158-163, 185, 186 КАС України, ст. ст. 48, 62, 71 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", Законом України „Про Державний бюджет України на 2005р.", Законом України „Про державний бюджет на 2006 p.", Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік", суд-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити.
Визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації щодо перерахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за 2006 - 2007 роки, відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком за 2005 - 2007 роки, відповідно до ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», неправомірною. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 недоотриману щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2006 - 2007 роки в розмірі 3735 (три тисячі сімсот тридцять п»ять) гривень та недоотриману разову грошову допомогу до 05 травня за 2005 - 2007 роки в розмірі 7788, 48 гри (сіт тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 48 коп), всього 11523, 48 гри (одинадцять тисяч п'ятсот двадцять три гривні 48 коп). Від сплати судового збору позивача звільнити.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації на користь держави судовий збір в розмірі 115, 23 грн.
постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Таращанський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.