АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа №: 22-ц/191/113/14Головуючий суду першої інстанції:Бойко З.О.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,

суддівРоманової Л.В., Авраміді Т.С.,

при секретаріХоружій О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6, від імені якої діє представник ОСОБА_7, до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та капітальним гаражем біля житлового будинку, зобов'язання надати ключі від квартири, гаражу та господарських споруд, виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2013 року ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6 на підставі наданої довіреності, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та капітальним гаражем біля житлового будинку розміром 4х8 м, зобов'язання ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 надати ключі від квартири та гаражу та господарських споруд, виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, виселення ОСОБА_12 та її чоловіка ОСОБА_13 з житлового приміщення, розташованого на садовій ділянці АДРЕСА_2, вселення ОСОБА_6 та її чоловіка ОСОБА_7 в квартиру АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності належала ОСОБА_15. Дану квартиру ОСОБА_15 заповіла ОСОБА_6, заповіт від 08.09.2005 року був посвідчений приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої, на думку позивача, входить квартира АДРЕСА_1, капітальний гараж, літня кухня, які знаходяться у дворі будинку; членство в СТ «Портовик - 1», де розташована земельна ділянка АДРЕСА_2, площею 0,06 га, та садовий будинок на вказаній земельній ділянці .

ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_15 і набула право власності на спадкове майно, в тому числі спірну квартиру.

Позимвач вказує, що з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_15 зверталася також ОСОБА_14, однак нотаріусом було відмовлено у визнанні її спадкових прав.

ОСОБА_14 перешкоджає позивачу користуватися майном, яке вона набула після смерті ОСОБА_15 Спір щодо права власності і права користування спадковим майном був предметом неодноразового судового розгляду .

Так, у вересні 2010 р. ОСОБА_14 зверталася в суд із позовом до ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі - продажу спірної квартири за договором, який був укладений у простій письмовій формі. Рішенням Феодосійського міського суду АРК від 23.06.2011 р. , залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АРК від 17 серпня 2011 року, ОСОБА_14 було відмовлено у позові про визнання правочину дійсним та визнання права власності на квартиру.

Рішенням Апеляційного суду АРК від 08 травня 2012 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення ОСОБА_14 з квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Феодосійського міського суду АРК від 21 січня 2013 р., частково зміненим рішенням Апеляційного суду АРК від 26.03.2013 року, був задоволений позов ОСОБА_6 до ОСОБА_14, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні квартирою, виселено ОСОБА_14 з квартири, зобов'язано її передати позивачу ключи від квартири та гаражу, вселено ОСОБА_6 в спірну квартиру.

Рішенням Феодосійського міського суду АРК від 05.03.2013 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АРК від 29 травня 2013 року, позов ОСОБА_14 до ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним був залишений без задоволення.

Перешкоди з боку відповідачів у користуванні спірним майном, за зверненням ОСОБА_6, були предметом розгляду правоохоронних органів, однак до цього часу вказані перешкоди не усунути.

На підставі наведеного позивач просив задовольнити її позовні вимоги.

Ухвалою Феодосійського міського суду АРК від 26 листопада 2013 року провадження в справі, в частині позовних вимог, заявлених ОСОБА_6 до ОСОБА_14 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та капітальним гаражем біля житлового будинку, зобов'язання надати позивачу ключі від квартири, гаражу та господарських споруд; примусового виселення з квартири АДРЕСА_1; вселення ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_1, було закрито, оскільки за вказаними питаннями ухвалені судові рішення, які набрали законної сили.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 грудня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволений частково.

Виселено ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з квартири АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_9, ОСОБА_10 надати ОСОБА_6 ключі від квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог відмолено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду, в частині виселення її та ОСОБА_10 із квартири , зобов.язання передати ОСОБА_6 ключі від квартири , скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд повинен був розглядати спір згідно норм житлового законодавства, та повинен був з'ясувати на підставі якої норми Житлового кодексу України позивач має право вимагати виселення відповідачів, а не захищати право власності позивача на нерухоме майно .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про виселення ОСОБА_9 і ОСОБА_10 з квартири АДРЕСА_1 та зобов'язання передати ключі від квартири позивачу.

В іншій частині рішення суду не оскаржується і не є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 за життя, на підставі свідоцтва про право власності, належала ОСОБА_15 (а.с. 19). У вказаній квартирі ОСОБА_15 була зареєстрована одна і проживала до дня смерті. (а.с. 16) 27 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15 померла. (а.с.23)

08 вересня 2005 року ОСОБА_15 заповідала все своє майно позивачу, про що був складений заповіт, посвідчений нотаріусом. (а.с. 12)

12 червня 2013 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру після смерті ОСОБА_15 (а.с. 23) 13 червня 2013 року право власності на квартиру було зареєстровано за нею в реєстрі прав власності на нерухоме майно. (а.с. 25)

Судом також встановлено, що в квартирі без достатніх правових підстав проживають ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що право власності є непорушним, а власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Оскільки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 без згоди власника вселились та проживають у спірній квартирі, чим перешкоджають власнику користуватись нею, суд дійшов висновку про те, що вони підлягають виселенню із квартири, з переданням ключей від квартири позивачу. Усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення із квартири, суд визнав належним способом захисту порушеного права, оскільки перешкоди з боку ОСОБА_9 та ОСОБА_10 полягали саме у проживанні в даній квартирі.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що право на вселення, користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 виникло у ОСОБА_6 на підставі набуття права власності на квартиру в порядку спадкування після смерті колишнього власника квартири ОСОБА_15.

Доводи апелянта про те, що позивачем були заявлені вимоги по нормам статті 116 ЖК України, однак суд виселив ОСОБА_9 разом із сином ОСОБА_10на підставі норм цивільного законодавства, не є обгрунтованими, оскільки позовні вимоги були мотивовані, в тому числі ст. 317, 321,391 ЦК України.

Доводи апелянта про те, що власник не має право користуватися своїм майном порушуючи права та інтереси інших осіб, а рішенням суду права відповідачів були порушені, не є обгрунтованими .

Глава 6 ЖК України регулюються відносини з приводу користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду.

Згідно ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Вказаними нормами законодавства регулюються правовідносини з проживання в квартирі, якщо вселення у квартиру було здійснено у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вселилися у квартиру АДРЕСА_1 у 2010 році, що підтверджено постановою по закриття кримінального провадження від 29.09.2013 року по справі № 12013130200003106, порушеної за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України. ( а.с.80-81 кримінальної справи)

На час вселення відповідачів у спірну квартиру її власником була ОСОБА_6, яка прийняла спадшину після смерті ОСОБА_15, звернувшись з заявою до нотаріальної контори.

Судом безсуперечно встановлено, що ОСОБА_6, як власник квартири, згоди на вселення відповідачів у квартиру не надавала.

Судом також встановлено, що колишній власник квартири ОСОБА_15 мешкала одна, її згоди на вселення відповідачів у квартиру матеріали справи не містять, на час її смерті відповідачі у квартири не проживали, тобто вони не були членами сім.ї ОСОБА_15 і не набули право на житлову площу квартири відповідно до положень ст.64, 156 ЖК України.

Відповідно до ч.3 ст.116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання іншого жилого приміщення.

Оскільки , відповідачі вселилися в спірну квартиру після смерті ОСОБА_15 в порушення установленого законом порядку, відповідно до положень ст.109,116 ЖК України вони підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Крім того, проживання відповідачів у квартирі порушує право позивача на користування своїм майном, що також є підставою для усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення із квартири, що відповідає положенням ст. 41 Конституції України та ст.317, 321,391 ЦК України.

Згідно ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Колегія судів вважає, що суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що права ОСОБА_6 підлягають захисту, оскільки незаконне вселення та користування квартирою ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обмежують її, як власника нерухомого майна, в праві власності, яке полягає в позбавленні позивача користуватися своїм майном, а право користування є складовою змісту права власності.

За такими обставинами суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_6 про виселення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з квартири та зобов'язав останніх надати позивачу ключі від спірної квартири , в порядку захисту права власності.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції під час розгляду справи були порушені норми процесуального права, а саме ч. 2 ст. 169 ЦПК України, оскільки суд не відклав розгляд справи, незважаючи на повідомлення відповідача про причини своєї неявки в зв.язку з хворобою, не можуть бути підставою для скасування рішення суду з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи призначався на 17.10.2013 р., 31.10.2013 р, 13.11.2013 р, 26.11.2013 р., 05.12.2013 р. В жодне з вказаних судових засідань ОСОБА_9 не з.являлась. ( а.с.70,91,121)

04 грудня 2013 р. ОСОБА_9 надала заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з її хворобою, на підтвердження чого надала довідки полікліники Совєтського районного ТМО АРК, в тому числі від 03.11.2013 року (а.с. 113-117)

Однак, з іншої довідки полікліники Совєтського районного ТМО АРК від 03.12.2013 року вбачається, що ОСОБА_9 пройшла лікування з 22.10.2013 р. по 03.12.2013 р. (а.с. 115).

Безсуперечних відомостей про те, що за станом здоров.я ОСОБА_9 не мала можливості приймати участь в розгляді справи 05.12.2013 року матеріали справи не містять.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином про день та час розгляду справи, суд вирішує справу на підставі наявних в ній даних та доказів, що передбачено ч.4 ст.169 ЦПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Провадження по вказаній справі було відкрито ухвалою Феодосійського міського суду АРК від 07 жовтня 2013 року . (а.с. 44)

За такими обставинами, суд першої інстанції правомірно розглянув справу у визначений ч. 1 ст. 157 ЦПК України строк, а саме 05 грудня 2013 р., дотримавшись вимог ст. 169 ЦПК України, відмовивши у задоволенні заяви ОСОБА_9 про відкладення розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги не містять безсуперечних доказів, які спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді

Т.І. Моісеєнко Л.В. Романова Т.С.Авраміді