Справа № 11-6/2008

Головуючий у суді 1-ї інстанції ЧУМАКОВ О.В.

УХВАЛА

Іменем      України

" 5 "   лютого 2008 року                                                                            м.  Севастополь

Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі: головуючого       ЛЕСЯ В.І.,

суддів  МОДНОГО М. В.,

ЮНЕНКА М. О.,

за участю старшого прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону СИЧОВА Є.Б.,  представників потерпілого ОСОБА_1  - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

розглянувши у судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією представника потерпілого ОСОБА_2 на вирок військового місцевого суду Одеського гарнізону від 27 вересня 2007 року,  яким військовослужбовців Котовського прикордонного загону,

старшого лейтенанта

ОСОБА_4,  ІНФОРМАЦІЯ_1,  уродженця смт.  Нова Ушиця Хмельницької області,  раніше не судимого,  на військовій службі на офіцерських посадах з червня 2003 року,

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2,  уродженця м.  Донецька,  раніше не судимого,  На військовій службі на офіцерських посадах з червня 2006 року,

засуджено за  ст.  424 ч.2 КК України,  з застосуванням  ст.  69,   ст.  58 того ж Кодексу кожного до службового обмеження строком на один рік,  з відрахуванням в доход держави десяти відсотків із суми їх грошового забезпечення.

 ОСОБА_4 та ОСОБА_5,  визнано винними у застосуванні насильства щодо підлеглих ОСОБА_1 та ОСОБА_6.

Згідно вироку,  цей злочин скоєно за наступних обставин.

28 травня 2007 року близько 18 години на вулиці Перемоги в селі Граденіци Біляєвського району Одеської області начальник застави ОСОБА_4 та його заступник ОСОБА_5,  перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння,  будучи незадоволеними відношенням підлеглих їм військовослужбовців контрактної служби ОСОБА_1 та ОСОБА_6 до виконання службових обов'язків,  нанесли останнім численні удари ногами та руками по різних частинах тіла заподіявши,  ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому носа,  ран надбрівної області та підборіддя,  травматичного парадонтиту чотирьох зубів,  а ОСОБА_6 побої. При цьому вилучили у потерпілих мобільні телефони,  щоб перешкодити останнім повідомити родичам про скоєне щодо них.

В апеляції та доповненні до неї представник потерпілого ОСОБА_2 не погоджується з вироком суду,  просить його скасувати,  а справу повернути військовому прокурору Одеського гарнізону для проведення додаткового розслідування.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те,  що органами досудового слідства не досліджено всі обставини справи,  не проведено необхідні слідчі дії,  у зв'язку з чим дії засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були невірно кваліфіковані за  ст.  424 ч.2 КК України,  оскільки в їх діях є склад інших злочинів,  передбачених  ст. 187 ч.2 та  ст. 419 ч.1 КК України,  тобто грабіж і порушення статутних правил несення прикордонної служби.

Крім того,  апелянт вважає,  що суд першої інстанції при призначенні засудженим покарання незаконно застосував до них  ст.  58 КК України,  оскільки ця норма закону застосовується замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років,  а санкція  ст.  424 ч.2 КК України передбачає позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Заслухавши доповідь судді ЮНЕНКА М. О.,  пояснення представників потерпілого в підтримання апеляції,  думку прокурора,  який вважав за необхідне вирок залишити без зміни,  а апеляцію без задоволення,  а також розглянувши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції,  колегія суддів вважає,  що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,  у скоєні інкримінованого їм злочину відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах,  які не викликають сумніву у своїй достовірності.

Дії засуджених кваліфіковані судом першої інстанції за  ст.  424 ч. 2 КК України правильно.

Прохання апелянта про перекваліфікацію дій засуджених на  ст.  187 ч. 2 та  ст.  419 ч. 1 КК України,  є необґрунтованим.

Так,  в судовому засіданні встановлено,  що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 будучи військовими службовими особами застосували насильство до підлеглих ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з помилково зрозумілих інтересів військової служби,  а мобільні телефони вилучили в потерпілих не з корисливих мотивів,  а з метою перешкодити останнім повідомити родичам про скоєне щодо них.

Відсутній також в діях засуджених склад злочину передбачений  ст.  419 ч. 1 КК України,  оскільки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на момент скоєння злочину безпосередньо не перебували в прикордонному наряді по охороні державного кордону.

Крім того,  з матеріалів справи вбачається,  що в ході досудового слідства представником потерпілого ОСОБА_1 заявлялось аналогічне клопотання про перекваліфікацію дій обвинувачених на вказані вище статті кримінального закону. Постановою слідчого військової прокуратури в задоволенні клопотання було відмовлено у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ознак складу злочинів передбачених  ст.  187 ч. 2 та  ст.  419 ч. 1 КК України. Зазначена

постанова слідчого потерпілим і його представником у встановленому законом порядку не оскаржувалась.

Що стосується міри покарання,  то вона призначена судом першої інстанції засудженим у відповідності до вимог  ст.  65 КК України,  з урахуванням конкретних обставин справи,  тяжкості злочину та особи винних.

Так,  при призначенні покарання суд прийняв до уваги,  що засуджені вперше притягується до кримінальної відповідальності,  щиро покаялися у скоєному,  по місцю служби характеризуються позитивно,  повністю оплатили витрати на лікування потерпілих,  у зв'язку з чим суд прийшов до висновку про призначення засудженим на підставі  ст.  69 КК України покарання нижче від найнижчої межі встановленої санкцією  ст.  424 ч. 2 КК України у вигляді позбавлення волі строком на один рік,  і рахував за можливе,  у відповідності до вимог  ст.  58 КК України,  замість позбавлення волі призначити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покарання у вигляді службового обмеження на той самий строк.

Отже,  всупереч твердженню апелянта,  суд першої інстанції правомірно,  застосував до засуджених  ст.  58 КК України.

За таких обставин,  вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування,  про що просить в своїй апеляції представник потерпілого не має.

Враховуючи викладене та керуючись  ст.   ст.  365,  366 КПК України,  колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил

ухвалила :

Вирок військового місцевого суду військового місцевого суду Одеського гарнізону від 27 вересня 2007 року відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без зміни,  а апеляцію представника потерпілого ОСОБА_1  -ОСОБА_2,  без задоволення.