Справа № 407/5002/13-ц
2/407/1553/13
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 грудня 2013 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області
у складі головуючого: судді Бабічевої Л.П.
при секретарі Колчиній Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Антрацит цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Антрацит» про зобов’язання надати вугілля для побутових потреб / третя особа – СПД «ОСОБА_2М.»/, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Антрацит» про зобов’язання надати вугілля для побутових потреб.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що з 2005 року він є пенсіонером за віком, особа, яка працювала на підземних роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.
Останнє його місце праці є відокремлений підрозділ «Шахта « Комсомольська» Державного підприємства « Антрацит».
Відповідно до підпункту 12.1.1. пункту 12 розділу 12 колективного договору укладеного між ДП «Антрацит» і Антрацитівським територіальним комітетом профспілки робітників вугільної промисловості України встановлено, що забезпечення побутовим паливом працівників та пенсіонерів підприємства паливом на побутові потреби провадиться у вигляді надання вугілля марки АМ з параметрами якості та на умовах, передбачених «Інструкцією про порядок забезпечення працівників виробничих одиниць, підприємств та організацій вугільної промисловості паливом на побутові потреби та Галузевої угоди. Даним пунктом також встановлені норми видачі побутового палива і для категорії пенсіонерів, до якої він відноситься, ця норма складає 5900 кг на рік.
Він проживає у будинку з пічним опаленням і йому кожного року з ВП «Шахта « Комсольська» ДП «Антрацит» привозили вугілля для побутових потреб у кількості 5900 кг на рік.
У 2011 році як за перше півріччя так і за друге півріччя йому вугілля для побутових потреб з ВП «Шахта « Комсомольська» ДП « Антрацит» не надано, хоча на цьому підприємстві сказали, що вугілля йому завезли у квітні 2011 року.
Доказами того, що йому у 2011 році не надали вугілля для побутових потреб є те, що він ні в якому документі про доставку вугілля не розписувався, а також ні кому таких прав не надавав. Більш того, він з 2000 року по теперішній час мешкає один у своєму будинку. Його шлюб розірваний 05 червня 1995 року.
У товарно-транспортній накладній від 17 квітня 2011 року про доставку вугілля для побутових потреб, а також у пропуску від 17 квітня 2011 року за перше і друге півріччя не його підпис, а якоїсь жінки, яка підписалась в цьому документі, не мовби його дружина. Він мешкає один у своєму будинку з 2000 року і його шлюб розірваний у 1995 році. Ця жінка купила вугілля у водія, який підвіз до нього вугілля і таким чином йому не надали вугілля для побутовим потреб згідно діючого законодавства у 2011 році.
Тому позивач просить зобов’язати відповідача – ДП «Антрацит» надати йому безкоштовно вугілля для побутових потреб марки АМ у кількості 5900 кг за перше та друге півріччя 2011 року на його адресу: Антрацитівський р-н., с.Н.Нагольчик, вул.Кірова, 95, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору і на правову допомогу.
У судовому засіданні представник позивача – адвокат ОСОБА_3, який діє на підставі договору, пояснив, що у ході судового розгляду справи були задоволені відповідачем через третю особу по справі вимоги щодо надання побутового вугілля у кількості 5900 кг за перше та друге півріччя 2011 року, дане вугілля було привезене позивачу 24 листопада 2013 року, про що позивач розписався у товарно - транспортній накладній від 24.11.2013 року та надав розписку про отримання вугілля. Тому, як зазначив представник позивача, позовні вимоги він про надання вугілля не підтримує внаслідок задоволення їх відповідачем, однак, пояснив, що він не відмовляється від позову і такого клопотання не заявляє. Оскільки позивач поніс судові витрати по справі, які складаються з судового збору і витрат на оплату адвокатських послуг, на загальну суму 1229 грн. 70 коп., то згідно ч.1 ст. 89 ЦПК України просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на судовий збір у сумі 229 грн. 70 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 1000 грн..
Представник відповідача ДП «Антрацит» – ОСОБА_4, яка діє на підставі довіреності, у судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що 17.04.2011 року позивачу на його адресу було привезено 5900 кг побутового вугілля. Позивач стверджує, що він не отримав вугілля, бо жінка, яка нібито доглядала його матір, отримала вугілля злочинним шляхом, продала його та зникла з місця скоєння злочину. Постановою Антрацитівського РВ УМВС було відмовлено у порушенні кримінальної справи за заявою позивача у зв’язку з тим, що в даному випадку відсутні ознаки складу злочину, а особа, яка скоїла злочин не була встановлена. Вважає, що взагалі не має ніякого підтвердження того, що позивач дійсно не отримав вугілля за 2011 рік.
Відповідач свої обов’язки щодо забезпечення позивача вугіллям виконав повністю. Між ДП «Антрацит» та ПП «ОСОБА_2М.» був укладений договір №1 від 01.01.2011 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом, за яким ПП «ОСОБА_2 М.» має доставити вантаж (побутове вугілля), яке надає йому ДП "Антрацит", до місця призначення, тобто за адресою вуглеотримувача, який зазначений у товарно-транспортній накладній.
Згідно п.4.2. вищезазначеного договору, Перевізник несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної або часткової втрати, пошкодження при перевезенні у розмірі фактичної шкоди. Положенням про порядок забезпечення вуглеотримувачів відокремлених підрозділів ДП "Антрацит" паливом на побутові потреби від 01.01.2009 року, закріплені відповідальні особи за доставку побутового палива робітникам підприємства. Згідно п.8 матеріально-відповідальна особа за вивіз вугілля відокремленого підрозділу виконує зважування автотранспорта на електронних вагах, вносить номер талона у журнал вивозу вугілля з його характеристикою, номер машини, прізвище водія, час та вагу.
Згідно п.10 водії автотранспортів, з яким укладені договору про матеріальну відповідальність, отримують вугілля, розписуються у талоні та журналі за якість та кількість отриманого вугілля. Відповідно до п.11 вуглеотримувач при отриманні вугілля надає паспорт та розписується у експедитора (водія) за отримане вугілля в талоні (чеку). У разі відсутності, в момент підвезення вугілля, вуглеотримувача за зазначеною адресою у чеку, переадресація побутового вугілля іншому вуглеотримувачу забороняється. Відповідальною особою вищезазначеного пункту Положення є матеріально-відповідальна особа водій-експедитор. Тобто, протиправні дії з боку відповідача відсутні, бо відвантаження побутового палива водію-експедитору ПП "ОСОБА_2М." було здійснено з дотриманням Положення, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 17.04.2011 р. та зворотнім чеком з підписом отримувача. Отже винною особою є водій-експедитор, який порушив порядок передачі вантажу отримувачу.
Також вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат, оскільки відсутні підстави для задоволення позову, а в ході розгляду справи відповідач не задовольняв позовні вимоги позивача, не поставляв йому побутове вугілля. Третя особа - ПП "ОСОБА_2М." зі своєї ініціативи поставив 24.11.2013 року позивачу вугілля у кількості 5900 кг. Просить відмовити у задоволенні позову.
Третя особа СПД «ОСОБА_2М.» - ОСОБА_2, який є фізичною особою – підприємцем, залучений до участі у справі ухвалою Антрацитівського міськрайонного суду від 25.10.2013 року, у судовому засіданні пояснив, що між ним та відповідачем – ДП «Антрацит» 01.01.2011 року було укладено договір про перевозку вантажів, згідно якого він зобов’язаний вивозити побутове вугілля населенню згідно чеків. Він отримав від відповідача згідно чеків вугілля у кількості 5900 кг за 2011 рік для доставки позивачу ОСОБА_1 Дане вугілля 17 квітня 2011 року було вивезено його водієм ОСОБА_5 за адресою вуглеотримувача – позивача ОСОБА_1, про що свідчить товарно - транспортна накладна. Зі слів водія ОСОБА_5 йому стало відомо, що за отримання цього вугілля розписалась жінка, яка вийшла з будинку позивача. Позивач не розписувався за отримання вугілля.
В даний час 24 листопада 2013 року він зі своєї ініціативи відвіз позивачу ОСОБА_1 побутове вугілля зі своїх запасів. Про отримання вугілля позивач розписався у товарно – транспортній накладній та надав йому розписку про отримання вугілля у кількості 5900 кг за 2011 рік.
Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, третю особу, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Сторони у судовому засіданні визнали та не заперечують ту обставину, що позивач відповідно до ст. 43 Гірничого Закону України має право на одержання безкоштовного вугілля на побутові потреби і таким вугіллям забезпечує позивача у кількості 5900 кг на рік відповідач.
01.01.2011 року між відповідачем та третьою особою по справі – СПД «ОСОБА_2М.» було укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №1, згідно п.1.1. якого перевізчик – третя особа по справі надає автотранспортні послуги з перевозки вантажів автомобільним транспортом по узгодженим з відповідачем паспортам маршруту руху. Згідно п.4.2. вищезазначеного договору перевізник несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної або часткової втрати, пошкодження при перевезенні у розмірі фактичної шкоди ( а.с. 25-26). Згідно додаткової угоди від 01.04.2011 року строк дії договору встановлюється по 30.04.2011 року та до повного виконання сторонами своїх зобов’язань ( а.с. 27).
24.11.2013 року третя особа - СПД «ОСОБА_2М.» доставив позивачу ОСОБА_1 побутове вугілля за 1 та 2 півріччя 2011 року у кількості 5900 кг ( а.с. 57-58 ).
Представник позивача пояснив, що дійсно позивач отримав 24.11.2013 року побутове вугілля у кількості 5900 кг і в цій частині позовні вимоги задоволені.
Однак, представник позивача посилаючись на положення ч.1 ст.89 ЦПК України просить суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на судовий збір у сумі 229 грн. 70 коп. і витрати на правову допомогу у сумі 1000 грн..
Враховуючи вищевикладене суд доходить до наступного.
Так, позивач 24.11.2013 року отримав побутове вугілля за перше та друге півріччя 2011 року у кількості 5900 кг. Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що ця позовна вимога задоволена, при цьому від позову не відмовляється. То за таких обставин відсутні підстави для задоволення позову, враховуючи, що на день розгляду справи ( постановлення рішення суду) позивачу було надано побутове вугілля у кількості 5900 кг за 2011 рік, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір у сумі 229 грн. 40 коп. ( а.с. 1), також згідно довідки адвоката від 23.09.13 року позивачем проведена оплата адвокату у розмірі 1000 грн. ( а.с. 51).
Згідно зі ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, а відповідно до п.2 ч.3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, і витрати на правову допомогу.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами у разі ухвалення по справі рішення регулюється ст.88 ЦПК України.
Так, відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
В даному випадку відсутні підстави для задоволення позову, а тому судові витрати не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Посилання представника позивача на ч.1 ст.89 ЦПК України є безпідставним.
Стаття 89 ЦПК України регулює порядок розподілу витрат у разі відмови від позову і укладення мирової угоди. Частина 1 цієї статті визначає саме порядок розподілу судових витрат у випадку відмови позивача від позову.
Однак, в даному випадку ні позивач ні представник позивача не відмовлялись від позову, такого клопотання суду не подавали та не заявляли, про що чітко зазначив у судовому зсіданні представник позивача. Також мирова угода між сторонами не укладалась.
Лише саме пояснення представника позивача у судовому засіданні, що він не підтримує позовної вимоги унаслідок задоволення їх відповідачем не являється відмовою позивача від позову та підставою для вирішення такого питання у судовому засіданні, при тому що сам представник позивача зазначив, що він від позову не відмовляється і такого клопотання суду не заявляє, а подана ним у судовому засіданні заява від 09.12.2013 року ( а.с. 59) є доповненням до позовних вимог та до позовної заяви.
Застосування положення ч.1 ст. 89 ЦПК України щодо розподілу судових витрат при ухваленні рішення є безпідставним.
На підставі викладеного,
керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 89, 209, 212-215 ЦПК України,
ст. 43, 48 Гірничого Закону України, суд,
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Антрацит» про зобов’язання надати вугілля для побутових потреб – відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.
Суддя Антрацитівського
міськрайонного суду ОСОБА_6