Справа 107/2906/13-ц
провадження 2/107/1260/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2013 р.
Керченський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі головуючої
судді Кіт М.В.
при секретарі Лєсковій С.А.
за участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Керч цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Міськрайонне управління Держземагенства в м. Керчі і Ленінському районі АР Крим, третя особа без самостійних вимог Реєстраційна служба Керченського міського управління юстиції в АР Крим, про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки земельної ділянки, визнання частково недійсними договору купівлі-продажу частки жилого будинку та Державного акту на земельну ділянку, визначення часток та визнання права власності на 1/3 частку земельної ділянки та визнання права власності на 1/3 частку земельної ділянки по праву спадкування за законом,
встановив:
У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки земельної ділянки, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу будинку, визнання часток у земельної ділянці та визнання права власності на 1/3 частку земельної ділянки та визнання права власності по праву спадкування на 1/3 частку земельної ділянки.
За клопотанням позивача до участі у справі у якості третьої особи була залучена Реєстраційна служба Керченського міського управління юстиції в АР Крим.
У грудні 2013 року позивач доповнила позовні вимоги до ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 управління Держземагенства в м. Керчі і Ленінському районі АР Крим, третя особа без самостійних вимог Реєстраційна служба Керченського міського управління юстиції в АР Крим, про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки земельної ділянки, визнання частково недійсними договору купівлі-продажу частки жилого будинку та Державного акту на земельну ділянку, визначення часток та визнання права власності на 1/3 частку земельної ділянки та визнання права власності на 1/3 частку земельної ділянки по праву спадкування за законом.
Позовні вимоги мотивувала тим, що їй та її чоловікові ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 21.08.2003 року належало по 11/50 часток жилого будинку № 15 по вул.. Комарова у м. Керчі. 14/25 часток будинку належало ОСОБА_5 Ними спільно була приватизована земельна ділянка на праві спільної сумісної власності та кожному власнику виданий Державний акт на земельну ділянку 26 серпня 2010 року. 14.04.2011 року ОСОБА_5 продала належну їй частку у житловому будинку ОСОБА_4 Позивач після смерті чоловіка ОСОБА_8, померлого 07.02.12 року, отримала свідоцтво на спадщину 12.11.2012 року на 11/50 часток будинку. Але нотаріус відмовляє їй у видачі свідоцтва на спадщину на земельну ділянку, мотивуючи тим, що частка її чоловіка у земельній ділянці не визначена. При оформленні спадщини їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_5 разом із договором купівлі-продажу частки житлового будинку продала ОСОБА_4 і частку земельної ділянки, яку визначила як 14/25 часток. Вважає, що при укладені договорів купівлі-продажу житлового будинку та частки земельної ділянки відповідачі порушили її права та вимоги ст.ст. 369,370 ЦК України. У зв’язку з тим, що земельна ділянка була передана співвласникам житлового будинку у спільну сумісну власність, то їх частки у земельній ділянці повинні бути рівними Домовленості про іншій розмір часток у земельній ділянці між співвласниками жилого будинку не було. Просила суд на підставі ст.ст. 203, 216, 370, 1261, п.3 ст. 1225 ЦК України, ст.ст. 81, 87, 89, 131 Земельного кодексу України визнати частково недійсним Державний акт на земельну ділянку № 364711, виданий 11.04.2011 року на ім’я ОСОБА_5 в частини вказання часток у додатку до вказаного акту; визнати недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки від 14.04.2011 року, укладений між ОСОБА_5 Н,М. та ОСОБА_4; визнати недійсним п. 3 договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 14.04.2011 року, укладеного між ОСОБА_5 Н,М. та ОСОБА_4; визначити, що її частка та частка чоловіка ОСОБА_8 у земельній ділянці, розташованому за адресою м. Керч, вул.. Комарова, 15, є рівними та складають по 1/3 частці; визнати за нею право власності на 1/3 частку земельної ділянки, розташованої за адресою м. Керч, вул.. Комарова, 15; визнати за нею право власності по праву спадкування за законом на 1/3 частку земельної ділянки, розташованої за адресою м. Керч, вул.. Комарова, 15, після смерті ОСОБА_8, померлого 07.02.12 року та визнати за нею право власності на 2/3 часток земельної ділянки, розташованої за адресою м. Керч, вул.. Комарова, 15.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_1 позов підтримали та просили суд його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, її представник адвокат ОСОБА_2 позов не визнала та зазначила, що договір купівлі-продажу частки жилого будинку та частки земельної ділянки відповідає вимогам закону та не порушує прав позивача. Особі, яка придбала права власності на жилий будинок переходить і право власності на земельну ділянку у той же частці. Вважає вимоги позивача неправомірними та просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_5, представник відповідача ОСОБА_7 управління Держземагенства в м. Керчі і Ленінському районі АР Крим та представник третьої особи без самостійних вимог Реєстраційної служби Керченського міського управління юстиції в АР Крим у судове засідання не з’явилися, про слухання справи сповіщалися.
Вислухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_3 та її чоловікові ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 21.08.2003 року належало кожному по 11/50 часток жилого будинку з відповідною часткою господарських та побутових будівель та споруд за адресою м. Керч, вул.. Комарова, б. № 15 (а.с.8-9).
14/25 часток вказаного будинку належало ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.1989 р.
За рішенням Керченської міської ради 57 сесії 5 скликання від 12.05.2010 року земельна ділянка площею 0,0880 га була передана у власність трьох власників будинку без визначення частки кожного з них і є спільною сумісною власністю. ОСОБА_8 та ОСОБА_3 отримали Державний акт на право власності на земельну ділянку 26 серпня 2010 року (а.с.10-13), а ОСОБА_5 – 17.12.2010 року (а.с.99).
14.04.2011 року ОСОБА_5 продала належні їй 14/25 часток житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, а також відповідну частку земельної ділянки, ОСОБА_4, що підтверджується нотаріально посвідченими договорами купівлі продажу частки житлового будинку та купівлі-продажу частки земельної ділянки від 14.04.2011 року (а.с. 56-58, 96-98).
07.02.2012 року помер ОСОБА_8 (а.с.14).
Позивач як спадкоємець першої черги звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та 12 листопада 2012 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 11/50 часток житлового будинку № 15 з прилеглими до нього господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться по вул.. Комарова у м. Керчі (а.с.15). 10.12.2012 року вона зареєструвала своє право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.16). В цілому їй стало належати 11/25 часток вказаного житлового будинку та господарсько-побутових будівель та споруд.
Позивач вказує, що у період оформлення спадщини їй стало відомо, що при продажі ОСОБА_5 своєї частки|частки| житлового будинку, вона продала і 14/25 часток|частки| земельної ділянки. Вважає|лічить| договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 незаконним, таким, що порушує її права і права її чоловіка, оскільки частки в земельній ділянці не визначалися між співвласниками. Оскільки|тому що| земельна ділянка приватизовувалася в спільну сумісну|спільну| власність, то частки всіх співвласників повинні бути рівними, тобто кожному співвласникові повинно належати по 1/3 частки|частку| земельної ділянки.
Суд не погоджується з доводами позивача.
Згідно правил статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Законом, зокрема частиною 4 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Також статтею 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Такі ж роз'яснення містяться|утримуються| і в підпункті ґ) пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 із змінами та доповненнями «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», а саме: з 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У відповідності зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім цього статтею 59 ЦПК України передбачається, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом також встановлено, що при укладенні між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 договору купівлі-продажу частки житлового будинку та купівлі-продажу частки земельної ділянки від 14.04.2011 р. була нотаріальна посвідчена заява ОСОБА_8 та ОСОБА_3 про згоду на продаж ОСОБА_5 нерухомого майна 14/25 часток земельної ділянки та житлового будинку, що знаходяться за адресою Україна, АРК, м. Керч, вулиця Комарова, 15 (а.с. 66 зворот, 105).
Судом не приймається невизнання ОСОБА_3 обставин, що вона та її чоловік надавали таку згоду.
Вказані обставини доводяться висновком почеркознавчої експертизи, про призначення якої позивач клопотань не заявляла.
Таким чином, до відповідача ОСОБА_4 на законних підставах перейшла право власності від ОСОБА_5 на 14/25 часток будинку та 14/25 часток земельної ділянки, розташованих у м. Керчі, по вул.. Комарова, 15.
Позивач не може набувати право власності на 2/3 часток спірної земельної ділянки, оскільки їй та її чоловікові ОСОБА_8 належало по 11/50 часток будинку.
Оскільки вимоги позивача пов’язані у тому числі із визначенням за її померлим чоловіком 1/3 частки спірної земельної ділянки та визнання права власності за нею саме на таку частку земельної ділянки в порядку спадкування та по праву власності, то не можуть бути задоволені вимоги позивача у повному обсязі. При цьому ОСОБА_3 має право з позовними вимогами щодо права на частку земельної ділянки, яка відповідає частки у праві власності на будинок.
На підставі висловленого та керуючись ст.ст.10,11,88,60,212,213,215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Міськрайонне управління Держземагенства в м. Керчі і Ленінському районі АР Крим, третя особа без самостійних вимог Реєстраційна служба Керченського міського управління юстиції в АР Крим, про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки земельної ділянки, визнання частково недійсними договору купівлі-продажу частки жилого будинку та Державного акту на земельну ділянку, визначення часток та визнання права власності на 1/3 частку земельної ділянки та визнання права власності на 1/3 частку земельної ділянки по праву спадкування за законом, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд АР Крим через Керченський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Кіт М.В.