Справа № 122/17133/13-ц
Провадження по справі 2/122/1703/13
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 листопада 2013 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді - Домнікової М.В.,
при секретарі – Шерет Ф.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов’язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі, третя особа Міністерство внутрішніх справ України, -
ВСТАНОВИВ:
Академія внутрішніх військ МВС України звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов’язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі, мотивуючі позовні вимоги тим, що 01.08.2012 року наказом начальника ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України №422 «Про зарахування на навчання курсантів 1-го курсу ОСОБА_1» ОСОБА_2 був зарахований курсантом першого курсу та поставлений на усі види постачання. Під час навчання в ОСОБА_1 відповідач знаходився на державному забезпеченні. 01.08.2012 року ОСОБА_2 уклав контракт з Міністерством Внутрішніх Справ України, в особі начальника ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України, про проходження військової служби. Згідно з контрактом обов'язком відповідача було: проходити військову службу (навчання) в ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України протягом строку дії контракту; продовжувати дальше проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу протягом не менше п'яти років після закінчення навчання. 24.04.2013 року ОСОБА_2 звернувся з рапортом до начальника ОСОБА_1 про відрахування його із ОСОБА_1 у зв'язку з небажанням продовжувати навчання. З постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року №964 «Про порядок відшкодування курсантами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах» ознайомлений та згодний. Наказом начальника ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України №97 с/ч від 15.05.2013 року, відповідач виключений із списків особового складу ОСОБА_1 та усіх видів забезпечення. ОСОБА_2 навчався в ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України з 01.08.2012 року по 15.05.2013 року. ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України, пов'язані з утриманням відповідача у вищому навчальному закладі складають 15453,34 грн. Відповідач був ознайомлений із зведеним розрахунком на загальну суму 15453,34 грн., а також повідомлений про необхідність відшкодування зазначеної суми, але на даний момент грошові кошти до ОСОБА_1 не надходили. З урахуванням наведеного та з посиланням на статтю 526 ЦК України, статтю 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008р., «Порядком відшкодування курсантами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах», затвердженимПостановою Кабінету Міністрів України № 964 від 12.07.2006 року, позивач просив суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі в сумі 15453,34 грн.; стягнути з відповідача ОСОБА_2 судовий збір у сумі 229,40 грн.
Ухвалою суду від 29.10.2013 року до участі у справі була залучена третя особа – Міністерство внутрішніх справ України.
Відповідач та його представник вважали позовні вимоги необґрунтованими та просили відмовити у задоволенні позову.
Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника, просив позов задовольнити.
Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, повідомлений відповідно до вимог діючого законодавства, причин неявки суду не повідомив, заяв про відкладення судового засідання або розгляд справи за відсутністю представника не надавав.
Заслухавши пояснення відповідача та його представника, оглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши усі наявні по справі докази та матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що 01.08.2012 року наказом начальника ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України № 422 «Про зарахування на навчання курсантів 1-го курсу ОСОБА_1» ОСОБА_2 був зарахований курсантом першого курсу та поставлений на усі види постачання.
01.08.2012 року між ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України та ОСОБА_2 був укладений контракт про проходження військової служби (навчання) в ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України курсантами.
Отже між сторонами існують договірні відносини.
Відповідно до статей 627-629, 526 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.
Згідно з контрактом обов'язком відповідача було: проходити військову службу (навчання) в ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС
України протягом строку дії контракту; продовжувати дальше проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу протягом не менше п'яти років після закінчення навчання.
Також згідно з умовами контракту від 01.08.2012 року, ОСОБА_2 зобов'язувався в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення цього закладу відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов’язані з утриманням у закладі.
24.04.2013 року ОСОБА_2 звернувся з рапортом до начальника ОСОБА_1 про відрахування його із ОСОБА_1 у зв'язку з небажанням продовжувати навчання.
Наказом начальника ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України № 97 с/ч від 15.05.2013 року, ОСОБА_2 виключений із списків особового складу ОСОБА_1 та усіх видів забезпечення.
Пунктом 6 постанови КМУ від 01.03.2007 року №313 «Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України», пунктом 7 Постанови КМУ від 12.07.2006 року № 964 «Про затвердження Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах» та умовами контракту, визначена підстава стягнення витрат в судовому порядку, а саме у разі відмови особи добровільно відшкодувати витрати.
Однак, представник позивача не надав суду документального підтвердження свого звернення до відповідача, з вимогою добровільного відшкодування витрат і тим більше не надав даних про відмову відповідача від цієї вимоги.
В даному випадку, позивач взагалі не мав підстав для звернення з позовом до суду, оскільки між сторонами була відсутня суперечка, а право позивача фактично не було порушене.
Також, згідно з пунктом 2 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах №964, де визначено, що витрати відшкодовуються МВС.
Також в п.1.1 Порядку №863 вказується, що даний порядок розроблено з метою впорядкування діяльності щодо відшкодування курсантами Міністерству внутрішніх справ України витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах. А відповідно до п.7 Порядку №313 та п.8 Порядку №964, умов договору від 01.08.2012 року сума відшкодованих витрат зараховуються до державного бюджету (до спеціального фонду державного бюджету) і використовується в порядку, визначеному законодавством (відповідно до кошторису МВС).
Відповідно до чинного законодавства державними замовниками на підготовку фахівців з вищою освітою і відповідно розпорядниками бюджетних коштів є міністерства, відомства, інші центральні органи виконавчої влади, на які покладено контроль за виконанням державного замовлення.
Позивач по даній справі ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України як виконавець державного замовлення, не уповноважений здійснювати контроль за виконанням державного замовлення та звертатися з позовом до суду про стягнення в користь державного бюджету витрат, пов'язаних з утриманням відповідача, оскільки ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України не є державним замовником та розпорядником бюджетних коштів і не має відповідних повноважень в силу доручення.
Дійшовши до зазначений висновків, суд приймає до уваги позицію Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року у справі про доступність та безоплатність освіти, де зазначено, що безоплатність вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державне замовлення).
З урахуванням наведеного, дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 внутрішніх військ МВС України у задоволенні позову.
На підставі статей 526, 627-629 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 3, 10, 11, 209, 212, 214-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
ВИРІШИВ:
Академії внутрішніх військ МВС України у задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов’язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі, третя особа Міністерство внутрішніх справ України - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Домнікова М.В.