ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"14" грудня 2006 р. | Справа № 28-14/1-04-180 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: В.Б. Туренко
суддів: Л.І. Бандури, Л.В. Поліщук,
при секретарі судового засідання Г.В. Селіховій
за участю представників сторін
від позивача - Тарарака С.В.
від відповідачів –не з’явились, про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ДПА в Одеській області
на рішення господарського суду Одеської області від 28.01.2005р.
у справі № 28-14/1-04-180
за позовом ДПА в Одеській області
до ПП „САФ” смт. Овідіопіль;
ТОВ „ДАН” м. Київ
про визнання угоди недійсною та стягнення 32250,00грн.
встановив:
31.12.2003р. Державна податкова адміністрація в Одеській області звернулась з позовом до ПП „САФ”, ТОВ „ДАН” про визнання недійсною, на підставі ст.49 ЦК УРСР, угоди купівлі-продажу маркетингових послуг №54, укладеної 03.02.2003р. між відповідачами, на суму 32250,00грн. та стягнення з ПП „САФ” на користь держави вартості отриманих послуг, а з ТОВ „ДАН” на користь ПП „САФ” 32250,00грн., оскільки, на думку ДПА, вказана угода укладена ТОВ „ДАН” з метою суперечною інтересам держави і суспільства, а саме –на ухилення від сплати податків, так як рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003р. визнані недійсними установчі документи ТОВ „ДАН” з 11.10.2002р. та свідоцтво платника ПДВ з моменту видачі –07.11.2002р. (а.с.4-9 т.1).
Заявою від 02.03.2004р. ДПА в Одеській області уточнила законодавчу норму, на підставі якої нею заявлені вимоги про визнання договору недійсним, а саме ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, у зв’язку із втратою чинності з 01.01.2004р. Цивільного Кодексу України в редакції 1963р. (а.с. 25-26 т.1).
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.03.2004р. (суддя Горячук Н.О.) позов задоволено у повному обсязі. (а.с. 32-34 т.1).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2004р. вказане рішення скасовано, у позові відмовлено. (а.с. 116-119 т.1).
Постановою Вищого господарського суду України від 17.11.2004р. зазначені рішення та постанова скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав неповного з’ясування усіх обставин справи (а.с. 152-155 т.1).
Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.12.2004р. справа прийнята до провадження суддею Гуляк Г.І. із присвоєнням їй номеру 28-14/1-04-180. (а.с. 156 т.1)
27.01.2005р. ДПА в Одеській області подала заяву про уточнення позовних вимог з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 17.11.2004р., в якій просила визнати недійсним договір купівлі-продажу № 54 від 03.02.2003р. на підставі ст.49 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), яка діяла на момент укладання угоди. (а.с. 175-177 т.1)
Заперечуючи проти задоволення позову ПП „САФ” послалось на те, що ТОВ „ДАН” не виключено із Держреєстру підприємств та організацій України, тобто не ліквідовано; установчі документи та свідоцтво платника ПДВ визнані недійсними після укладання та виконання договору; матеріали справи не містять доказів про порушення кримінальної справи відносно особи, якій були передані статутні документи, печатка та свідоцтво платника ПДВ товариства „ДАН”; неподання звітності та несплата податків не є підставою для визнання угод недійсними; не надано доказів щодо наявності умислу у сторін на укладання угоди з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства (а.с. 178-182 т.1)
Рішенням господарського суду Одеської області від 27.01.2005р. (суддя Гуляк Г.І.) у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що на момент укладання та виконання договору відповідачі були зареєстровані як юридичні особи та у якості платників ПДВ, про що їм видані відповідні свідоцтва; дії ТОВ „ДАН” та ПП „САФ” по видачі податкової накладної та включення суми ПДВ до податкового кредиту останнього відповідають вимогам чинного законодавства; порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання договору недійсним; позивачем не надані докази щодо наявності умислу у двох чи однієї сторони на укладення угоди з метою суперечною інтересам держави та суспільства. (а.с. 189-190 т.1).
Не погодившись із рішенням суду, ДПА звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ПП „САФ” зазначило про її безпідставність, у зв’язку з чим просило залишити рішення суду без змін. (а.с. 19-21 т.2).
При апеляційному розгляді даної справи скаржником –ДПА в Одеській області 13.04.2005р. було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Верховним Судом України рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003р. зі справи №2-1390/03, яким установчі документи ТОВ „ДАН” та свідоцтво платника ПДВ визнані недійсними. (а.с. 26 т.2).
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 13.04.2005р. зазначене клопотання задоволено (а.с. 32-34 т.2).
15.11.2006р. суд апеляційної інстанції отримав усну інформацію від Верховного Суду України про те, що справа №2-1390/3 надійшла до Судової Палати у цивільних справах Верховного Суду України, однак до провадження не прийнята.
Враховуючи, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі усунені, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2006р. апеляційне провадження поновлено із призначенням справи до розгляду.
Заслухавши представників сторін, які були присутні у судових засіданнях 09.03.2005р., 13.04.2005р., 14.12.2006р., дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Як свідчать матеріали справи, між відповідачами 03.02.2003р. укладено договір купівлі-продажу маркетингових послуг №54 на загальну суму 32250,00грн. Виконання зобов’язань за цим договором підтверджено актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг) від 27.02.2003р., податковою накладною №155 від 27.02.2003р., випискою банку про перерахування коштів в сумі 32250,00грн., згідно платіжних доручень №128 від 03.02.2003р., №133 від 12.02.2003р., листом за вих. №167 від 01.03.2003р. (а.с. 10-12, 106, 107 т.1).
ПП „САФ” зареєстровано Овідіопольською райдержадміністрацією 10.03.1998р. за №518, на податковому обліку знаходиться з 16.03.1998р., як платник ПДВ зареєстровано 06.05.1998р. (а.с. 20, 56зв. т.1).
ТОВ „ДАН” зареєстровано Оболонською райдержадміністрацією м. Києва 29.01.2002р., на податковому обліку знаходиться з 31.10.2002р., як платник ПДВ зареєстровано 07.11.2002р. (а.с. 13 т.1).
Отже, на момент укладення договору №54 від 03.02.2003р. відповідачі були зареєстровані в установленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності, як платники ПДВ, тобто мали право і на укладення угод, і на видачу податкових накладних, відповідно до ст. 41 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), п.п. 7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Згідно довідки Київського міського управління статистики за вих. №15-582 від 09.02.2004р., незважаючи на наявність рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003р. про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ ТОВ „ДАН”, станом на 09.02.2004р. останнє не виключено із Єдиного державного реєстра підприємств та організацій України (а.с. 21 т.1). Інші дані щодо зняття з податкового обліку та виключення ТОВ „Дан” з Єдиного реєстру станом на 14.12.2006р. у ДПА відсутні.
За змістом позовної заяви та останнім уточненням до неї, ДПА просила визнати угоду недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР (в реакції 1963р.).
Згідно ст. 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу –у обох сторін чи однієї, від виконання угоди –обома сторонами чи однією.
Позивач послався на протиправність умислу саме у ТОВ „ДАН”, обґрунтовуючи це рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003р., яким визнані недійсними установчі документи ТОВ „ДАН” з 11.10.2002р., а свідоцтво платника ПДВ - з 07.11.2002р.
Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням місцевого суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними, оскільки таке рішення встановлює виключно факт невідповідності установчих документів вимогам чинного законодавства, а факт наявності умислу на укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства таким рішенням місцевого суду підтверджуватися не може, а тому повинен доводитися саме у господарському суді при вирішенні спору про визнання угоди недійсною.
Отже, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003р. не було обов’язковим для господарського суду при вирішення даної справи.
Матеріали справи не свідчать про встановлення обставин на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
У судовому засіданні апеляційної інстанції, обґрунтовуючи протиправність умислу у ТОВ „ДАН”, позивач також послався на те, що укладаючи угоду та виконуючи свої зобов’язання, останнє мало на меті приховування отриманого за цією угодою прибутку від оподаткування, про що свідчить лист ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 25.07.2003р. за № 1144-23/809, де зазначено, що ТОВ „ДАН” останній звіт про фінансово-господарську діяльність надало за грудень 2002р.
Однак, судова колегія не приймає такі доводи до уваги, враховуючи слідуюче:
- невиконання стороною зобов’язання за договором не може служити підставою для визнання його недійсним;
- жодним законодавчим актом України не передбачено обов’язок покупця перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків;
- порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.
Отже, висновок ДПІ про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мали правового значення для справи.
Сама по собі угода про продаж маркетингових послуг не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства, їх не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ними не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно їх купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи, що позивачем не надано доказів того, що укладаючи спірну угоду, ТОВ „ДАН” діяло з метою завідомо для нього суперечною інтересам держави та суспільства, тому підстави для визнання цієї угоди недійсною відсутні.
Окрім того, правових підстав для застосування ст. 49 ЦК УРСР на момент ухвалення рішення по справі не має, оскільки з 01.01.2004р., згідно з п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ЦК УРСР від 18.07.1963р. втратив чинність.
ЦК України, який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим Кодексом скасовано відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції –стягнення в дохід держави доходу, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст.228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.
Згідно ч.2 ст.5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Таким чином, помилковим було б застосування судом першої інстанції при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які встановлювались законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦК України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності.
Стаття 208 Господарського кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004р., за предметом регулювання та встановленими наслідками співпадає зі ст. 49 ЦК УРСР. Разом з тим можливість або неможливість її застосування судом при вирішенні спору допустима лише у разі посилання позивача як на матеріально-правову підставу позовних вимог в частині стягнення з відповідачів відповідних грошових сум, що у даному випадку не мало місця.
Така правова позиція по даній категорії справ викладена у постанові Верховного суду України від 14.02.2006р. № 21-321во05, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.04.2006р., ухвалі Вищого господарського суду України від 11.05.2006р. по справі № 2-1/3245-2005.
Вищевикладене враховано судом першої інстанції при вирішенні спору, і підстави для скасування рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 99, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -
постановила:
Рішення господарського суду Одеської області від 28.01.2006р. у справі № 28-14/1-04-180 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий суддя В.Б. Туренко
Суддя Л.І. Бандура
Суддя Л.В. Поліщук