АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Провадження № 22-ц/790/7892/13
Справа № 646/3250/13-ц Головуючий 1 інстанції - Блага І.С.
Доповідач-Пономаренко Ю.А.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2013 року
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Пономаренко Ю.А.,
суддів - Черкасова В.В., Кукліної Н.О.
при секретарі - Соколовій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 28 жовтня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення, просила визнати за нею право власності на 15/32 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року у м.Харкові.
В обґрунтування позову посилалась на те, що вона - ОСОБА_3 та співвідповідачі: ОСОБА_2 і ОСОБА_4 є рідними сестрами. Їхня мати -ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Харкові, не залишивши заповіту. Після її смерті відкрилася спадщина на ? частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1.
На час відкриття спадщини спадкоємцями були її доньки: позивач ОСОБА_3, співвідповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також ОСОБА_6 За взаємною згодою та домовленістю між всіма сестрами спадщину прийняли вона та співвідповідач ОСОБА_2, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном. Але заяв до нотаріальної контори позивач та співвідповідач ОСОБА_2 не подавали, свої спадкові права належним чином не оформили.
Співвідповідач ОСОБА_4 відмовилась від прийняття спадщини після смерті матері на її користь, а їх сестра ОСОБА_6 не приймала спадщину ані фактично, ані нотаріально, за свого життя ніколи на неї не претендувала, померла ІНФОРМАЦІЯ_2
З часу смерті матері позивач користувалася вищевказаним будинком, підтримувала його у належному технічному стані, а також матеріально допомагала своїй сестрі ОСОБА_2 Сестри позивачки не порушували домовленості між собою щодо розподілу спадкового майна, у тому числі, щодо права власності позивачки на його частину. Але, коли у 2012 році позивач запропонувала відповідачці ОСОБА_2 оформити нотаріально їхні права щодо спадщини, остання відмовилась від цього та перестала допускати позивачку до спірного будинку. Посилаючись на ці обставини, позивач вважає, що є власником за правом спадкування після смерті матері 15/32 частин вищевказаного нерухомого майна, які складаються з 3/16 частин, які вона успадкувала після матері, 3/16 частин, від яких відмовилась на її користь її сестра - співвідповідач ОСОБА_4, а також 3/32 частин, від яких відмовилась на її користь її сестра ОСОБА_6 У свою чергу, позивач вважає, що співвідповідачці ОСОБА_2 належать 17/32 частин спірного спадкового майна, які складаються з 9/32 частин - в порядку спадкування та 1/4 частина, що вже їй належить.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28.10.2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 15/32 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року у м.Харкові.
Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила скасувати вказане рішення суду 1 інстанції та постановити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, відповідно до ст.303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи позов ОСОБА_3., виходив з того, що позивач прийняла спадщину, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, тому її частка у праві власності на спірний будинок становить 15/32 частин спірного будинку та складається з 3/16 частин, які вона прийняла після смерті матері, а також з 3/16 частин, від яких на її користь відмовилась ОСОБА_4, та з 3/32 частин (тобто половини від 3/16 частин), які не прийняла ОСОБА_6 У свою чергу, частка співвідповідачки ОСОБА_2 у спадщині становить 9/32 частин, з яких - 3/16 частин, які вона прийняла після смерті матері, а також 3/32 частин (тобто половини від 3/16 частин), які не прийняла ОСОБА_6 Оскільки, співвідповідачці ОСОБА_2 на момент смерті матері належала на праві власності 1/4 частина спірного будинку, то її частка у праві власності на спірний будинок загалом становить 17/32 частин.
Судова колегія не може погодитися з такими висновками суду, вважає їх помилковими оскільки вони не відповідають фактичним обставинам по справі та вимогам діючого законодавства.
Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріали справи містять дані про те, що згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 міськЗАГС спадкодавець ОСОБА_5 померла у м.Харкові ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Після її смерті залишилось спадкове майно у виді 3/4 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1. Дана частина будинку належала спадкодавцю на праві особистої власності на підставі свідоцтва про право власності від 06.03.1976р. та свідоцтва про право на спадщину від 06.03.1976р., які видані 6-ю ХДНК.
? частина будинку зареєстрована за ОСОБА_2 у розмірі на підставі свідоцтва про право на спадщину від 6.03.1976р., яке видане 6-ю ХДНК.
Відповідно до ч.1 ст.529 Цивільного кодексу УРСР 1963р., при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого..
Факт родинних відносин сестер - позивачки ОСОБА_3, співвідповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, які є доньками померлої ОСОБА_5 сторонами не оспорюється.
Сестра сторін -ОСОБА_6, померла у ІНФОРМАЦІЯ_2.
За даними Першої харківської державної нотаріальної контори та згідно наданих інформаційних довідок з Спадкового реєстру після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, із заявою №616 про видачу свідоцтва про право а спадщину до 1-ї ХДНК звернулася ОСОБА_3 лише 30.04.2013р., але свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_5 не видавалися, інформації щодо заповітів цієї особи і сестрі не міститься.
18.07.2013р. державний нотаріус 1-ї ХДНК відмовив своєю постановою 34673/02-31 у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка на час відкриття спадщини постійно мешкала у АДРЕСА_1, оскільки позивач не подавала у строк 6 місяців заяву про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 та не надала нотаріусу доказів про фактичне прийняття нею спадщини.
Згідно з положеннями ст.ст. 548, 549, 554 Цивільного кодексу Української PCP для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини
Спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня її відкриття. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини (ст. 553 зазначеного Кодексу).
Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини це не обов'язок спадкоємців, а їх право.
Якщо спадкоємець виявив згоду прийняти спадщину, вона визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст.548 ЦК України). Для того щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо її прийняття або фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном.
Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ст.549 ЦК України). Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини або фактично не вступить в управління чи володіння спадковим майном, вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини, і його частка переходить до інших спадкоємців, які закликаються до спадкування.
Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов'язок прийняти її. Тому спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини. Якщо спадкоємець не вчинив жодної з дій, передбачених статтею 549 ЦК України, дій, що свідчать про прийняття спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини.
Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подання заяви до нотаріальної контори виражає свою незгоду прийняти спадщину.
При вирішенні спору по суті, відповідно вимог ч.3 ст. 215 ЦПК України, в судовому рішенні суд повинен зазначити мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно- правові акти.
Ухвалюючи рішення про задоволення по зову та визнаючи за позивачем право власності на 15/32 частин будинку суд першої інстанції, виходив з того, що позивачка та її сестри прийняли спадщину, яка відкри лася внаслідок смерті їхньої матері, оскільки пози вачка фактично вступила в управління та володіння спадковим будин ком, а третя особ-а ОСОБА_4 та померла ОСОБА_6 також фактично прийняли спадщину, розпорядилися нею та відмовились від своєї частки у спадщині на користь позивача.
Однак з таким висновком згодитися не можна.
Відповідно до ст.549 ЦК Української PCP 1963 року, який був чинним на момент відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_5 визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом 6 місяців з дня її відкриття фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або надав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Згідно з п.124 також чинної на той час Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української PCP, затвердженої наказом Міністра юстиції Української PCP від 11.10.75 №45/5, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном серед іншого можуть бути довідка управління будинками, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоє мці, безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить проте, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку період 6 місяців після дня смерті спадкодавця.
Таких документів у справі немає.
Навпаки, як вбачається з довідки №54, виданої вуличним комітетом №9, а також довідки №67, у спірному будинку на час відкриття спадщини після ОСОБА_5 проживала співвідповідач ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_7
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 була зареєстрована за цією адресою з 28.03.1956р. по 23.03.1970р., а співвідповідач ОСОБА_4 - з 8.12.1971р. по 08.02.1972р. (а.с.26, 59). Ці ж обставини засвідчені у будинковій книзі на будинок АДРЕСА_1, копія якої міститься в матеріалах справи.
До висновку про прийняття позивачем спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті її матері, ОСОБА_5 суд дійшов на підставі показань свідків. Згідно з показаннями цих свідків у спірному будинку після смерті ОСОБА_5 продовжувала проживати її дочка ОСОБА_2 із сім'єю - відповідач по справі. Позивач у будинку не мешкала, але робила поточний ремонт у кімнаті будинку.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на усну домовленість між спадкоємцями після смерті матері про прийняття нею спадщини, але відповідно до ст.ст. 58,59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони повинні обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Спадщина відкрилася в ІНФОРМАЦІЯ_1 році. Відповідно до ст.549 ЦК Української PCP 1963 року, який був чинним на момент відкриття спадщини внаслідок смерті спадкодавця, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом 6 місяців з дня її відкриття фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Визнаючи дійсною відмо ву від спадщини ОСОБА_4 після смерті матері на користь позивача, та виходячи з того, що сестра сторін ОСОБА_6 не приймала спадщину ані фактично, ані нотаріально, та ніколи на неї не претендувала, суд безпідставно визнав їх такими, що прийняли спадщину та всупереч діючому законодавству перерозподілив їх частки на користь позивача.
Між тим, відповідно п.121 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української PCP, затвердженої наказом Міністерства Юстиції Української PCP за №45/5 від 31.10.1975 р, заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або про видачу свідоцтва про право на спадщину повинні бути зроблені в письмовій формі.
Так, ні матеріали справи, ні надані на запит суду відомості з державної нотаріальної контори не містять ніяких відомостей щодо подання ОСОБА_4 заяв про відмову від прийнятті спадщини на користь ОСОБА_3, та заяви ОСОБА_3 щодо прийняття спадщини. Тому, висновок суду про те, що ОСОБА_4 усно відмовилася від спадщини на користь ОСОБА_3 не підтверджений жодними письмовими доказами, та таке ствердження суду, суперечить чинному на час відкриття спадщини законодавству, яке передбачало письмову форму таких дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судова колегія вважає недоведеним факт того, що весною 1993 р. купувала будівельні матеріали: цеглу та шифер саме для ремонту даху спірного будинку, який вона повністю і відремонтувала, оскільки надані позивачем копії документів на придбання будівельних матеріалів, доводять лише саме факт придбання будівельних матеріалів, і не є належними доказами проведення будівельних робіт саме в спірному будинку.
Проаналізувавши встановлені у судовому засіданні обставини, а також доводи сторін та наданні на їх підтвердження докази, судова колегія не може погодитися з висновком суду 1 інстанції про доведеність факту того, що після смерті ОСОБА_5 у ІНФОРМАЦІЯ_1 році спадщину після неї у вигляді ? частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 прийняли дві її доньки - позивач ОСОБА_3 та співвідповідач ОСОБА_2 шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.
Відповідно до 549 ЦК УРСР визнається, поки не доведено інше, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він вчинив дії, що свідчать про фактичне прийняття спадщини, зокрема якщо спадкоємець вступив у володіння або управління спадковим майном.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Колегія суддів приходить висновку, що позивачем ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів фактичного прийняття нею спадкового майна після смерті ОСОБА_5.
При таких обставинах у суду 1 інстанції не було правових підстав для визнання за нею права власності на 15/32 частини спірного будинку.
З підстав наведеного, колегія суддів на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України скасовує рішення суду 1 інстанції та постановляє нове рішення про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1ст. 307, п.3,4 ч.1 309, 313, 314, 316, 317,319, 324 ЦПК України, судова колегія,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 28 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді-