ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
28.11.2008 р. 10 год. 50 хв. № 29/132-11/148-17/3
Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Шелест С.Б.
При секретарі судового засідання: Шолковій Т.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: Дочірнього підприємства "Цептер Інтернаціональ Україна"
до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі
з великими платниками податків
про: визнання нечинним податкових повідомлень-рішень
За участю представників сторін:
від позивача: Довжик Д.В., Клим В.І. –представники за довіреностями
від відповідача: Онисько М.М. –представник за довіреністю
Обставини справи:
27.02.2004р. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 19.09.2003р. № 0000931504/0.
В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та згідно з поданою ним заявою від 25.03.2004р. (а.с.58 том 1) просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 01.03.2004 року, а саме: № 0000931504/3, відповідно до якого виявлено завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 670 000 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 335000 грн. та № 0000071504/3, відповідно до якого визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 670000 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово. Згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.02.08р. справа направлена на новий судовий розгляд у зв’язку з скасуванням прийнятих у ній судових рішень першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.08р. справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
В ході судового розгляду, представники Позивача позовні вимоги підтримали, та не погоджуючись із оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями вказують на те, що позивач правомірно, відповідно до підпункту 7.2.1. пункту 7.2., підпункту 7.4.1. пункту 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» включив в податковій декларації за лютий 2002 року до податкового кредиту ПДВ в сумі 670 000 грн., підтверджену податковою накладною № 26 від 26.02.2002р, виданою Державним підприємством «Промінь», у якого позивач придбав обладнання.
Не погоджуючись з викладеними в акті перевірки висновками податкового органу про те, що позивач не вправі був відносити до складу податкового кредиту ПДВ від вартості обладнання, так як ДНВП «ІНСАР», у якого зазначене обладнання придбало ДП «Промінь», були фальсифіковані документи щодо цього обладнання і воно було продане за завищеними цінами, позивач вказує на те, що не мав жодних правовідносин з ДНВП «ІНСАР», а також на те, що дана обставина не може тягти за собою відповідальність та негативні наслідки для позивача, так як ним виконано усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту, та є необхідні документальні підтвердження його розміру .
Представник Відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позов проти позову заперечує, вказуючи на те, що підставою для визначення податкового зобовґязання з ПДВ та застосування штрафних санкцій було неправомірне, на думку податкового органу, віднесення позивачем до складу податкового кредиту ПДВ при оподаткуванні господарської операції за договором купівлі-продажу обладнання від 22.02.02р, укладеним між позивачем та Державним підприємством «Промінь». Перевіркою було встановлено, що поставка даного обладнання Державному підприємству «Промінь» від ДНВП «ІНСАР» відбулась з порушеннями вимог законодавства, в тому числі податкового, а саме: ДНВП «ІНСАР» фальсифіковані документи щодо цього обладнання і воно було продане за завищеними цінами, про що свідчать висновок судово-бухгалтерської експертизи від 04.03.2003р. у кримінальній справі № 59-0364; вирок Соломґянського районного суду м. Києва від 26.05.03р. у справі про обвинувачення директора ДНВП «ІНСАР», згідно з яким судом встановлено, що директор умисно ухилявся від сплати податків шляхом виготовлення завідомо підробного пакету документів щодо даного обладнання, що, в свою чергу, призвело до ненадходження до державного бюджету коштів в особливо великих розмірах. Крім того, перевіркою встановлено, що позивач здійснював придбання обладнання та його подальше відчуження в один і той же день, витрати на транспортування та зберігання цього товару не були понесені, що є підтвердженням того, що він не мав наміру використовувати товар у його власній господарській діяльності. Посилається відповідач також і на ту обставину, що реалізація придбаного позивачем товару була здійснена за ціною нижчою від цін придбання, а тому, на думку відповідача, така операція не є господарською діяльністю в розумінні п.1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та не дає права позивачеві на віднесення витрат понесених у зв’язку з придбанням таких товарів до складу валових витрат.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд
в с т а н о в и в:
Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками / надалі –СДПІ / податків проведено позапланову документальну перевірку достовірності суми ПДВ заявленої до відшкодування Дочірнім підприємством "Цептер Інтернаціональ Україна" за лютий 2002 року при придбанні та реалізації автоматизованої системи стабілізації товщини смуги в мінусовому полі допусків, за результатами якої складено акт від 17.09.2003 року № 386/15-4/125/20056698, на підставі якого ДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 19.09.2004р. № 0000931504/0.
За результатами розгляду скарг позивача у процедурі адміністративного оскарження зазначеного вище податкового повідомлення-рішення, прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.03.2004року: № 0000931504/3, відповідно до якого виявлено завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 670 000 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 335000 грн. і № 0000071504/3, відповідно до якого визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 670000 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення є предметом даного спору.
Як вбачається з акту перевірки (а.с.31-52 том 1), підставою для визначення податкового зобовґязання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з оспорюваними рішеннями, були встановлені відповідачем порушення вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок безпідставного, на думку податкового органу, включення до складу податкового кредиту в лютому 2002 року ПДВ з операції з придбання обладнання в сумі 4020000,00 грн., в т.ч. ПДВ 670000,00 грн., що потягло за собою неправомірне виникнення у позивача права на відшкодування ПДВ в сумі 783 363,00 грн. В березні 2002 року позивач відобразив суму по експортним операціям, що оподатковуються за ставкою 0 % в розмірі 3394010,00 грн. В зв’язку з порушенням вимог п.7.4. ст.7 зазначеного Закону підлягає зменшенню сума ПДВ заявлена до відшкодування 789363,00 грн. на суму 670000 грн.
Висновок податкового органу базується на тому, що поставка даного обладнання Державному підприємству «Промінь» від ДНВП «ІНСАР» відбулась з порушеннями вимог законодавства, в тому числі податкового, а саме : ДНВП «ІНСАР» фальсифіковані документи щодо цього обладнання і воно було продане за завищеними цінами, про що свідчать висновки судово-бухгалтерської експертизи від 04.03.2003р. у кримінальній справі № 59-0364; вирок Соломґянського районного суду м. Києва від 26.05.03р. у справі про обвинувачення директора ДНВП «ІНСАР», згідно з яким судом встановлено, що директор умисно ухилявся від сплати податків шляхом виготовлення завідомо підробного пакету документів щодо даного обладнання, що, в свою чергу, призвело до ненадходження до державного бюджету коштів в особливо великих розмірах. Крім того, перевіркою встановлено, що позивач здійснював придбання обладнання та його подальше відчуження в один і той же день, витрати на транспортування та зберігання цього товару не були понесені, реалізація придбаного позивачем товару була здійснена за ціною нижчою від цін придбання, що є підтвердженням того, що він не мав наміру використовувати товар у його власній господарській діяльності, а отже не мав права на віднесення витрат понесених у зв’язку з придбанням такого обладнання до складу валових витрат та відповідно формувати податковий кредит.
Суд не погоджується з висновками податкового органу, вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Перевіркою було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що зазначене обладнання - автоматизовану систему стабілізації товщини смуги в мінусовому полі допусків (АСТ МПД) (надалі - товар) позивач придбав у Державного підприємства «Промінь»за договором постачання № 9 від 22.02.2002р. та його додатками №1 (специфікація), №2 (а.с. 118-123 том 1), відповідно до видаткової накладної № 26 від 25.02.02р., податкової накладної № 26 від 25.02.02р. за ціною 3350000 грн. + ПДВ в розмірі 670 000 грн., про що сторони договору склали акт приймання товару за кількістю та якістю від 25.02.02р (а.с.124 том 1).
За вказаний товар позивач повністю розрахувався грошовими коштами шляхом безготівкового розрахунку згідно платіжних доручень, що підтверджується матеріалами перевірки (стор.8 акту перевірки) та наявними в матеріалах справи банківськими виписками.
Наведені обставини та документальні докази підтверджують факт виконання договору його сторонами та свідчать про реальне настання правових наслідків, що обумовлені цим договором.
Як вбачається з матеріалів справи, правомірність вищезазначеного договору № 9 від 22.02.2002р. була предметом судового дослідження при розгляді господарським судом м. Києва справи № 25/66 за позовом Спеціалізованої ДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками до ДП "Цептер Інтернаціональ Україна" та до Державного підприємства «Промінь» про визнання недійсним цього договору на підставі ст.49 ЦК УРСР.
За результатами розгляду справи, рішенням господарського суду від 23.04.04р., яке згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.04р. набрало законної сили (а.с. 108, том 1) відмовлено в задоволенні зазначеного позову з посиланням на недоведеність обставин, які б свідчили про суперечність даного договору інтересам держави та суспільства. Досліджуючи обставини справи та документальні докази, якими ДПІ обґрунтовувала позовні вимоги, а саме вирок Солом'янського райсуду від 26.0.5.03р. у справі №1-600, господарський суд дійшов висновку про те, що такий вирок не стосується сторін оспорюваного договору та не може свідчити про їх умисел на укладання договору з метою ухилення від сплати податків. Аналогічний висновок суду міститься в судовому рішенні і щодо висновку судово-бухгалтерської експертизи № 974 від 04.03.2003р. у вказаній кримінальній справі , на вирішення якої поставлені питання щодо правомірності висновків акту перевірки від 12.11.02 про визначення ДНВП «ІНСАР»податкових зобовґязань .
Статтею 72 КАС України визначені підстави для звільнення від доказування.
Так, відповідно до її частини 1, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі сторони або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Викладені обставини спростовують доводи податкового органу про те, що господарська операція з поставки обладнання згідно з договором № 9 від 22.02.2002р. суперечить вимогам Закону, інтересам держави і суспільства.
На виконання вказівок ухвали Вищого адміністративного суду від 14.02.08р. , якою скасовані попередні судові рішення у даній справі, судом згідно із запитом від 12.11.08р., витребувані у Соломґянського районного суді м.Києва судові рішення по кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_1.
Згідно з вироком Апеляційного суду м.Києва від 05.07.05р. , вирок Соломґянського районного суді м.Києва від 24.02.05р. в частині призначення покарання ОСОБА_1. скасований, та призначене нове покарання. Ухвалою Верховного суду України від 11.10.05р., вирок Апеляційного суду м.Києва від 05.07.05р. залишений без змін.
Як вбачається з вказаних судових рішень по кримінальній справі, ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він, будучи службовою особою –директором державного НВП «ІНСАР»у першому кварталі 2002 року умисно ухилявся від сплати податку на прибуток в сумі 2456272,50 грн. та ПДВ в сумі 1637818,33 грн., що призвело до ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.
З вироку вбачається, що ухилення від сплати податків мало місце внаслідок виготовлення ОСОБА_1. завідомо підробного пакету документів (договору, специфікації, накладної, податкової накладної тощо), які свідчили про придбання ДНВП «ІНСАР»у ТзОВ «Елві» обладнання виробничо-технічного призначення до системи «САРН», «АСТ МПД», тоді як фактично у ТзОВ «Елві»таке обладнання не придбавалось; дане обладнання придбавалось ДНВП «ІНСАР»у ТзОВ «Енеркон», але ціна придбання була значно менша від ціни вказаної в договорі з ТзОВ «Елві». На підставі сфальсифікованих первинних бухгалтерських документів ДНВП «ІНСАР»неправомірно відображена господарська операція з ТзОВ «Елві», якої не було, та неправомірно визначені і задекларовані податкові зобовґязання з податку на прибуток за 1 квартал 2002 року та ПДВ за лютий 2002 року, що призвело до заниження цих зобовґязань у вищевказаних сумах.
Відповідно до ст.72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
В даному випадку, з вироку суду не вбачається, що неправомірні дії директора ДНВП «ІНСАР» призвели до неправомірності господарських відносин ДНВП «ІНСАР»з Державним підприємством «Промінь»з продажу обладнання; судом та перевіркою податкового органу встановлено, що обладання фактично було у ДНВП «ІНСАР», придбано останнім у ТзОВ «Енеркон», та реалізоване в подальшому ДП «Промінь». Судом встановлено, наслідком неправомірного виготовлення директором завідомо підробленого пакету документів щодо правовідносин з ТзОВ «Елві»стало заниження податкових зобовґязань та ухилення від сплати податків, відтак, судом не встановлювались обставини щодо ступеня виконання зобовґязань перед бюджетом ДНВП «ІНСАР»за результатами господарської операції з ДП «Промінь».
За наведених обставин, безпідставними суд вважає доводи податкового органу про те, що зазначеним вироком суду підтверджується неправомірність формування позивачем податкового кредиту.
Щодо висновку судово-бухгалтерської експертизи № 974 від 04.03.2003р. у кримінальній справі про правомірність донарахування податкових зобовґязань ДНВП «ІНСАР»за господарськими операціями, здійсненими з ТзОВ «Елві», то такі обставини не стосуються предмета доказування у даній справі. Експертом при проведенні судово-бухгалтерської експертизи не досліджувалось питання правомірності оподаткування господарської операції ДНВП «ІНСАР»з ДП «Промінь»та ДП «Промінь»з позивачем, як і не досліджувалось питання ціни продажу; висновок експертизи не містить висновку про завищення ціни продажу товару, отже безпідставними також суд вважає доводи відповідача про те, що обладнання ДНВП «ІНСАР»було продане ДП «Промінь»за завищеними цінами.
Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають обґєктивну можливість доказу підтверджувати ту обставину, що має значення для вирішення даної справи.
Висновок судово-бухгалтерської експертизи № 974 від 04.03.2003р. не містить інформацію щодо предмета доказування, а тому не є належним доказом у справі.
Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України “Про податок на додану вартість”. Тому при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість насамперед слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не суперечать спеціальному Закону.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 цього ж Закону податкова накладна, має містити : а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Видана та зазначена вище податкова накладна № 26 від 25.02.02р. (а.с.126 том1) оформлена у відповідності до вимог наведеної норми, чого не заперечує відповідач.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість" , як це зазначається у п.п.7.2.4 Закону.
Перевіркою було встановлено, що Державне підприємство «Промінь»зареєстроване Радянською районною держадміністрацією м. Києва (свідоцтво від 19.09.01р. № 13695), є юридичною особою, перебуває на обліку в Шевченківській ДПІ з 20.09.01р., реєстраційний № 17327; зареєстроване як платник ПДВ згідно свідоцтва №38475635 від 21.09.2001р., про що свідчить інформація Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками, викладена у довідці від 22.08.02р. про результати тематичної зустрічної перевірки Державного підприємства «Промінь»з питань взаєморозрахунків з ДП "Цептер Інтернаціональ Україна" та відповідності податкових зобов»язань по ПДВ згідно податкових накладних фактичним податковим зобов»язанням продавця за лютий 2002 року.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем сплачено від господарської операції з придбання обладнання ПДВ в ціні товару (акт від 17.09.2003 року), а Державним підприємством «Промінь»виконані податкові зобовґязання по сплаті цього податку до бюджету (довідка СДПІ у м.Києві від 22.08.02р. –а.с.19-22 том 3).
За наведених обставин, та приймаючи до уваги той факт, що видана позивачу податкова накладна належно оформлена продавцем, який знаходився в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, з урахуванням господарської операцій, факт здійснення якої не спростований, суд вважає помилковими доводи відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит з посиланням на припущення податкового органу про ухилення від сплати податку ДНВП «ІНСАР»від господарської операції з ДП «Промінь».
Таке припущення не позбавляє правового значення виданої наступним постачальником, яким є ДП «Промінь»податкової накладної.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону ).
За таких обставин покупець не може нести відповідальність за зловживання службовою особою підприємства, з яким (підприємством) не мав правовідносин.
В подальшому, з метою реалізації товару, позивач продав (експортував) цей товар через комісіонера за межі України відповідно до договору комісії № 5 від 25.02.02р., про що свідчить акт приймання майна на комісію від 25.02.02р., звіт комісіонера від 05.03.02р., вантажно-митна декларація від 04.03.02р. № 12200/2/003316.
Відтак, відповідач вважає, що реалізація придбаного позивачем товару була здійснена за ціною нижчою від цін придбання, а тому, на думку відповідача, така операція не є господарською діяльністю в розумінні п.1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та не дає права позивачеві на віднесення витрат понесених у зв’язку з придбанням таких товарів до складу валових витрат відповідно до п.5.1. ст.5 цього Закону.
З такими висновками відповідача суд не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Виходячи з припису наведеної норми, до предмету доказування при розгляді даного спору стосовно правомірності формування платником податку податкового кредиту входять, зокрема, обставини щодо підстав для включення витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) , в разі придбання основних фордів чи нематеріальних активів.
Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” , згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За визначенням п.1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Як зазначалось вище, перевіркою встановлено та підтверджується матеріалами справи, що витрати позивача на придбання АСТ МПД без урахування податку на додану вартість склали 3350000,00 грн. та віднесені до складу валових згідно з декларацією позивача з податку на прибуток підприємств за 1 квартал 2002 року та її додатками (а.с.88-94) , що відповідає вимогам 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”. Дана обставина не спростована відповідачем.
Як зазначалось вище, згідно вищенаведених норм право на включення сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до податкового кредиту виникає за умови встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу валових витрат виробництва (обігу).
Від експортної операції з продажу АСТ МПД позивач отримав від комісіонера 3382194,55 грн. При цьому витрати комісіонера та комісійна винагорода склали 7928,00 грн.
Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» операції з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України, оподатковуються за нульовою ставкою.
Враховуючи те, що при здійснені операції купівлі-продажу АСТ МПД на території України позивач у складі ціни продукції сплатив ПДВ, суму якого на підставі отриманої податкової накладної відніс до складу податкового кредиту, а при експортній операції цієї продукції ПДВ обчислюється за ставкою 0 %, твердження відповідача про збитковість господарської операції, за результатами якої позивачем отримано виручку у розмірі 24266,55 грн. (3382194,55 грн. - 3350000,00 грн. - 7928,00 грн. (винагорода комісіонера) суд вважає безпідставними.
Враховуючи те, що позивачем правомірно сформований податковий кредит у лютому 2002 р, а відповідачем не доведено суду належними засобами доказування факт відсутності надмірної сплати ПДВ за звітний період постачальниками товару , припущення податкового органу про ухилення від сплати податку ДНВП «ІНСАР» при фактичному здійсненні господарської операції не впливає в силу Закону на податковий кредит покупця в ланцюгу господарської операції та суму бюджетного відшкодування.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наведених обставин та правових норм , позов підлягає задоволенню.
Судові витрати на користь позивача стягненню не підлягають у звґязку з видачею господарським судом наказу від 23.12.04р. № 29/132 по даній справі та заявою позивача від 31.10.05р. про відмову від відшкодування судових витрат.
Керуючись ст. 124 Конституції України, Законом України "Про податок на додану вартість", ст. ст. 71,94, 97,158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 01.03.2004 року № 0000931504/3
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 01.03.2004 року № 0000071504/3.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Шелест С.Б.
Постанова складена у повному обсязі 03.12.2008р.