27.12.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Провадження № 11кп/797/150/13 Головуючий у першій інстанції : Хорошев О.С.
Категорія: ст. 191 ч.1 КК України Доповідач в апеляційній інстанції : Юненко М.О.
Копія
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2013 року колегія судів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Севастополя у складі:
головуючого - судді Юненка М.О.,
суддів - Кабаля І.І., Мудрової Є.Ю.,
за участю секретаря - Малахової Н.В.,
прокурора - Панкратова А.П.,
обвинуваченого - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу прокурора прокуратури Гагарінського району міста Севастополя Ткаченка І.О. на вирок Гагарінського районного суду міста Севастополя від 23 жовтня 2013 року, яким
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Снегірьовка, Миколаївської області, громадянин України, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працюючий, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,
визнаний винним у скоєнні злочину, що передбачено ч.1 ст. 191 КК України та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави у розмірі 850 грн.
ВСТАНОВИВ:
Згідно вироку районного суду ОСОБА_4 визнаний винним та засуджений за кримінальні правопорушення, яке здійснив при наступних обставинах.
Так, ОСОБА_4 згідно договору про надання послуг № 44 від 14.03.2011 року прийнятий на роботу у ФОП ОСОБА_6 на посаду торгового представника строком до 14.03.2013 року.
Згідно з договором про надання послуг № 44 від 14.03.2011 р., з яким ОСОБА_4 ознайомлений відповідним чином, про що свідчить його підпис, виконавець бере на себе зобов'язання виконати послуги з представництва інтересів у торгових точках, виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, несе матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на нього обов'язків згідно з чинним законодавством, за нанесення збитків замовнику виконавець несе цивільну (матеріальну) або кримінальну відповідальність, згідно з чинним законодавством.
Згідно з договором від 14.03.2011 р. про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та нерозголошення комерційної таємниці, з яким ОСОБА_4 ознайомлений відповідним чином, про що свідчить його підпис, працівник, виконуючий роботу на посаді торгового представника, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за схоронність ввірених йому ФОП ОСОБА_6 матеріальних цінностей та грошових коштів, у зв'язку з чим, зобов'язаний: бережно відноситись до наданих йому для зберігання та іншої мети матеріальних цінностей та вживати заходів по запобіганню збитків; своєчасно повідомляти ФОП ОСОБА_6 про всі обставини, які погрожують збереженню ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати та представляти в установленому порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та залишки ввірених йому матеріальних цінностей, приймати участь в інвентаризації ввірених йому грошових коштів, крім того ОСОБА_4 попереджений про кримінальну відповідальність за розтрату чи привласнення ввірених йому матеріальних цінностей згідно ст. 191 КК України.
Таким чином, ОСОБА_4 в період з січня 2013 року до початку лютого 2013 року, будучи торговим представником ФОП «ОСОБА_6» та матеріально відповідальною особою, використовуючи свої права та можливості, порушуючи передбачені договором зобов'язання, діючи умисно, з корисливих мотивів вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин:
ОСОБА_4, будучи торговим представником ФОП «ОСОБА_6», тобто матеріально відповідальною особою, в період січня 2013 року до лютого 2013 року отримував від клієнтів ФОП «ОСОБА_6» грошові кошти за поставлену продукцію, а саме:
24.01.2013 р. по накладній № ПСВ -097861 від 13.12.2013 р. від представника ФОП «ОСОБА_8» отримав грошові кошти у сумі 729 гривень 18 копійок;
30.01.2013 р. по накладній № ПСВ - 002433 від 17.01.2013 р. від представника ФОП «ОСОБА_9» отримав грошові кошти у сумі 642 гривні 78 копійок;
на початку лютого 2013 року (точна дата та час в ході досудового слідства не встановлена) по накладній № ПСВ -003285 від 22.01.2013 р. від представника ФОП «ОСОБА_10» отримав грошові кошти у сумі 573 гривні 48 копійок;
на початку лютого 2013 року (точна дата та, нас в ході досудового слідства не встановлена) по накладній № ПСВ -000655 від 09.01.2013 р. ФОП «ОСОБА_6» від представника ФОП «ОСОБА_11» отримав грошові кошти у сумі 500 гривень 64 копійки;
06.02.2013 р. по накладній № ПСВ-004І464 від 25.01.2013 р. від бухгалтера ФОП «ОСОБА_12» отримав грошові кошти у сумі 474 гривні 66 копійок;
у лютому 2013 року (точна дата та час в ході досудового слідства не встановлена) по накладній № ПСВ - 002597 від 18.01.2013 р. від представника ФОП «ОСОБА_13» отримав грошові кошти у сумі 597 гривень 60 копійок;
у лютому 2013 року (точна дата, та час, виході досудового, слідства не встановлено) по накладній № ПВС -003872 від 24.01.2013 р. від представника ФОП « ОСОБА_14» отримав грошові кошти у сумі 774 гривні, 78 копійок;
у лютому 2013 року (точна дата та час в ході досудового слідства не встановлено) по накладній № ПСВ - 100629 від 29.12.2012 р. від представника ФОП «ОСОБА_15» отримав грошові кошти у сумі 2767 гривень 80 копійок, по накладній № ПСВ - 000994 від 10.01.2013 р. у сумі 2056,08 гривень, по накладній № ПСВ -000995 у сумі 1581.60 гривень, по накладній № ПСВ -000998 на суму 1542,06 гривень, по накладній № ПСВ -000999 на суму 1067,58 гривень, по накладній № ПСВ 0002599 18.01.2013 р, у сумі 2174,70 гривень, по накладній № ПСВ - 002752 на суму 1344,36 гривень, по накладній № ПСВ -002753 у сумі 1344,36 гривень, а всього від представника ФОП «ОСОБА_15», отримав грошові кошти загальною сумою 12534 гривні 18 копійок;
у лютому 2013 року (точна дата та час в ході досудового слідства не встановлено) по накладній № ПСВ - 098939 від 20.12.2012 р. від представника ФОП «ОСОБА_16» отримав грошові кошти у сумі 836 гривні 64 копійки;
у лютому 2013 року (точна дата та час в ході досудового слідства не встановлено) по накладній № ПСВ - 002750 від 18.01.2013 р. від представника ,ФОП «ОСОБА_17» отримав грошові кошти у сумі 1075 гривен 18 копійок, а в загалі від вищевказаних ФОП на суму 20551 гривня 98 копійок.
У подальшому ОСОБА_4, маючи на руках грошові кошти за поставлену продукцію, достовірно знаючи про те, що він є матеріально відповідальною особою та зобов'язаний ввірену суму грошових коштів передати в касу підприємства, всупереч своїм обов'язкам, з корисливих мотивів, використовуючи свої права і можливості, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами, отриманими від клієнтів за поставлену згідно вищевказаних накладних продукцію на загальну суму 20551 гривня 98 копійок, в касу підприємства їх не передав, а привласнив, розпорядившись ними в подальшому на свій розсуд, чим спричинив ФОП «ОСОБА_6» матеріальну шкоду на вищевказану суму.
В апеляції прокурор прокуратури Гагарінського району міста Севастополя не оспорюючи фактичних обставин справи, доведеності вини та кваліфікації дій ОСОБА_4 просить вирок районного суду скасувати з мотивів неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в дохід держави у розмірі 850 грн. з позбавленням права займати матеріально-відповідальні посади, пов'язані з виконанням обов'язків щодо схоронності та зберігання матеріальних цінностей.
Апеляція мотивована тим, що санкція ч. 1 ст. 191 КК України передбачає альтернативне додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, будучи матеріально відповідальною особою та використовуючи надані йому права та можливості, тобто це правопорушення безпосередньо пов'язано із займаною ним посадою торгового представника. Таким чином, прокурор вважає, що районний суд мав усі підстави для застосування до обвинуваченого такого виду додаткового покарання, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
В доповненні до апеляції прокурор просить вирок відносно ОСОБА_18 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та хвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним за ч. 1 ст. 191 КК України та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 191 КК України, із застосуванням ст. 55 КК України, у виді штрафу в дохід держави у розмірі 850 грн., з позбавленням права займати матеріально-відповідальні посади, пов'язані з виконанням обов'язків щодо схоронності та зберігання матеріальних цінностей строком на 2 роки.
Доводи апеляції прокурор обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, будучи матеріально відповідальною особою та використовуючи надані йому права та можливості, тобто, це правопорушення безпосередньо пов'язане із займаною ним посадою торгового представника.
При цьому апелянт вказує, що відповідно до вимог п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам рекомендовано при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового. Згідно з вимогами ст. 55 КК України, п. 17 вказаної постанови ПВСУ позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за умови, коли вчинення злочину було пов'язане з посадою підсудного або із заняттям ним певною діяльністю.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляцію, обвинуваченого ОСОБА_4, котрий заперечував проти задоволення апеляції, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, провівши дослідження матеріалів кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Вина ОСОБА_4 у вчиненні злочину при зазначених у вироку обставинах в апеляційній скарзі не оспорюється.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ст. 191 ч.1 КК України, як привласнення чужого майна, яке було ввірено.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, і обставин пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність.
Так, при призначення покарання ОСОБА_4, районний суд прийняв до уваги, що ОСОБА_4 скоїв злочин середньої тяжкості, характеризується задовільно, на обліку нарколога та психолога не перебуває, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимий, добровільно частково відшкодував заподіяний збиток, щиро розкаявся у скоєному, у зв'язку з чим, призначив покарання у виді штрафу.
Що стосується доводів апеляції про призначення додаткового покарання, то колегія суддів не може з ними погодитися виходячи з наступного.
Санкція ч. 1 ст. 191 КК України, передбачає покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Так, відповідно до роз'яснень, що містяться у Постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року, за заявою заступника Генерального прокурора України щодо неоднакового застосування положень кримінального закону в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, граматичне (філологічне) тлумачення санкції зазначеної статті, полягає у з'ясуванні дійсного змісту юридичної норми шляхом етимологічного, семантичного, лексичного та синтаксичного аналізу її тексту за рахунок з'ясування значення і змісту тих слів, термінів, понять, які застосовуються в тексті закону, а також тих знаків пунктуації, які в ньому використовуються, і дає підстави для висновку, що за допомогою розділового сполучника "або" перераховуються однорідні рівноправні види покарань, з яких суд, призначаючи покарання, має обрати лише одне залежно від тяжкості злочину: або штраф, або виправні роботи з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, або обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, або позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Виходячи з вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_4 кримінальне покарання лише у виді штрафу є правильним.
Твердження прокурора в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції мав усі підстави для застосування до обвинуваченого такого виду додаткового покарання, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю виходячи з вимог ст. 55 КК України, є правильним.
Однак посилання на цю норму Загальної частини КК України у вироку щодо ОСОБА_4 відсутнє, оскільки застосування, чи не застосування до обвинуваченого додаткового виду покарання у даному випадку є правом, а не обов'язком суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів вважає, що при застосуванні норм кримінального закону з однорідними рівноправними видами покарань, суд, відповідно до положень ст. 62 Конституції України, має тлумачити сумнів щодо можливості призначення додаткового покарання на користь особи засудженого.
З урахуванням наведеного колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404,407,419 КПК України, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Гагарінського району міста Севастополя Ткаченка І.О. залишити без задоволення.
Вирок Гагарінського районного суду міста Севастополя від 23 жовтня 2013 року, відносно ОСОБА_4 за ч.1 ст. 191 КК України - залишити без зміни.
СУДДІ: (підписи)
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду міста Севастополя М.О. ЮНЕНКО