АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Провадження № 22-ц/790/8246/13
Справа № 2033/9705/12 Головуючий 1 інстанції - Іващенко С.О.
Доповідач-Пономаренко Ю.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого : Пономаренко Ю.А.,
суддів : Черкасова В.В.,
Кукліної Н.О.,
при секретарі Соколовій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус - ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним, повернення 54/100 часток житлового будинку з належною частиною надвірних споруд, -
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_3, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просила визнати договір дарування, укладений 21.01.2004 року між позивачкою та ОСОБА_5 недійсним. Після зміни підстав позову, шляхом доповнення в остаточно уточненій позовній заяві позивачка просила визнати договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 21 січня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7, реєстровий №411 недійсним, застосувати як наслідок недійсності правочину повернення 54/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3, та визнати право власності на 54/100 часток спірного житлового будинку за ОСОБА_3
В обґрунтування позову позивач - ОСОБА_3 посилалася на те, що вона є власницею 54/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 13.06.1990 року, посвідченого Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою, а іншою співвласницею 46/100 частин житлового будинку є ОСОБА_8 Зазначала, що 21.01.2004 року під час укладання договору дарування вона помилялася щодо предмету правочину та вважала, що підписує заповіт. Ввжає, що зазначене відбулося внаслідок незнання нею української мови, якою було складено договір дарування, її похилого віку та поганого самопочуття внаслідок гіпертонічної хвороби, зниження зору внаслідок захворювання, а також обману з боку відповідачки ОСОБА_5 та дочки позивачки, систематичного застосування психічного та фізичного насильства з боку родичів позивачки, в тому числі ОСОБА_5, внаслідок чого, позивачка була у залежному від них стані, не могла самостійно реалізувати свої права та свободи, що нею вважається як важка обставина. Крім того, зазначає, що дана помилка сталася внаслідок невиконання з боку приватного нотаріуса вимог діючого законодавства, а саме роз'яснення змісту правочину.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду 1 інстанції, представником ОСОБА_3 - ОСОБА_9 подана апеляційна скарга, в якій вказала, що не згодна з рішенням суду, вважає його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, вважає, що судом неповно з'ясовані обставини справи, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язки доказування і подання доказів кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що судовим розглядом не було встановлено фактів, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 неправомірно володіє 54/100 частинами житлового будинку, оскільки ОСОБА_3 не надала суду беззаперечних доказів тому, що цей договір був вчинений нею під впливом помилки, обману, насильства, або внаслідок впливу тяжкої обставини.
Судова колегія вважає, що такі висновки суду першої інстанції є правильними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам по справі.
Матеріали справи містять дані про те, що 21.01.2004 року між ОСОБА_3 та її онукою ОСОБА_5 був укладений договір дарування 54/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7
Суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що форма та зміст укладеного між сторонами 21.01.2004 року договору дарування відповідає вимогам ст.ст.717-719 ЦК України, договір дарування між позивачкою та відповідачкою підписаний сторонами власноручно, укладений в письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом, що не спростовується сторонами.
Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує про їх існування.
Згідно постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» п. 20 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою у відповідності до ст.ст.11,60,61 ЦПК України не надано суду достатніх та переконливих доказів, які б вказували на те, що при укладанні договору дарування відповідач мала намір ввести її в оману.
Також судова колегія погоджується з висновком суду 1 інстанції, що посилання позивача на те, що вона помилялася стосовно природи договору та вважала, що у нотаріуса вона підписує заповіт є безпідставними, оскільки сторона на підтвердження своїх вимог про визнання паровичну недійсним не довела, що така помилка насправді мала місце, та не надала докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.
Судова колегія погоджується з висновками суду 1 інстанції про те, що позивачка повністю розуміла зміст, правові наслідки укладеного 21.01.2004 року договору дарування та вважає правильним висновок суду про те, що цей договір не був вчинений внаслідок помилки з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК їни) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони зчину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
В оскаржуваному договорі дарування чітко зазначено, що сторонам було роз'яснено ст.ст.182, 210 та ст. 722 ЦК України, а також те, що нотаріусом роз'яснено вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину. Також, згідно вказаного договору сторонами підтверджено, що цей договір не носить характеру уявного або удаваного правочину.
Крім того, суд правильно звернув увагу на те, що позивачка з 1989 року постійно проживає в Україні, є громадянкою України та на час укладання договору дарування володіла українською мовою настільки, щоб чітко розуміти зміст документу, який підписала та наслідки, які внаслідок цього породжуються.
Самою позивачкою надавалися документи, якими повністю, спростовуються доводи позивача про нерозуміння нею змісту правочину внаслідок незнання української мови. Так у листопаді 1998 року позивачкою було отримано довідку про присвоєння їй ідентифікаційного номеру, який було надано Державною податковою адміністрацією, згідно даних, заповнених позивачкою у обліковій картці, також позивачка має посвідчення, яке видано повторно, згідно з яким вона має пільги для ветеранів війни - учасників війни та копія посвідчення ветерану труда, довідку у УПФУ про отримання пенсії.
Також, під час підготовки та звернення до суду позивачкою було надано декілька довіреностей на її представників та договір про надання правової допомоги (том № 1 а.с. 25, 43, 146, 166, 178). Крім того, у матеріалах інвентарної справи має місце договір купівлі-продажу частини житлового будинку від 13.06.1990 р., згідно з яким позивачка придбала у особисту власність 54/100 частин житлового будинку. Із змісту вказаних документів вбачається, що до укладення оскаржуваного договору, позивачка без послуг перекладача українською мовою укладала угоди, в тому числі договір купівлі-продажу вказаної частини будинку, всі перелічені документи було викладено діловою українською мовою.
Також, судова колегія вважає надуманим твердження позивачки про те, що вона укладала договір дарування під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах внаслідок систематичного застосування психічного та фізичного насильства з боку відповідачки та її родичів, оскільки позивачкою не надано суду належних доказів про застосування до неї психічного та фізичного насильства з боку її онуки - відповідачки по справі та її родичів.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що обдарована ОСОБА_5 після отримання в дар від ОСОБА_3 спірного будинку, вступила у володіння та розпорядження майном, почала переобладнання будинку та збільшила в декілька разів площу будинку, проти чого позивач ОСОБА_3 не заперечувала.
Тому суд 1 інстанції правильно виходив з того, що відповідачка ОСОБА_5, як новий власник, володіла, користувалася та розпорядилася належною їй на праві власності частиною будинку шляхом капітального ремонту у належній їй частині будинку та будівництва нових споруд: а саме прибудову літ. «АЗ-1» до житлового будинку літ. «А-1» площею 54,40 кв.м., яка складається з: столової кімнати лит. 1-6 площею 12,4 кв.м., житлової кімнати літ. 1-7 площею 15,8 кв.м., санвузла літ. 1-8 площею 8,4 кв.м., коридору літ. 1-9 площею 4,2 кв. м., тамбуру літ. IV площею 2,9 кв.м. та сходів, сараю літ. «Н» розміром 2,00 на 2,25 м., душової літ. «П» розміром 1,50 на 2,25м., вбиральні літ. «О» розміром 1,50 на 2,25 м., які були у встановленому законом порядку прийняті до експлуатації відповідно до рішення виконавчого комітету Фрунзенської районної ради у м. Харкові від 06.06.06 року за №99/10 та оформлено на них право особистої власності у КП «ХМ БТІ» саме за новою власницею ОСОБА_5, що не заперечується позивачем.
При цьому, вводячи в експлуатацію та оформлюючи право особистої власності на самозбудовані споруди ОСОБА_5 отримувала згоду сусідів, про що не могла не знати позивач ОСОБА_3
З підстав наведеного, судова колегія вважає позовні вимоги ОСОБА_3 не доведеними належними і допустимими доказами, а тому вважає правильними висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
При такому положенні судова колегія вважає, що суд повно та всебічно дослідив усі обставини по справі, дав їм належну оцінку і постановив законне та обґрунтоване рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального закону.
Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Судова колегія, керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317,319,324 ЦПК України,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2013 року залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді -