Головуючий у 1 інстанції Сидоров Є.І.
Доповідач Соломаха Л.І.
Категорія 42
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Космачевської Т.В.
при секретарі Мишко Д.О.
за участю:
позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про виселення з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 31 жовтня 2013 року, -
В С Т А Н О В И В:
02 липня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про виселення.
Зазначали, що на підставі свідоцтва про право власності № 262 від 01 березня 2010 року, виданого Управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради, кожній з них належить по ? частці квартири АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат загальною площею 48,9 кв.м, в тому числі жилою - 29,9 кв.м.
У спірній квартирі зареєстровані та проживають сторони у справі.
Посилаючись на те, що
- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_1 та онуком ОСОБА_2,
- з 10-річного віку у ОСОБА_4 проявляється неадекватна поведінка, агресія стосовно матері та бабусі, він чинить скандали у їх квартирі, спричиняє їм тілесні ушкодження, знищує предмети побуту та вжитку;
- з приводу неправомірної поведінки відповідача вони неодноразово звертались до Кіровського районного відділу міліції;
- постановою Кіровського районного суду м. Донецька від 19 жовтня 2012 року відповідач був визнаний винним в скоєнні у їх квартирі стосовно ОСОБА_1 13 та 14 листопада 2010 року, 18 та 20 квітня 2011 року , а стосовно ОСОБА_2 - 18 квітня 2011 року злочинів, передбачених частиною 1 ст. 125 КК України, але був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку із амністією;
- вироком того ж суду від 21 березня 2013 року відповідач був визнаний винним у скоєнні у їх квартирі стосовно ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною 1 ст. 122 КК України, та засуджений до двох років обмеження волі з випробувальним строком на два роки;
- 07 липня 2010 року, 12 жовтня 2010 року, 24 січня 2011 року Кіровським РВ Донецького МУ ГУМВС України в Донецькій області були винесені за їх зверненнями постанови про відмову у порушенні кримінальної справи, якими також встановлені протиправні дії відповідача стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2;
- постановою Кіровського районного суду м. Донецька від 14 грудня 2010 року відповідач визнаний винним в скоєнні насильства в сім'ї, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 1732 КпАП України;
- відповідач своєю поведінкою робить неможливим спільне проживання з ним в одній квартирі, вони побоюються за своє життя та здоров'я,
просили виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення (а.с. 5-7).
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_4 виселено із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення (а.с. 56-57).
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та залишити позов без розгляду (а.с. 60-61).
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, яка діє на підставі договору про надання правових послуг від 24 грудня 2013 року (а.с. 84), проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_4, позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:
Задовольняючи позовні вимоги про виселення, суд першої інстанції послався на вимоги статей 150, 157, 116 ЖК України та виходив з того, що відповідач ОСОБА_4, який є членом сім'ї власників квартири ОСОБА_1, ОСОБА_2, веде себе неадекватно, проявляє агресію по відношенню до рідних - матері ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_2, спричиняє їм тілесні ушкодження, чинить скандали у квартирі, знищує предмети обстановки та вжитку, б'є скло, посуд, погрожує фізичною розправою, чим порушує права позивачів на користування своєю власністю, а тому підлягає виселенню зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
З таким висновком суду повністю погодитися неможливо. Як обгрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі, до такого висновку суд першої інстанції дійшов неповно з'ясувавши обставини справи та порушивши норми матеріального права.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального права, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
З матеріалів справи встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4, який зареєстрований в квартирі з 30 березня 2011 року на підставі рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 11 січня 2011 року, що підтверджується довідкою ТОВ Фірма «Содєйствіє» від 05 квітня 2012 року № 957 (а.с. 19).
Постановлюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та належить їм на підставі свідоцтва про право власності № 262 від 01 березня 2010 року, виданого Управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради.
Проте рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 30 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили 10 листопада 2012 року, розпорядження Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради № 262 від 01 березня 2010 року про передачу у спільну часткову власність квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожній по ? частці та свідоцтво про право власності на квартиру № 262 від 01 березня 2010 року визнані недійсними (а.с. 63-65), тобто на час розгляду справи судом першої інстанції квартира не належала до приватного житлового фонду, а тому суд першої інстанції до спірних правовідносин неправильно застосував норми ст. 150, ст. 157 ЖК України, про що обгрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі.
На час розгляду справи судом квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду і правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються главою 2 «Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду» ЖК України.
Частиною 4 ст. 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно із частиною 1 ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що відповідач ОСОБА_4 веде себе неадекватно, проявляє агресію по відношенню до матері ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_2, спричиняє їм тілесні ушкодження, чинить скандали у квартирі, знищує предмети обстановки та вжитку, б'є скло, посуд, погрожує фізичною розправою, чим порушує права позивачів на користування своєю власністю, а тому підлягає виселенню зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення. Проте суд першої інстанції не зазначив коли мала місце антигромадська поведінка відповідача та чи вживалися стосовно нього заходи попередження або громадського впливу, чи дали вони позитивний результат, про що обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції також не врахував, що порушення права позивачів на користування своєю власністю, на що послався суд, як підставу для виселення, не є підставою для застосування вимог ст. 116 ЖК України. Для застосування норм ст. 116 ЖК України необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
Перевіряючи наявність цих двох умов, апеляційний суд виходить з того, що хоча відповідач ОСОБА_4 зареєстрований в квартирі лише з 30 березня 2011 року, рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 11 січня 2011 року, яке набрало законної сили 28 лютого 2011 року, встановлено факт проживання ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 з 2003 року (а.с. 87).
Факт систематичного порушення відповідачем правил співжиття в квартирі АДРЕСА_1 підтверджується:
1). постановою Кіровського районного суду м. Донецька від 14 грудня 2010 року, згідно якої відповідач був визнаний винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 1732 КЗпП України, а саме, в тому, що 02 грудня 2010 року, приблизно о 22 годині 00 хвилин, знаходячись на кухні в квартирі АДРЕСА_1, вчинив сварку з матір'ю ОСОБА_1, ображав її нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, внаслідок чого була завдана шкода психологічному здоров'ю потерпілої (а.с. 16); за це адміністративне правопорушення на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді попередження (а.с. 16);
2). постановою Кіровського районного суду м. Донецька від 19 жовтня 2012 року, яка набрала законної сили 27 жовтня 2012 року, згідно якої відповідач був визнаний винним в скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 ст. 125 КК України, а саме, в тому, що
- 13 листопада 2010 року, приблизно о 22 годині, ОСОБА_4, знаходячись на кухні в квартирі АДРЕСА_1, безпричинно вчинив сварку із своєю матір'ю ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_2, під час якої у зв'язку із раніше склавшимися особистими неприязненими відносинами, діючи умисно, наніс потерпілій ОСОБА_1 удар кулаком руки в область правого плеча; 14 листопада 2010 року, приблизно о 23 годині, ОСОБА_4, знаходячись у спальній кімнаті в квартирі АДРЕСА_1, знову безпричинно вчинив сварку, під час якої у зв'язку із раніше склавшимися особистими неприязненими відносинами, діючи умисно, наніс потерпілій ОСОБА_1, яка лежала на ліжку, удар ногою в область лівого стегна, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_1 фізичний біль та синці правого передпліччя та лівої підвздошної області, які відносяться до легких тілесних ушкоджень;
- 18 квітня 2011 року, приблизно о 20 годині, ОСОБА_4, знаходячись на кухні в квартирі АДРЕСА_1, знову безпричинно вчинив сварку, під час якої у зв'язку із раніше склавшимися особистими неприязненими відносинами, діючи умисно, наніс потерпілій ОСОБА_1, удар кулаком в область правого плеча, взяв у руки мокрий рушник та наніс ним удар в область обличчя, а потім наніс удар віником по рукам та передпліччям; 20 квітня 2011 року, біля 20 годин 30 хвилин, знаходячись на кухні в квартирі АДРЕСА_1, під час сварки наніс потерпілій ОСОБА_1 удар кулаком в область правого плеча, погрожував ножем, бив мокрим рушником по правому плечу, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_1 фізичний біль та тілесні ушкодження у вигляді 5 синців правого плеча та передпліччя, забій правого плеча та правого ліктьового суглобу, обох передпліч, які відносяться до легких тілесних ушкоджень;
- 18 квітня 2011 року, приблизно о 20 годині, ОСОБА_4, знаходячись в коридорі в квартирі АДРЕСА_1, безпричинно вчинив сварку, під час якої побив свою бабусю ОСОБА_2, а саме: наніс їй кулаком руки удари в область спини, голови, викручував їй праву руку, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_2 фізичний біль та забій з синцем правого плечового суглобу, які відносяться до легких тілесних ушкоджень;
Від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 був звільнений внаслідок акту амністії (а.с. 38-42);
3). вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 21 березня 2013 року, який набрав законної сили 07 червня 2013 року, згідно якого відповідача ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 ст. 122 КК України, а саме, в тому, що 11 серпня 2012 року, приблизно в 06 годин 00 хвилин, ОСОБА_4, знаходячись на кухні в квартирі АДРЕСА_1, в ході конфлікту, який стався між ним та його матір'ю ОСОБА_1, наніс останній один удар ребром дерев'яної кухонної дошки в область передпліччя правої руки потерпілої, після чого схватив її за волосся та почав бити кулаком правої руки по голові та по спині в область правої лопатки, чим завдав ОСОБА_1 фізичного болю та спричинив тілесні ушкодження у вигляді закритого косого перелому середньої треті діафіза променевої кістки без зміщення, забій м'яких тканин голови, забій правої лопатки, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 2407/628 від 20.12.2012 року відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я понад 21-го дня (а.с. 12- 15); за вчинення зазначеного кримінального правопорушення відповідачу було призначено покарання у вигляді двох років обмеження волі, згідно ст. 75 КК України він був звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на два роки (а.с. 12-15);
4). довідкою Кіровського районного відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області від 18 квітня 2013 року за № 11/10-3894, згідно якої в період 2011-2013 років ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися до Кіровського РВ з наступними заявами:
ЖРЗПЗ № 8625 від 17.10.2011р. - рішення відмовити в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 6 п. 2 № 6322;
ЖРЗПЗ № 605 від 21.01.2011р. - рішення відмовити в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 6 п. 2 № 406;
ЖРЗПЗ № 2990 від 20.04.2011р. - рішення відмовити в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 6 п. 2 № 2151;
ЖРЗПЗ № 10813 від 28.12.2011р. - рішення відмовити в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 6 п. 2 № 8117;
ЖРЗПЗ № 4161 від 14.05.2012р. - рішення відмовити в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 6 п. 2 № 3425;
ЖРЗПЗ № 4213 від 16.05.2012р. - рішення відмовити в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 6 п. 2 № 3393;
ЖРЗПЗ № 2555 від 26.03.2013р. - рішення відмовити в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 6 п. 2 № 2055;
ЖРЗПЗ № 7782 від 27.08.2012р., № 7635 23.08.2013р.- зареєстровано в ЄРДР № 184 (2012р.) - справу 03.01.2013р. по ст. 122 ч.1 КК України було направлено до Кіровського районного суду з обвинувальним актом відносно гр. ОСОБА_4 (а.с. 44).
Відповідно до частини 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Вищезазначеними доказами підтверджується, що відповідач систематично на протязі вже трьох років порушує правила співжиття у квартирі АДРЕСА_1 та робить неможливим для позивачів проживання з ним в одній квартирі, проживання позивачів в одній квартирі з відповідачем загрожує їх життю та здоров'ю.
Зазначеними доказами також підтверджується, що заходи запобігання щодо відповідача виявились безрезультатними. Незважаючи на притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 1732 КЗпП України згідно постанови Кіровського районного суду м. Донецька від 14 грудня 2010 року, відповідач протягом року 18 квітня 2011 року, 20 квітня 2011 року знову вчинив протиправні дії стосовно позивачів і знову в квартирі, а 20 серпня 2012 року заподіяв позивачу ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесні ушкодження, за що двічі притягувався до кримінальної відповідальності (постанова суду від 19 жовтня 2012 року, вирок суду від 21 березня 2013 року). Незважаючи на те, що він вже двічі притягувався до кримінальної відповідальності, відповідач навіть після засудження продовжує порушувати правила співжиття у квартирі.
Додана до апеляційної скарги характеристика на відповідача з Донецького професійного ліцею сфери послуг від 18 лютого 2013 року (а.с. 66) не спростовує встановлені судом факти щодо антигромадської поведінки відповідача в квартирі, в якій він мешкає разом з позивачами.
Враховуючи вищезазначене, наданими позивачами доказами доведено, що відповідач протягом тривалого часу систематично порушує правила співжиття в одній квартирі з позивачами, що робить неможливим для них проживання з ним в одній квартирі, а заходи запобігання та громадського впливу виявилися безрезультатними, що є підставою для задоволення позовних вимог позивачів про виселення відповідача з квартири без надання іншого жилого приміщення.
Доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність його антигромадської поведінки у квартирі є необгрунтованими.
Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про задоволення позовних вимог про виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення.
Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 31 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення задовольнити.
Виселити ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Донецька) з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Т.В. Космачевська