РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
Справа № 123/10824/13-ц
Провадження № 2/123/3566/2013
31.10.2013 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя
під головуванням судді Сенька М.Ф.,
при секретарі Жолуденко С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю,
встановив:
ОСОБА_3 у вересні 2013 року заявила позов до колишнього чоловіка ОСОБА_2, за яким просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 АР Крим.
Позов мотивовано тим, що спірне майно позивачем придбано в час коли сторони формально перебували у шлюбі, проте за належні позивачу особисто кошти і в той час коли шлюбні відносини були фактично припинені.
Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні на вимогах позову наполягала, надала пояснення, що по суті зводяться до викладеного в позовній заяві. В підтримку доводів позовної заяви, послалась на норми законодавства, якими врегульовано право особистої власності подружжя на майно в зв’язку з фактичним припиненням шлюбу.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином через оголошення в пресі (газета «Урядовий кур’єр» від 25.10.2013 року № 196 (5082)), про причини неявки не повідомив.
Суд, ознайомившись з матеріалами справи, вважає за можливе постановити заочне рішення на підставі наявних доказів. Представник позивача проти такого порядку розгляду справи не заперечувала.
Судом встановлено таке.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 26.10.1995 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 15.07.1989 року, був розірваний (а.с. 4). Рішення набуло законної сили 06.11.1995 року.
Судом при постановленні вказаного рішення разом з іншим встановлено, що сторони фактично припинили подружні відносини з серпня 1994 року.
Відповідно до довідки №3-314 від 17.04.2001 року, виданої Управлінням карного розшуку Головним управлінням МВС України в Криму, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться в розшуку з вересня 1994 року, як безвісті пропавший (а.с.9).
01.03.2000 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №460, позивач ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_2 АР Крим.
Пояснення позивача, про те, що дана квартира була придбана та утримувалась за належні їй кошти, знайшли своє підтвердження поясненнями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7
Згідно зі ст. 44 КпШС України, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
Проте, таке розлучення ОСОБА_1 зареєструвала лише 08.08.2000 року, на що вказує відповідне свідоцтво (а.с. 6), тобто вже після того, як придбала спірну квартиру.
Згідно ст. 22 КпШС України, чинного на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Отже, вказаною нормою передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. До спільного майна подружжя відносяться придбані під час шлюбу будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не передбачено законом.
Разом з тим, за змістом ст. ст. 24, 28 КпШС України не належить до спільної сумісної власності майно, яке належало подружжю до укладення шлюбу, а також одержане ними під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо); воно є власністю кожного з них. Майно, нажите кожним з подружжя під час роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, судом може бути також визнано власністю кожного з них.
Виходячи з того, що спірне майно, як це вбачається з наведеного вище, було придбано позивачем ОСОБА_1 в той час коли сторони проживали роздільно, не вели спільного господарства, після фактичного припинення шлюбу в серпні 1994 року, і утримувалось позивачем одноосібно, то суд погоджується, що це майно відповідно до ч. 2 ст. 28 КпШС України можна визнати таким, що належить позивачу на праві особистої власності.
Оскільки, наявність факту, що спірне майно формально було придбано позивачем у шлюбі, перешкоджає їй повною мірою розпоряджатись цим майном, то суд погоджується, що в даному випадку має місце спір про право.
Обраний позивачем спосіб поновлення в правах узгоджується з приписами ст. 16 ЦК України.
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову, та вважає за можливе задовольнити його вимоги.
За такого рішення, витрати понесені позивачем при зверненні до суду мають бути їй компенсовані відповідачем відповідно до ст. 88 ЦПК України.
На підставі наведених в рішенні норм закону, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 АР Крим.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 229 (двісті двадцять дев’ять) грн. 40 коп. судового збору.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду АР Крим через Київський районний суд м. Сімферополя АР Крим на протязі десяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Головуючий М.Ф. Сенько