Справа № 2 - 308
2008 р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 травня 2008 року Замостянський районний суд м. Вінниці
в складі головуючого судді Батрин О.В.
при секретарі Кононенко О.Б.
за участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання заповіту та договору дарування недійсними, -
В С Т А Н О В И В :
Позивачі звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7. про визнання заповіту та договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер їх батько - ОСОБА_8. Після смерті ОСОБА_8 залишилося спадкове майно, яке складається із квартири АДРЕСА_1. Вказана квартира належала померлому на праві приватної власності відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1, виданого Жмеринською станцією цивільних споруд 21.11.1994 року відповідно до рішення № 1046. Після смерті батька в листопаді 2005 року позивачі подали заяву про прийняття спадщини до першої Вінницької державної нотаріальної контори, де їм нотаріус повідомила, що 2 січня 1995 року батьком складено заповіт на квартиру на ім'я відповідача ОСОБА_7. Також позивачами 15.12.2005 року було отримано довідку № 187 з КП «ВОО БТІ» про те, що померлим був складений 20.11.1995 року договір дарування вищевказаної квартири на ім'я відповідачки.
В березні 2006 року вони ознайомилися з копією заповіту та договору дарування і виявили, що підпис поставлений на заповіті та договорі дарування - не відповідає фактичному підпису їх батька. Крім того починаючи з 1995 року по час смерті батько постійно хворів, до смерті жив в належній йому на праві приватної власності квартирі, сплачував комунальні послуги, утримував квартиру у належному стані, ніколи не мав наміру передавати квартиру у власність будь-кому, сам був зазначений в копії особового рахунку на квартиру, як власник. Відповідачка була прописана в квартирі лише після смерті батька - 7.12.2005 року.
Позивачі вважають, що заповіт та договір дарування не відповідають фактичній поведінці та волевиявленню померлого. Позивачі також вважають, що вони являються єдиними спадкоємцями свого померлого батька ОСОБА_8
В ході судового розгляду справи позивачі уточнили свої позовні вимоги, та просили суд визнати договір дарування та заповіт не дійсними з підстав використання відповідачем безпорадного стану батька - його хвороби, збігу тяжких обставин, оскільки батько позивачів не міг він підписувати такі угоди, знаючи, що це його єдине житло, а у відповідачки є своє житло, він нікому не казав, про те що розпорядився своїм житлом, позбавивши себе його, а також з підстав того, що фактично угода не відбулася, бо дарунок не прийнято відповідачкою.
Відповідачка ОСОБА_7 позов не визнала мотивуючи тим, що вона являється сестрою померлого ОСОБА_8 Брат заповів їй свою квартиру АДРЕСА_1 та оформив договір дарування на неї оскільки, вона за ним доглядала, допомагала по господарству. В зв'язку з тим, що у брата було хворе серце, він потребував постійного догляду, необхідно було часто звертатися до допомогою лікарів, їздити по медичним закладам, що вона і робила разом зі своїми дітьми. Про те, що було укладено ці два правочини знали всі родичі, в тому числі і позивачі. Оспорюванні правочини були укладені по власній волі померлого ОСОБА_8 Діти за ним не доглядали, допомоги не надавали, тому ним було прийнято рішення про оформлення квартири на неї. Також відповідач суду зазначила, що заповіт та договір дарування квартири були її братом складені в 1995 році, а він помер через 10 років, при складанні заповіту відповідач не була присутня, а тому не могла вплинути на волевиявлення брата або ж якимось чином використати його „хворобливий стан".
Відповідач суду зазначила, що після посвідчення договору дарування брат ОСОБА_8 передав їй ключі від квартири, завдяки чому вона та її діти мали змогу щоденно провідувати брата та надавати йому необхідну допомогу. Кошти за квартиру та за комунальні послуги вносила вона, але на ім'я брата, оскільки він користувався пільгами як інвалід другої групи. Одразу після посвідчення договору дарування відповідач своїми силами та за свої кошти зробила ремонт в однокімнатній квартирі і з того часу як маляр за професією підтримувала її в належному стані.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько позивачів - ОСОБА_8.
При житті він розпорядився своєю власністю, яка складалася з квартири АДРЕСА_1, а саме 2 січня 1995 року ОСОБА_8 заповідав належну йому квартиру ОСОБА_7, а 20 листопада 1995 року ОСОБА_8 був складений договір дарування вищевказаної квартири на ім'я ОСОБА_7.
З пояснень свідків вбачається, що діти ОСОБА_8, позивачі по справі, не виконували своїх обов'язків по догляду за батьком, тому він усвідомлено прийняв рішення подарувати свою квартиру сестрі ОСОБА_7 Про укладення даних правочинів були повідомлені всі родичі ОСОБА_8, в тому числі діти, та знайомі.
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_8, він помер
7.10.05р., а заповіт та договір дарування квартири були складені ним відповідно
2.01.95р. та 20.11.95 року, тобто через десять років після складання вказаних документів.
Брат відповідачки, який є батьком позивачів - ОСОБА_8 страждав серцево-судинними захворюваннями і в момент складання як заповіту, так і договору дарування, не перебував у безпорадному стані, що стверджується відповідними документами, наданими суду (довідками медичних установ, амбулаторними картками, показами свідків).
При складанні заповіту відповідачка не була присутня, що стверджується її поясненнями, а тому вона не могла вплинути на волевиявлення свого брата або ж якимось чином використати його „хворобливий стан".
Після посвідчення договору дарування ОСОБА_8 передав відповідачу ключі від квартири, завдяки чому вона та її діти мали змогу щоденно провідувати брата та надавати йому необхідну допомогу, що стверджується поясненнями відповідача та показами свідків, тобто таким чином ОСОБА_7 прийняла майно і її прописка у квартирі після смерті ОСОБА_8 не може бути підставою для задоволення позову з підстав неприйняття квартири у свою власність.
Кошти за квартиру та за комунальні послуги вносила відповідач на ім'я брата. Після посвідчення договору дарування відповідач своїми силами та за свої кошти зробила ремонт в однокімнатній квартирі, що стверджується поясненнями відповідача та показами свідків.
Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи НОМЕР_2 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 4 липня 2006 року підписи від імені заповідача ОСОБА_8 в графі «заповідач» в заповіті від 2 січня 1995 року та в графі «даритель» в договорі дарування від 20 листопада 1995 року виконано самим ОСОБА_8, а тому твердження позивачів на те, що договір дарування та заповіт підписаний не ОСОБА_8 не відповідають дійсності (а.с. 48-49).
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки відповідно до закону кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак, як встановлено в ході судового розгляду відповідач не використовувала безпорадний стан свого брата і доказів того, що батько позивачів не міг підписувати такі угоди, знаючи, що це його єдине житло, а у відповідачки є своє житло, він нікому не казав, про те що розпорядився своїм житлом, позбавивши себе його і фактично угода не відбулася, бо дарунок не прийнято відповідачкою позивачами суду не надано.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст.ст. 57, 59, 243 ЦК України в редакції 1960 року.
Крім того На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 6, 8, 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 57, 59, 243 ЦК України в редакції 1960 року, -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання заповіту та договору дарування недійсними - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя