ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ПОСТАНОВА
Іменем України
09 грудня 2013 р. (12:40) Справа №801/10173/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Дудіна С. О., при секретарі Асєєвої Л. О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними дій,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2, НОМЕР_1, довіреність у справі,
відповідача - не з'явився.
Суть спору:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АРК з позовом до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000171702 від 19.04.2012 року, №0000181702 від 19.04.2012 року та скасування нарахування пені в сумі 1716,77 грн. по особовому рахунку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з податку на додану вартість протиправними та пені в сумі 1004,52 грн. по особовому рахунку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб.
У судовому засіданні 05.12.2013 р. суд усної ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання, прийняв заяву позивача про зміну позовних вимог, згідно якої він просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000171702 від 19.04.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 15754,45 грн. та за штрафними санкціями 3809,22 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000181702 від 19.04.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 22519,00 грн. та за штрафними санкціями 5629,75 грн.;
- визнати протиправними дії Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим щодо нарахування пені в сумі 1716,77 грн. по особовому рахунку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з податку на додану вартість.
- визнати протиправними дії Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим щодо нарахування пені в сумі 1004,52 грн. по особовому рахунку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що викладені в акті перевірки висновки, на підставі яких були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, позивач зазначає, що реальність та товарність господарських операцій, визначених відповідачем в якості фіктивних, підтверджуються первинними документами, складеними у повній відповідності з вимогами чинного законодавства. При цьому, позивач вважає протиправним й нарахування пені з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, яке здійснено відповідачем після узгодження спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що під час проведення перевірки були встановлені порушення позивачем норм чинного податкового законодавства України; вважає спірні податкові повідомлення-рішення правомірними та просить відмовити в задоволенні позову. Більш детально позиція відповідача викладена в письмових запереченнях.
Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця та перебуває на спрощеній системі оподаткування на обліку в ДПІ м. Керчі, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків форми № 4-ОПП від 08.02.2007 р. № 665/Д (а.с. 36).
В період з 20.02.2012 р. по 02.03.2012 р. Державною податковою інспекцією у м. Керчі АР Крим ДПС була проведена документальна планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за період діяльності з 01.07.2010 р. по 31.12.2011 року, за результатом якої був складений акт № 29/17-02/09/НОМЕР_4 від 16.03.2012 р.
В ході проведення перевірки податковою інспекцією зроблений висновок про порушення позивачем, серед іншого:
1. Ч. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" та п.п. 19.1 а) п. 19.1 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.п. 139.1.9 п. 139. 1 ст. 139, п.п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2011 р. у сумі 15754,45 грн.
2. П. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в частині завищення сум податкового кредиту у загальній сумі 22519 грн., в тому числі за листопад 2011 р. - у сумі 20000 грн., за грудень 2011 р. - у сумі 2519 грн.
19.04.2012 р. на підставі акта № 29/17-02/09/НОМЕР_4 від 16.03.2012 р. ДПІ у м. Керчі АР Крим ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0000171702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 19563,67 грн., у тому числі 15754,45 грн. за основним платежем та 3809,22 грн. за штрафними санкціями;
- № 0000181702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 28148,75 грн., у тому числі 22519,00 грн. за основним платежем та 5629,75 грн. за штрафними санкціями.
Крім того, з облікових карток позивача вбачається, що податковою інспекцією нараховано пеню з податку на додану вартість у розмірі 1716,77 грн. (станом на 16.11.2013 р.) та з податку на доходи фізичних осіб у сумі 1004,52 грн. (станом на 30.11.2013 р.).
Правомірність винесення зазначених податкових повідомлень-рішень та нарахування відповідачем вказаних сум пені є предметом спору у цій справі.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача з наступних підстав.
Обґрунтовуючи висновок в частині завищення сум податкового кредиту в загальній сумі 22519 грн., в тому числі за листопад 2011 р. - у сумі 20000 грн., за грудень 2011 р. - у сумі 2519 грн., податкова інспекція в зазначеному акті посилається на фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ "Онікс" та ФОП ОСОБА_3.
Крім того, за даними акта перевірки заниження позивачем оподатковуваного доходу від підприємницької діяльності з податку з доходів фізичних осіб у сумі 104513,88 грн. та суми податкового зобов'язання на 15754,45 грн. в охоплений перевіркою період встановлене у зв'язку з наступними обставинами:
1. Виявленими порушеннями порядку визнання позивачем валових доходів, а саме:
- у 3 кв. 2010 р. - завищення доходів у розмірі 67975,00 грн. у зв'язку з тим, що сума отриманої виручки, яка надійшла на розрахунковий рахунок підприємця, врахована двічі;
- у 4 кв. 2010 р. - заниження доходів на суму отриманої виручки, яка надійшла на рахунок підприємця від ТОВ "Наутілус", у розмірі 3450,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 4565 від 01.10.2010 р. за послуги по ремонту приміщення;
- у 2011 р. - занижені валові доходи на суму отриманої виручки, яка надійшла на рахунок підприємця від КП "Аршинцево", у розмірі 831,53 грн. згідно з платіжним дорученням № 2297 від 11.11.2011 р.
2. Через виявлені порушення в частині завищення витрат в розмірі 168206,85 грн., у тому числі:
- у 3 кв. 2010 р. - до складу валових витрат віднесено суму 67975,00 грн. за отримані будівельні матеріали (акваізол) від ТОВ "Аютана", яка не підтверджена відповідними первинними документами;
- у 2011 р. - до валових витрат зайво включено витрати з придбання матеріалів у розмірі 100231,85 грн., отриманих від ТОВ "Онікс".
Враховуючи, що встановлене під час перевірки завищення позивачем валових доходів на суму 67975,00 грн. та завищення валових витрат у цьому ж розмірі в 3 кв. 2010 р. не вплинуло на здійснені податковим органом донарахування за спірними податковими повідомленнями-рішеннями, відповідні обставини, викладені в акті перевірки, судом не досліджуються.
Щодо викладених в акті перевірки тверджень податкового органу про фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ "Онікс" та ФОП ОСОБА_3 та, як наслідок, висновків про завищення позивачем сум податкового кредиту в загальній сумі 22519 грн., в тому числі за листопад 2011 р. - у сумі 20000 грн., за грудень 2011 р. - у сумі 2519 грн. та завищення валових витрат 2011 р. у розмірі 100231,85 грн., суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 01.11.2011 р. між позивачем (покупець) та ТОВ "Онікс" (постачальник) укладено договір № 71, за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити наступний товар: будівельні матеріали, згідно заявкам покупця, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити товар відповідно до специфікацій та/або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 2.1 договору постачальник здійснює поставки товару покупцю заздалегідь обумовленими партіями, асортимент та кількість яких вказуються у рахунках-фактурах або накладних, що є невід'ємною частиною даного договору протягом двох робочих днів з моменту виставлення рахунку-фактури. Термін поставки обумовлюється на кожну окремо взяту партію товару.
На виконання умов цього договору позивачем отримано товар (піломатеріали) на загальну суму 120278,22 грн. (у тому числі ПДВ 20046,37 грн.) та власними засобами доставлено зі складу ТОВ "Онікс" до м. Керч, що підтверджується наявними в матеріалах справи подорожніми листами та видатковими накладними:
- № 9 від 01.11.2011 р. на суму 60000,00 грн., у т.ч. ПДВ 10000,00 грн.;
- № 10 від 01.11.2011 р. на суму 60278,22 грн., у т.ч. ПДВ 10046,37 грн.
Визначена в накладних вартість будівельних матеріалів була сплачена позивачем в повному обсязі, про що свідчать квитанції до прибуткових касових ордерів № 481 та № 480 від 01.11.2011 р. (а.с. 49).
За фактом настання першої з подій (отримання коштів за товар) ТОВ "Онікс" були виписані податкові накладні:
- № 9 від 01.11.2011 р. на суму 60000,00 грн., у т.ч. ПДВ 10000,00 грн.;
- № 10 від 01.11.2011 р. на суму 60278,22 грн., у т.ч. ПДВ 10046,37 грн.
Отримання позивачем зазначених податкових накладних підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром виданих та отриманих податкових накладних за листопад 2011 року.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ФОП ОСОБА_3 був укладений усний правочин купівлі-продажу (поставки), на виконання якого продавцем був поставлений товар (дошка обрізна) на загальну суму 15112,50 грн., що підтверджується видатковою накладною № 151 від 20.12.2011 р. на загальну суму 15112,50 грн., у тому числі ПДВ 2518,75 грн.
На оплату вартості товару постачальником був виписаний рахунок-фактура № 125 від 19.12.2011 р., який сплачений в повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 20.12.2011 р. (а. с. 41).
Після цього ФОП ОСОБА_3 була виписана податкова накладна № 151 від 20.12.2011 р. на загальну суму з ПДВ 15112,50 грн., ПДВ - 2518,75 грн., яка була отримана позивачем згідно реєстру виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2011 року.
Суми сплаченого ПДВ у загальному розмірі 22519 грн. за вказаними накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту листопада та грудня 2011 року, про що свідчить Додаток 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.
Крім того, суми сплаченої вартості будівельних матеріалів, отриманих від ТОВ "Онікс" за договором № 71 від 01.11.2011 р., у розмірі 100231,85 грн., були включені до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу в 2011 р.
ДПІ у м. Керчі АР Крим ДПС стверджує про відсутність у позивача права на віднесення вказаних сум до податкового кредиту листопада, грудня 2011 р. та до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу в 2011 р., з приводу чого суд звертає увагу на таке.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).
Згідно з п. 201.7 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів \ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).
Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в підпункті 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, законодавець відносить:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) вид цивільно-правового договору;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
Матеріали справи свідчать, що податковий кредит за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Онікс" та ФОП ОСОБА_3 був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності у 2011 році визначався розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (далі - Декрет №13-92), який, згідно з п. 22.10 статті 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон №889), підлягав застосуванню з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону.
Згідно з підпунктом "а" пункту 19.1 статті 19 Закону № 889 платник повинен вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.
Положеннями ч. 1 ст. 13 Декрету № 13-92 передбачено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Відповідно до частини 2 статті 13 Декрету № 13-92 оподаткованим доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковим органом при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємству.
Згідно з частиною 3 статті 13 Декрету № 13-92 до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинним на час формування позивачем валових витрат за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Онікс" та ФОП ОСОБА_3, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 даного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), підтверджених платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
При цьому, згідно з п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належали до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З 01.01.2011 р. оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування визначено статтею 177 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктами 177.2-177.4 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
П.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).
Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку є належним доказом здійснення позивачем господарської діяльності з ТОВ "Онікс" та ФОП ОСОБА_3 та підставою для відображення сум за угодами в податковому обліку.
Судом встановлено, що фактично висновок податкового органу про заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб зроблений, серед іншого, на підставі тверджень про фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ "Онікс" та ФОП ОСОБА_3, непідтвердження їх первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).
Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:
- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);
- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;
- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);
- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).
Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Проте, наведені обставини не досліджувалися податковим органом під час проведення перевірки, оскільки фактично висновок про фіктивність господарських операцій був зроблений, зокрема, на підставі отриманої інформації з бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», за результатом аналізу акта перевірки контрагента, а також з посиланням на невстановлення факту передачі товарів від контрагентів позивачеві, відсутністю у контрагентів основних засобів тощо
У той же час, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Суд зазначає, що переміщення придбаних товарів від продавця до покупця підтверджується наявними в матеріалах справи подорожніми листами та розпорядженнями.
Досліджуючи наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, суд звертає увагу на те, що придбані позивачем у ТОВ "Онікс" та ФОП ОСОБА_3 будівельні матеріали в подальшому були реалізовані покупцям позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними, а також рахунками та банківськими виписками про їх оплату; книгою обліку придбання за 2011 р.; відповідними відомостямиі з обороту матеріалів за 2011 р. та інвентарною відомістю станом на 01.02.2012 р
Наведене, в свою чергу, свідчить про правомірність формування витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та податкового кредиту з податку на додану вартість та підтверджує зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку, як одним з обов'язкових елементів встановлення факту здійснення господарської операції.
Таким чином, рух активів, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції, господарська мета при вчиненні позивачем правочинів з ТОВ "Онікс" та ФОП ОСОБА_3, їх реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення позивачем податкового кредиту в загальній сумі 22519 грн. та завищення валових витрат 2011 р. у розмірі 100231,85 грн., неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.
Крім того, слід зауважити, що в даній справі необхідною умовою є встановлення статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.
При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.
До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
На момент взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ "Онікс" та ФОП ОСОБА_3, останні були зареєстровані як платники податку на додану вартість, відомості стосовно зазначених суб'єктів господарювання та їх керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначених контрагентів у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.
Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").
Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.
При цьому, стосовно посилань відповідача на нікчемність укладених позивачем з ТОВ "Онікс" та ФОП ОСОБА_3 правочинів, суд зазначає наступне.
Так, відповідачем не було враховано припис акта цивільного законодавства України, викладений в ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
В свою чергу, відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Онікс", ФОП ОСОБА_3 правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. У той же час, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що є неприпустимим, виходячи з загальних засад судочинства.
Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ "Онікс" та ФОП ОСОБА_3, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим донарахування відповідачем сум податкових зобов'язань та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в цій частині суд вважає протиправним.
При цьому, стверджуючи про протиправність висновків податкової інспекції, викладених в акті перевірки № 29/17-02/09/НОМЕР_4 від 16.03.2012 р., щодо заниження валових доходів на суму отриманої виручки, яка надійшла на рахунок підприємця від ТОВ "Наутілус", у розмірі 3450,00 грн., а також на суму отриманої виручки, яка надійшла на рахунок підприємця від КП "Аршинцево", у розмірі 831,53 грн., позивач не надав доказів на спростування висновків податкового органу по цим епізодам.
Так, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідні суми були враховані ним у складі валових доходів відповідних періодів.
За таких обставин, донарахування відповідачем податку за 2010 рік в сумі 517,57 грн. (3450,50 грн. х 15%) та за 2011 рік в сумі 124,73 грн. (831,53 грн. х 15%), всього 642,30 грн., суд вважає правомірним.
Відповідно, правомірним є також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 160,58 грн., що дорівнює 25% донарахувань (п. 123.1 ст. 123 ПК України).
З урахуванням вищенаведеного, винесені Державною податковою інспекцією у м. Керчі АР Крим податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню:
- №0000181702 від 19.04.2012 р. - в повному обсязі;
- №0000171702 від 19.04.2012 р. - в частині донарахування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб в сумі 15112,15 грн. (15754,45 грн. - 642,30 грн.) та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3648,64 грн. (3809,22 грн. - 160,58 грн.).
Стосовно правомірності нарахування відповідачем пені з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб у сумі 1716,77 грн. та 1004,52 грн. відповідно, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Згідно з п.п.129.1.1 п. 129.1 статті 129 ПК України після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
При нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами нарахування пені розпочинається від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.
При цьому, пунктом 129.2 статті 129 ПК закріплено, що у разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов'язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов'язання (його частини) скасовується.
Положення аналогічного змісту викладені в Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженій Наказом Державної податкової адміністрації України від 17.12.2010 р. № 953 (далі - Інструкція № 953).
Так, відповідно до п. 5.2 Інструкції № 953 пеня, нарахована на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягає скасуванню, а якщо така пеня була сплачена, вона підлягає зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 Кодексу.
Зі змісту вищенаведених норм вбачається, що в разі скасування в судовому порядку податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання, на яку була нарахована пеня (та не погашена платником податків), контролюючий орган зобов'язаний самостійно скасувати суми нарахованої пені після набрання законної сили судовим рішенням.
При цьому, стверджувати про протиправність дій податкового органу по нарахуванню пені на суму грошового зобов'язання, визначеного узгодженим податковим повідомленням-рішенням, неможна, оскільки відповідне нарахування здійснюється в силу закону.
Суд звертає увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Вказане положення відповідає статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
За змістом вищенаведених статей КАС України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.
Отже, передумовою для задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності та спонукання відповідача вчинити певні дії є протиправність поведінки особи, внаслідок чого має місце факт порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Однак, суд зазначає, що викладені в позовній заяві обставини та надані до справи докази не свідчать про порушення Керченською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в АР Крим порядку нарахування пені, не містять посилання на вчинення відповідачем протиправних дій, а вимоги про визнання дій відповідача щодо нарахування пені протиправними є передчасними також з огляду на встановлений законодавцем обов'язок податкової інспекції самостійно скасовувати нараховану пеню у разі скасування за результатами адміністративного чи судового оскарження грошового зобов'язання, на суму якого пеня й була нарахована.
За таких обставин, обов'язок податкової інспекції скасувати суми пені, нараховані на суми грошових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями, виникне лише після набрання законної сили судовим рішенням про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, через що суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 169,15 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету.
В судовому засіданні 09.12.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 09.12.2013 р.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000181702 від 19.04.2012 р., винесене Державною податковою інспекцією у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000171702 від 19.04.2012 р., винесене Державною податковою інспекцією у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби, в частині донарахування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб в сумі 15112,15 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3648,64 грн.
4. В іншій частині в позові відмовити.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4) судовий збір в сумі 169,15 грн. (сто шістдесят дев'ять гривень п'ятнадцять копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дудін С.О.