№ справи:2-3870/2011 Головуючий суду першої інстанції:Тихопой О.О.
№ провадження:22-ц/190/6008/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Новіков Р. В.
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Новікова Р.В.
суддів:Берещанської І.І., Кузнєцової О.О.
при секретарі:Таранець О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про розірвання договору і стягнення заборгованості, за апеляційними скаргами ОСОБА_7 на заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2011 р. і ухвалу Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 21 серпня 2013 р., -
в с т а н о в и л а :
Оскаржуваним заочним рішенням позов задоволено.
Розірвано укладений позивачем: Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - Банк) та ОСОБА_6 кредитний договір № 452-65/08 від 22.09.2008 р. (далі - Договір).
Стягнуто солідарно на користь позивача з відповідачів: ОСОБА_6 і його поручителя за кредитним зобов'язанням ОСОБА_7 заборгованість за Договором у розмірі 313 396, 26 грн. та судові витрати.
Оскаржуваною ухвалою у задоволенні скарги ОСОБА_7 на дії старшого державного виконавця Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ відмовлено.
В апеляційних скаргах ОСОБА_7 ставляться питання про скасування цих судових рішень у зв'язку з порушенням судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального законів.
Зокрема, апелянт посилається на недоведеність наявності простроченої заборгованості за кредитом, відсутність правової можливості дострокового розірвання Договору, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неврахування реалізації предмета застави, порушення судом вимог процесуального закону.
Відповідно до положень частини 1 статті 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідача, пояснення відповідачів та представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи і сторонами не заперечується, Банком як кредитодавцем та ОСОБА_6: позичальником 22.09.2008 р. укладено кредитний договір № 452-65/08 (л.с. 7-12), відповідно до якого позивач зобов'язався надати відповідачу споживчий кредит в розмірі 44 168, 00 доларів США на строк до 10.09.2015 р., із встановленням плати у розмірі 7,99 % річних.
Згідно умов Договору сплата процентів здійснюється щомісячно у валюті наданого кредиту не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі. У разі прострочення строків сплати процентів, а також прострочення строків повернення кредиту позичальник зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у період прострочення.
При порушенні позичальником вимог п.п.3.3.2-3.3.17 договору, він зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 10% від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими процентами за кожний випадок.
У разі порушення вимог п.п.3.3.3 договору позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 1% від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками за кожний випадок.
Відповідно до графіку платежів, який є невід'ємною частиною кредитного договору, позичальник зобов'язався щомісячно сплачувати кредитодавцю заборгованість у терміни, передбачені графіком, при цьому, сума щомісячного платежу у період з жовтня 2008 р. по серпень 2015 р. становить 526 доларів США, а у вересні 2015 р . - 510 доларів США. (л.с. 7).
Позичальник всупереч вимогам статей 525-527 Цивільного Кодексу України належним чином не виконував свої зобов'язання за Договором, унаслідок чого станом на 20.09.2011 р., тобто дату пред'явлення позову утворилася заборгованість згідно з розрахунком, наданим позивачем до суду першої інстанції.
Тому, враховуючи як наданий Банком до суду першої інстанції розрахунок заборгованості (л.с. 19), так і наданий до апеляційного суду розгорнутий розрахунок заборгованості (л.с.192-196), суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо неналежного виконання позичальником кредитного зобов?язання та наявної заборгованості за кредитом у сумі 313 396, 26 грн., із такими складовими: 251 426, 71 грн. - поточна заборгованість за кредитом; 648,98 грн. - поточна заборгованість за відсотками; 40 974, 93 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 16 360, 04 грн. - прострочена заборгованість за відсотками; 3985, 60 грн. - пеня по простроченому кредиту та відсотками.
Апелянтом всупереч вимогам статті 60 ЦПК України не надано жодного доказу щодо оспорювання конкретної грошової суми заборгованості за розрахунками, у тому числі і на виконання запропонованої йому апеляційним судом відповідно до приписів частини 4 статті 10 ЦПК України можливості надати свої конкретні докази на спростування зазначених обставин.
При цьому в апеляційному суді у відповідь на таке апелянт та її представник обмежилися лише твердженнями щодо наявності не солідарної, а субсидіарної відповідальності поручителя.
Проте, вказані доводи неможливо взяти до уваги.
За положеннями частини 1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
З матеріалів справи вбачається, що 22.09.2008 р., в забезпечення виконання позичальником як боржником свого обов'язку перед кредитором, Банком і ОСОБА_7 укладено договір поруки № 452-67/08 (далі - Порука).
Положеннями п.1.1. Поруки прямо встановлено не субсидіарну, а саме солідарну у повному обсязі відповідальність перед Банком поручителя: відповідачки ОСОБА_7 за своєчасне та повне виконання боржником (ОСОБА_6) свого обов?язку за Договором (л.с. 14-16).
За таких обставин у суду першої інстанції були усі передбачені статтями 553, 554 Цивільного Кодексу України підстави для задоволення позовних вимог, і, враховуючи правовідносини сторін із договору поруки та солідарну відповідальність боржника і поручителя перед кредитором, стягнення з відповідачів суми заборгованості за Договором.
Розірвання судом кредитного договору відповідає положенням частини 2 статті 651 ЦК України і взагалі не порушує прав апелянта.
Інші доводи апелянта не спростовують висновків судового рішення.
Звернення стягнення на предмет застави, на що посилається апелянт, відбулося у подальшому: у 2013 р., тобто вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення, а тому не свідчить про його незаконність і т.з. «подвійне стягнення». Всі ці питання (щодо належного виконання судового рішення) мають вирішуватися відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а не під час апеляційного перегляду судового рішення про стягнення грошової заборгованості за кредитом.
Оскільки ухвалене рішення суду відповідає обставинам справи і вимогам закону, підстави для задоволення апеляційної скарги та його скасування відсутні.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_7 на дії старшого державного виконавця Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ, суд виходив із необґрунтованості цієї скарги.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, зважаючи на таке.
Як встановлено судом, під час примусового виконання вищевказаного рішення суду, старшим державним виконавцем Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ 06.06.2013 р. винесено постанову про розшук майна боржника, а саме: автомобіля марки MAZDA СХ-9, державний номер НОМЕР_1, 2010 р.в. (л.с. 70).
Вказані дії відповідають вимогам частини 1 статті 40, статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, процесуальні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування оскаржуваної ухвали суду теж повністю відсутні.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 308, 312, 314, 315, 319, 323, 325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_7 відхилити.
Заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2011 р. і ухвалу Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 21 серпня 2013 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Берещанська І.І. Кузнєцова О.О. Новіков Р.В.
.