Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та приватного підприємства „НМВ” на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 вересня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства „НМВ” про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

В червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП„НМВ”, в якому просив поновити його на роботі на посаді начальника дільниці, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.12.2007 року по 11.04.2008 року та з 11.04.2008 року до моменту подачі позовної заяви в сумі 4850 грн., стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн., стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 3000 грн.

У вересні 2008 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог в  частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.12.2007 року по 22.09.2008 року у сумі 7125 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 вересня 2008 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ ПП „НМВ” від 14.04.2008 року № 127/к про звільнення ОСОБА_1 з 11.04.2008 року з роботи на посаді начальника дільниці у зв”язку з прогулом згідно п.4 ст.40 КЗпП України та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника дільниці ПП „НМВ”.

Стягнуто з ПП „НМВ” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу  з 07.12.07. по 10.09.08. в розмірі 6807 грн. 78 коп. та 1000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього  - 7807 грн. 78 коп.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника дільниці ПП „НМВ” та стягнення на його користь середньомісячного заробітку в розмірі 720 грн. підлягало негайному виконанню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним, оскільки судом неповно з”ясовані та досліджені обставини, що мають значення для справи. Апелянт вважає, що розмір моральної шкоди  судом занадто  занижений;  не враховано письмові докази витрат на правову допомогу. Призначена заробітна плата не переглядалася в сторону збільшення, а також не врахована компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату.

В апеляційній скарзі ПП „НМВ” просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з”ясування всіх обставин, що мають значення для справи. Апелянт зазначає, що з моменту поновлення на роботі, ОСОБА_1 на підприємстві  не з”являвся,  він відмовлявся та не бажав виконувати свої обов”язки, судом дані факти не з”ясовувалися і цим фактам не було дано ніякої правової оцінки, не встановлено точної дати, коли позивач повинен був стати до роботи. Суд не звернув увагу на те, що в акті територіальної державної інспекції з праці у Чернігівській області від 11.04.2008 року не встановлено фактів порушення трудового законодавства з боку адміністрації підприємства, нема доказів про спростування акту державного виконавця від 08.02.2008 року про допуск відповідача до роботи з 07.02.08.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ПП „НМВ” -відхиленню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поновлення його на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з дня поновлення на роботі (06.12.2007 року) і до дня звільнення (11.04.2008 року) відповідач не допускав позивача до виконання  ним  трудових обов”язків, відсутність останнього на робочому місці відбулась з поважних причин і не вважається прогулом, а тому у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача з роботи з 11.04.08.  згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

По справі встановлено, що позивач працював в ПП „НМВ” з 13.01.2006 року на посаді начальника дільниці. Наказом від 26.02.2007 року № 101-к його звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов”язків згідно п.3 ст.40 КЗпП України. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 06.12.2007 року позивача поновлено на роботі і стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7050 грн. (а.с.7-8).

Як вбачається з матеріалів справи,  позивач  06.12.07. та 17.12.07.  звертався до відповідача із заявами  про поновлення на роботі, проте  не мав реальної можливості приступити до виконання своїх обов”язків, що, зокрема, підтверджується наявними у справі доказами та наказом  №116-к  від 17.12.07.(а.с.9,10,11-12,13), де відповідач вимагав від поновленого на роботі позивача надання пакету документів як при прийомі на роботу.  Зазначені вимоги, які  фактично стали умовою відповідача  для  допуску позивача  до роботи, є такими, що суперечать ч.5 ст.235 КЗпП України,  відповідно до якої рішення про поновлення на роботі  незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий  спір - у даному випадку апеляційним судом Чернігівської області, підлягає негайному виконанню. Зазначена норма закону  має імперативний характер і розширеному та довільному тлумаченню не підлягає та не надає права роботодавцеві вимагати від поновленого судом  на роботі працівника жодних документів для допуску такого працівника до роботи. 

08.02.2008 року державним виконавцем складено акт про те, що позивач фактично був допущений до виконання своїх обов”язків лише з 07.02.2008 року (а.с.62). Даний акт підписано керівником підприємства без заперечень, що свідчить про визнання відповідачем факту не допуску позивача до роботи з дня поновлення ОСОБА_1 на роботі і до 07.02.2008 року.

Відповідно до листків непрацездатності, з 07.02.08. по 12.02.08., з 20.02.08. по  27.02.08. та з 06.03.08. по 17.03.08.  позивач перебував на лікарняному (а.с.30-31) і в ці дні не міг працювати.  Наявні у справі докази підтверджують факт того, що і після  закінчення лікування позивач не мав можливості приступити до роботи і звертався за захистов своїх прав до Територіальної державної інспекції праці у Чернігівській області, якою 11.04.08. був складений акт, який підтверджує, що позивача  на день перевірки не було допущено до роботи і цей акт  підписаний керівником  без заперечень.

Зважаючи на викладене,  висновки суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача у зв”язку з прогулом повністю грунтуються на матеріалах справи та вимогах чинного трудового законодавства і з ними погоджується апеляційний суд.

 Сукупність досліджених  доказів, наявних в матеріалах справи, приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції обгрунтовано   задоволені вимоги позивача про стягнення моральної шкоди відповідно до ст.237-1 КЗпП України і вірно визначено розмір її відшкодування у сумі 1000 грн., що відповідає засадам розумності та справедливості, виходячи з наявних між сторонами трудових правовідносин та порушених прав позивача.

Виходячи з вимог ст.56 ЦПК України судом першої інстанції правильно відмовлено позивачеві у відшкодуванні витрат на правову допомогу у сумі 1000 грн.  і доводи апеляційної скарги  не спростовують  висновок оскаржуваного рішення  про відсутність підстав для задоволення цієї  вимоги позивача.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що  суд не нарахував йому компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату, оскільки позивачем така вимога перед судом першої інстанції не ставилась, а отже відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України  і не могла бути   предметом судового розгляду.

Апеляційний суд не приймає до уваги як необгрунтовані  доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував, що  взята судом  при розрахунках   заробітна плата позивача  не переглядалась відповідачем  у сторону збільшення з 13.01.06., оскільки,  суд не вправі самостійно збільшувати місячний  заробіток  позивача, який відповідачем встановлений у розмірі 750 грн., що не є нижчим від встановленого чинним законодавством мінімального розміру заробітної плати з часу виникнення трудових правовідносин між сторонами і дотепер.    

Разом з тим,  висновок суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку з відповідача за період з 09.12.07. по 10.09.08. у сумі 6807 грн.78 коп. суперечить вимогам трудового законодавства, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що  позивача на роботі поновлено рішенням апеляційного суду Чернігівськогої області від 06.12.07., проте фактично до 07.02.08. зазначене рішення суду відповідачем не виконувалось, що підтверджується наявними у справі доказами.  Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки  власником або уповноваженим ним  органом  виконання  рішення  органу, який розглядав трудовий спір про поновлення  на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу  про виплату йому середнього заробітку за час затримки. Зазначена норма закону не була врахована судом першої інстанції і суд безпідставно стягнув з відповідача за період з 09.12.07. по  07.02.08. середній заробіток за час вимушеного прогулу, хоча за цей період, згідно до ст.236 КЗпП України  орган, який поновив його на роботі,  виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення. Тому вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.12.07. і по 07.02.08.у цій справі є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

Судом першої інстанції також не було враховано те, що  з 07.02.08. по 12.02.08., з 20.02.08. по  27.02.08. та з 06.03.08. по 17.03.08. позивач хворів, має листки непрацездатності,  а отже ці дні не можна вважати вимушеним прогулом і оплата за ці дні  не  може здійснюватися  на підставі ст.235 КЗпП України як за вимушений прогул.  В даному випадку, при наданні роботодавцеві  позивачем листків непрацездатності, останньому призначається допомога з тимчасової непрацездатності згідно до вимог Закону України „Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування у зв”язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”  та згідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1266 від 26 вересня 2001 року, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної  плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов”язковим державним соціальним страхуванням зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 193. Отже, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за той час, коли він хворів і має листки непрацездатності, є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

Оскільки позивача незаконно звільнено з роботи по ст.40 п.4 КЗпП України з 11.04.08., апеляційний суд, на підставі наявних у справі доказів, приходить до висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу позивачеві належить виплатити з 13 лютого по 19 лютого 2008 року, з 01 березня по 05 березня 2008 року,   з 19 березня по 10 квітня 2008 року та з 10 квітня 2008 року по  день постановлення рішення суду - по  10 вересня 2008 року, а всього - за  129 днів. Відповідно до п.2 та останнього абзацу п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету  Міністрів України  № 100 від 8 лютого 1995 року та згідно рішення  апеляційного суду Чернігівської області від 06 грудня 2007 року, яке  набуло законної сили і є преюдиціальним для суду при вирішенні даної цивільної справи ,    середньоденна  заробітна плата  позивача становить 36 грн.02 коп. (а.с.7-8), а за час вимушеного прогулу, який складає 129 днів, з відповідача належить стягнути на користь позивача середньомісячний заробіток у сумі: 36,02 грн. х 129 днів = 4646 грн. 58 коп. Зазначена сума обрахована без утримання обов”язкових платежів.

Зважаючи на викладене, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині розміру  стягнутого на користь позивача   розміру середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу   з 13 лютого 2008 року по 19 лютого 2008 року, з 01 березня 2008 року по 05 березня 2008 року, з 19 березня 2008 року по 10 квітня 2008 року та з 10 квітня 2008 року по 10 вересня 2008 року  з 6807 грн.78 коп. до 4646 грн. 58 коп.  Також необхідно зменшити суму стягнутих судом першої інстанції коштів всього з  7807 грн. 78 коп. до 5646 грн. 58 коп., а саме: 4646 грн.58 коп.  + 1000 грн. відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим і підлягає залишенню без зміни.

 Сукупність досліджених  обставин справи та наявних доказів, приводить апеляційний суд до переконання,  що доводи апеляційної скарги ПП”НМВ” не дають підстав для висновку про неправильне  поновлення позивача на роботі і не містять передбачених законом підстав для  скасування вірного по суті рішення і відмови позивачеві у задоволенні його вимог щодо поновлення на роботі та стягненні передбачених законом виплат.

Керуючись ст.ст. 232,235 КЗпП України, ст.ст.  209, 218, 303, 309, 313,  315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „НМВ”  відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 вересня 2008 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 6807 грн. 78 коп. - змінити, зменшивши розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути з приватного підприємства „НМВ” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 лютого 2008 року по 19 лютого 2008 року, з 01 березня 2008 року по 05 березня 2008 року, з 19 березня 2008 року по 10 квітня 2008 року та з 10 квітня 2008 року по 10 вересня 2008 року у сумі 4646 грн. 58 коп. та зменшити суму стягнутих коштів всього з 7807 грн. 78 коп. до 5646 грн. 58 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним  чинності.

Головуючий:                                              Судді: