УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №274/2826/13-ц Головуючий у 1-й інст. Хуторна І.Ю.
Категорія 22 Доповідач Якухно О. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Якухно О.М.
суддів: Жигановської О.С.
Коломієць О.С.
з секретарем судового
засідання Крижанівською М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання, визнання права власності на частину спадкового майна за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 30 жовтня 2013 року, -
в с т а н о в и л а :
У травні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з вказаним позовом. Просили визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 03.10.2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, визнати за ними право власності по 1/3 частині на 68/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1. При цьому посилалися на те, що відповідач умови договору не виконувала.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 30 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування зазначеного рішення з ухваленням нового - про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема вважає, що суд безпідставно не врахував ту обставину, що відповідач ввела матір в оману при укладанні договору, не маючи на меті його виконувати. Фактичний догляд за спадкодавцем здійснювали позивачі.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 03 жовтня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання (далі - Договір), за яким ОСОБА_5 передано у власність 68/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, а остання зобов'язувалася забезпечувати матір харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою (а.с.15). Реєстрація договору з отриманням свідоцтва про реєстрацію права власності проведена відповідачем 02.09.2010 року (аркуш 5 інвентарної справи).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла (а.с.16).
Відповідно до ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України (в редакції на час підписання договору) визначено загальні умови для чинності правочину :
зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В п.7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Підставою позову було невиконання відповідачем умов договору про догляд та матеріальне забезпечення ОСОБА_6.
Наслідки невиконання або неналежного виконання цього Договору визначені у п.6 Договору, а саме припинення Договору за рішенням суду або за згодою сторін.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо відсутності підстав для визнання договору недійсним при наявності обставин його невиконання.
Оскільки на час відкриття спадщини спірний житловий будинок належав відповідачу і не увійшов до складу спадщини (ст.1218 ЦК України), то не може бути задоволений позов і про визнання права власності за позивачами на частину вищезазначеного житлового будинку в порядку спадкування.
Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування ст.230 ЦК України, а саме введення в оману відповідачем свою матір при укладенні договору довічного утримання за відсутності мети його виконання, не можуть прийматися апеляційним судом, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що підставою позову було ухилення відповідача від виконання умов договору (а.с.4-6), що тягне за собою його розірвання і не є підставою для визнання договору недійсним.
Згідно із ч.2 ст.31 ЦПК України до початку розгляду справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову.
В зазначений період позивачами не подавалося письмової заяви про зміну підстави позову, а тому посилання на ст.230 ЦК України після дослідження доказів по справі у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі є виходом за межі позовних вимог і не підлягає розгляду.
Суд повно, всебічно з'ясував обставини, що мають значення для справи, правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та зібраним у справі доказам дав належну оцінку. Будь-яких процесуальних порушень чи порушень норм матеріального права, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційний суд не вбачає.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 209,303,304,307,308,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 30 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: