ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2013 року справа № 919/1056/13
за позовом Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері
(99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, 11)
в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України
(01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14)
Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі
(99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Інжир БІ ТІ Л»
(99003, м. Севастопль, вул. Пирогова,7)
Державного підприємства «Севастопольський морський торгівельний порт»
(99011, м. Севастополь, пл. Нахімова,5)
Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
(01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14)
в особі Севастопольської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
(99011, м. Севастополь, пл. Нахімова,5)
про знесення самочинної будівлі,
суддя: Щербаков С.О.
За участю:
прокурора - Почка А.А., службове посвідчення №005826 від 25.09.2012,
представника відповідача (Державне підприємство «Адміністрація морських портів України») - Дем`яненко В.Ю., довіреність від 30.08.2013,
представники інших учасників судового процесу - не з`явились,
Суть спору:
Севастопольський прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Інжир БІ ТІ Л», Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт", Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Севастопольської філії про визнання договору №1306/138 від 04.06.2013 та додаткової угоди №1 від 17.06.2013 до цього договору недійсними та зобов'язання відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Інжир БІ ТІ Л» повернути Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» майно за актом приймання-передачі у первісному стані, придатному для подальшого використання за цільовим призначенням, а також зобов'язання товариство з обмеженою відповідальністю «Інжир БІ ТІ Л» привести асфальтобетонне мощення, передане йому за договором №1306/138 від 04.06.2013 у первісний стан шляхом знесення самочинно збудованої на ньому капітальної металевої будівлі.
Позовні вимоги із посиланням на ст.ст.181, 182, 203, 204, 207, 215, 216, 235, 1212 Цивільного кодексу України, ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», положення Закону України «Про автомобільні дороги», зміст договору №1306/138 від 04.06.2013, обґрунтовані відсутністю повноважень з боку Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на укладення спірного договору, оскільки об'єкт оренди не є нерухомим майном, а отже сторони уклали удаваний правочин, яким фактично приховано правочин з оренди землі, що в свою чергу порушує інтереси держави як власника державного майна. Також прокурор, зокрема, вказує, що виконання умов цього договору призводить до порушення чинного законодавства, цільового використання зазначеної земельної ділянки та зведення на ній самовільної будівлі, а тому цей договір не відповідає вимогам частин 1, 2 статті 203 ЦК України та підлягає визнанню недійсним відповідно до положень статті 215 ЦК України.
Ухвалою суду від 12.09.2013 року було порушено провадження у справі, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 25.09.2013 (суддя Єфременко О.О.).
Відповідно до вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи 25.09.2013 відкладався на 09.10.2013.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Севастополя №418 від 08.10.2013, у зв'язку із перебування судді Єфременко О.О. у відрядженні, було здійснено повторний автоматичний розподіл справи №919/1056/13, за результатами якого суддею для розгляду справи визначено Щербакова С.О.
Ухвалою суду від 09.10.2013 справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 06.11.2013.
Відповідно до вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи 06.11.2013 відкладався на 25.11.2013 та 25.11.2013 на 09.12.2013.
В судове засідання з'явились прокурор та представник відповідача - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Севастопольської філії.
Представники інших учасників судового процесу в судове засідання 09.12.2013 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві").
Відповідно до підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами та доповненнями), в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та повернуто підприємством зв'язку із відміткою про закінчення терміну зберігання, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Також статтею 64 ГПК України визначено, що у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Копії ухвал суду надсилались судом сторонам рекомендованим листом з повідомленням за адресами, вказаними у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були ними отримані та були ними отримані, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 55-70).
Таким чином, про час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином.
Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.
Частина третя вказаної статті зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Дотримання принципу вирішення спору упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і статті 6 Європейської конвенції з прав людини та є обов'язковим для господарського суду при розгляді кожної справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідач - ТОВ «Інжир БІ ТІ Л» не скористався правом, наданим його статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
З врахуванням вищенаведених норм процесуального закону, на думку суду, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, а справа підлягає розгляду у відсутність учасників судового процесу, що не з`явились за наявними у справі матеріалами, що також узгоджується зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 09.12.2013 прокурор позовні вимоги в частині зобов'язання товариство з обмеженою відповідальністю «Інжир БІ ТІ Л» привести асфальтобетонне мощення, передане йому за договором №1306/138 від 04.06.2013 у первісний стан шляхом знесення самочинно збудованої на ньому капітальної металевої будівлі підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.
Ухвалою суду від 09.12.2013, провадження у справі в частині вимог про визнання договору №1306/138 від 04.06.2013 та додаткової угоди №1 до цього Договору від 17.06.2013 недійсними, зобов'язання повернути майно - частину асфальтобетонного мощення для організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності, розташованої за адресу: м. Севастополь, пл. Нахімова,5, загальною площею 1185,74 кв.м. за актом приймання-передачі було припинено у зв'язку із розірванням цього договору шляхом підписання додаткової угоди №2 від 19.08.2013 до нього, а також поверненням майна згідно Акту про повернення об'єкту від 01.09.2013.
Представник відповідача - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в судовому засіданні 09.12.2013 заперечував проти задоволення позовних вимог в частині, що розглядається судом з підстав, викладених у додаткових письмових поясненнях, в яких зокрема вказував, що спірна металева конструкція не є капітальною спорудою в розумінні Єдиного класифікатору житлових будинків, затвердженого наказом Держбуду від 30.09.1998 №215 та на даний час ця конструкція використовується іншим суб'єктом господарювання.
На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні 09.12.2013 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення прокурора та відповідача, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд
ВСТАНОВИВ:
04.06.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю «Інжир БІ ТІ Л» (далі - Товариство) та Державним підприємством «Севастопольський морський торгівельний порт» (далі - Порт) було укладено договір №1306/138 від 04.06.2013 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого Порт надає, а Підприємство приймає частину асфальтобетонного мощення для організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності, розташованої за адресу: м. Севастополь, пл. Нахімова,5, загальною площею 1185,74 кв.м. та зобов'язується його зберегти та повернути у схоронності та у встановлені цим Договором строки (а.с. 19-21).
Згідно п. 2.3., 2.5. Договору, Порт має право в будь який час вимагати звільнення приміщення та зобов'язаний надати об'єкт Підприємству одночасно із підписанням даного Договору та Акту прийому-передачі.
За умовами пункту 2.8. Договору, Підприємство зобов'язано повернути об'єкту за першою вимогою Порту, навіть якщо передбачений Договором строк не закінчився. Об`єкт повинен бути повернутий Порту у такому стані, в якому він був переданий з врахуванням змін його фізичного зносу.
Даний договір укладений строком до укладення договору оренди, та набирає чинності з моменту підписання Акту прийому-передачі об'єкту (пункт 3.1. Договору).
Пунктом 3.2. Договору сторони обумовили, що дія даного договору може бути припинена достроково:
а) за згодою сторін;
б) за рішенням суду;
в) на вимогу балансоутримувача
г) в разі невиконання п.1.12 даного Договору.
Відповідно до пунктів 6.1., 6.4.-6.5. Договору, вартість об'єкту за цим Договором визначається на підставі незалежної експертної оцінки та складає без врахування ПДВ 978560,00 грн.
Щомісячно, до 15 числа наступного місяця за обліковим, Підприємство сплачує Порту та в державний бюджет у співвідношенні 30% / 70% грошову компенсацію за користування об'єктом на відповідні банківські рахунки. Розмір грошової компенсації визначається розміром орендної плати, розрахованої для укладення договорів оренди (базовий місяць розрахунку - квітень 2013) та складає 16636,67 грн. (без врахування ПДВ).
Плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування плати за попередній місяць на індекс інфляції на наступний місяць.
Згідно акту прийому-передачі об'єкту від 20.07.2013 підтверджується передача ДП «Севастопольський морський торгівельний порт» та прийняття ТОВ «Інжир БІ ТІ Л» мощення для організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності, розташованої за адресу: м. Севастополь, пл. Нахімова,5, загальною площею 700,00 кв.м. (а.с. 23).
На підставі акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань 311 від 13.06.2013, укладенjuj між в.о. голови ДП «Адміністрація морських портів України» та в.о. начальника Севастопольської філії ДП «Адміністрація морських портів України», Севастопольська філія ДП «Адміністрація морських портів України» прийняла майнові права та зобов'язання за договором №1306/149 від 12.06.2013 (а.с. 51-52).
Згідно додаткової угоди №1 від 17.06.2013 до Договору, було замінено сторону договору з ДП «Севастопольський морський торгівельний порт» на ДП «Адміністарція морських портів України» (а.с. 22)
На думку прокурора, відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» не може бути орендодавцем нерухомого майна - частини асфальтобетонного мощення для організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності, розташованої за адресу: м. Севастополь, пл. Нахімова,5, загальною площею 1185,74 кв.м. в силу положень частини першої статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про управління об`єктами державної власності». Крім того, прокурор вважає, що частина асфальтобетонного мощення є верхнім шаром землі з твердим покриттям, поліпшенням земельної ділянки, яке неможливо відокремлити від неї та яке не може бути самостійним об`єктом оренди, що в свою чергу свідчить про удаваність правочину та необхідність визнання його недійсним.
Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах Міністерства інфраструктури України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та місті Севастополі про визнання договору оренди недійсним, та зобов`язання повернути майно.
В судовому засіданні 09.12.2013 було припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання договору №1306/138 від 04.06.2013 та додаткової угоди №1 до цього Договору від 17.06.2013 недійсними, а також зобов'язання повернути майно - частину асфальтобетонного мощення, розташованої за адресу: м. Севастополь, пл. Нахімова,5, загальною площею 1185,74 кв.м., у зв'язку із розірванням цього договору шляхом підписання додаткової угоди №2 від 19.08.2013 до нього та поверненням майна згідно Акту про повернення об'єкту від 01.09.2013.
Отже, суд розглядає справу в частині вимог про зобов'язання відповідача - ТОВ «Інжир БІ ТІ Л» привести асфальтобетонне мощення, розташоване за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова,5, загальною площею 1185,74 кв.м., передане йому відповідно до п. 1.1. Договору №1306/138 від 04.06.2013, у первісний стан шляхом знесення самочинно збудованої на ньому капітальної металевої споруди.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Однією з форм представництва є звернення до суду з відповідними позовами.
Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Аналогічно, згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.
У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Також, у пункті 2 резолютивної частини цього рішення вказано, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
Статтею 4 Закону України «Про управління обєктами державної власності» визначено, що до суб`єктів управління об`єктами державної власності, зокрема віднесено Фонд Державного майна України, міністерства, інші органи виконавчої влади (уповноваженні органи управління).
Відповідно до Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 за №412, однією з функцій Фонду державного майна, зокрема є здійснення функції орендодавця майна, що перебуває у загальнодержавній власності.
Статтями 5, 7 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статті 287 Господарського кодексу України, Фонд Державного майна України, його регіональні відділення та представництва є Орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.
За приписами статті 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів: органзовують контроль зща використанням орендованого державного майна.
Відповідно до положення «Про міністерство транспорту та зв'язку України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 06.06.2006, № 789 Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінтрансзв'язку є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.
Мінтрансзв'язку відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державне управління в галузі транспорту, у сфері використання і обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України; виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління; приймає у встановленому законодавством порядку рішення щодо утворення, реорганізації та ліквідації підприємств, які належать до сфери його управління; забезпечує ефективне використання державного майна підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління.
Статтею 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі; виконують інші передбачені законодавством функції з управління об'єктами державної власності.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 05.02.2008, № 123 "Про ведення обліку майна і земельних ділянок, що знаходяться на балансах та у користуванні підприємств, установ і організацій, що входять до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України" з метою забезпечення захисту майнових інтересів держави, здійснення належного обліку державного майна підприємств, установ та організацій, що входять до сфери управління Мінтрансзв'язку, майна відкритих акціонерних товариств, 100 % акцій яких знаходиться у державній власності в управлінні Мінтрансзв'язку, а також земельних ділянок, що знаходяться у їх користуванні, керуючись Програмою діяльності Уряду "Український прорив: для людей, а не для політиків", встановлено, що обліку підлягають об'єкти нерухомості, повітряні судна і авіадвигуни, морські судна, судна внутрішнього та змішаного плавання, портальні крани, автомобільний транспорт, рухомий склад залізничного транспорту, об'єкти незавершеного будівництва, земельні ділянки.
Указом Президента України від 09.12.2010, № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" створено Міністерство інфраструктури України, яке є правонаступником Міністерства транспорту та зв'язку України.
Отже прокурором вірно визначено органи щодо розпорядження державним майном, на захист прав яких подано позов до суду.
Договір №1306/138 від 04.06.2013 за своєю правовою природою є договором найму, а отже правовідносини, виниклі між сторонами, регулюються положеннями Цивільного та Господарського кодексів України в частинах, якими врегульовано відносини щодо виконання зобов'язання за договором оренди нерухомого майна, а також спеціальним Законом України „Про оренду державного та комунального майна".
За приписами статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до приписів статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень".
За приписами статті 2 названого Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, за визначенням наведеним у цій статті Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень", нерухоме майно це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.
Відповідно до приписів статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час укладання спірного договору) у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення: 1) житлові будинки; 2) квартири; 3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; 4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; 5) приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.
Разом з цим, пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5 (яке діяло на час укладення договору) визначено, що не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.
У пункті 2.2. "Асфальтобетонне покриття" Наказу Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009 "Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації" зазначено, що в законодавчих актах відсутнє визначення асфальтобетонного покриття, міститься воно лише в Інструкції із складання звітності за формою№ 1-ДГ "Звіт про наявність автомобільних доріг загального користування та їх благоустрій", затвердженої наказом Державної служби автомобільних доріг від 19 липня 2006 року № 284 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 3 серпня 2006 року за N 930/12804) (далі - Інструкція).
Статтею 1 Закону України Про автомобільні дороги" визначено, що дорожнє покриття - це укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів.
Отже, асфальтобетонне покриття - це верхній шар землі з твердим покриттям, яке впливає на довговічність, зокрема, дороги..
Водночас, за приписами статті 2 названого Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
При цьому, за визначенням наведеним у цій статті Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень", нерухоме майно це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.
Таким чином, виходячи з юридичної природи асфальтобетонного покриття, та виходячи з ознак нерухомого майна, воно не є нерухомим майном.
Згідно статті 79 Земельного Кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Суд виходить з того, що асфальтобетонне покриття є поліпшенням земельної ділянки, яке неможливо відокремити, влаштування такого покриття призводить з зміни експлуатаційних характеристик поверхневого шару земельної ділянки.
Виходячи з викладеного, окрема передача асфальтобетонного покриття в оренду будь-якій особі без передачі цій особі відповідної земельної ділянки є неможливою.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним Кодексом України, Цивільним Кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Так, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Частиною першої статті 6 згаданого закону визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом (стаття 15 Закону України "Про оренду землі".
За частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Отже, зазначеними нормами матеріального права встановлено, що набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності та передача в оренду таких земельних ділянок здійснюються на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.
Згідно статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За удаваним правочином (ст. 235 ЦК ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають із змісту правочину (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним..
За таких обставин, суд дійшов висновку, що при передачі в оренду частини асфальтобетонного мощення в оренду фактично було передано земельну ділянку, а тому договір оренди в цій частині є удаваним правочином та підлягає визнанню недійсним.
У той же час, як вже було зазначено, ухвалою суду від 09.12.2013 провадження у справі в частині позовних вимог про визнання договору №1306/138 від 04.06.2013 та додаткової угоди №1 до цього Договору від 17.06.2013 недійсними, зобов'язання повернути майно - частину асфальтобетонного мощення для організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності, розташованої за адресу: м. Севастополь, пл. Нахімова,5, загальною площею 1185,74 кв.м. було припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю предмету спору.
Що стосується вимог прокурора про зобов`язання відповідача - ТОВ «Інжир БІ ТІ Л» привести асфальтобетонне мощення, розщташоване за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова,5, загальною площею 1185,74 кв.м. передане йому відповідно до п.1.1. Договору №1306/138 від 04.06.2013, у первісний стан шляхом знесення самочинно збудованої на ньому капітальної металевої будівлі, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Прокурор у позовній заяві посилається на те, що виконання умов оскаржуваного договору №1306/138 від 04.06.2013 призвело до зведення самочинної будівлі на земельній ділянці, що забезпечує діяльність адмінстрації морських портів України та не підлягає приватизації та/або відчуженню у будь-який спосіб відповідно до вимог ч. 4 статті 24 Закону України «Про морськи порти», що, на його думку, підтверджується актом №102/ю перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 08.09.2013, складений Інспекцією Державного будівельного контролю в м. Севастополі, а також актом перевірки дотримання суб`єктами господарювання вимог земельного законодавства №197 від 21.08.2013, який був складений державним інспектором Державної інспекції сільського господарства в м. Севастополі.
Дійсно, пунктом 2.8. Договору сторони обумовили, що ТОВ «Інжир БІ ТІ Л» зобов'язано повернути об'єкту за першою вимогою ДП «Адміністрація морських портів України», навіть якщо передбачений Договором строк не закінчився. Об`єкт повинен бути повернутий останньому у такому стані, в якому він був переданий з врахуванням змін його фізичного зносу.
Як вбачається з вказаного акту №102/ю від 08.09.2013 головним державним інспектором Інспекції Державного будівельного контролю в м. Севастополі було зафіксовано, що на території ДП «Адміністрація морських портів України», за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова,5 здійснюється капітальне будівництво, а саме змонтовано металеву капітальну споруду з бетонуванням опорних стінок, з площею понад 30 кв.м. без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт Інспекцією Державного будівельного контролю в м. Севастополі, що є порушенням статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та кваліфікується як самочинне будівництво (а.с. 48-49).
Однак, суд не може прийняти до уваги вищезазначений акт №102/ю від 08.09.2013, як доказ на підтвердження зведення відповідачем зазначеної металевої споруди, оскільки з цього акту не вбачаються характерні ознаки спірної металевої споруди, її точна площа. Також, у цьому акті відстутні відомості, які б точно встановлювали б той факт, що ця споруда збудована ТОВ «Інжир БІ ТІ Л», та те що вона збудована саме на об`єкті - частині асфальтобетонного мощення, розщташованого за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова,5, загальною площею 1185,74 кв.м. переданого відповідачу ТОВ «Інжир БІ ТІ Л» за спірним договором №1306/138 від 04.06.2013.
Слід також зауважити, що зазначений акт №102/ю від 08.09.2013 був складений відносно ДП «Адміністрація морських портів України», а не ТОВ «Інжир БІ ТІ Л».
Суд також не приймає до уваги наявний в матеріалах справи акт перевірки дотримання суб`єктами господарювання вимог земельного законодавства №197 від 21.08.2013, який був складений державним інспектором Державної інспекції сільського господарства в м. Севастополі, оскільки в цьому акті взагалі не йдеться про самочинну капітальну металеву споруду, яка на думку прокурора розташована на об`єкті - асфальтобетонному мощенні, що розташований в м. Севастополі на пл. Нахімова,5, загальною площею 1185,74 кв.м., та на знесенні якої наполягає прокурор у позові.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).
Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено та прокурором не доведено, що змонтування металевої споруди було здійснено саме відповідачем ТОВ «Інжир БІ ТІ Л» на наданому йому за договором №1306/138 від 04.06.2013 об`єкті - частині асфальтобетонного мощення для організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності, розташованої за адресу: м. Севастополь, пл. Нахімова,5, загальною площею 1185,74 кв.м..
А отже, вимога про зобов'язання товариство з обмеженою відповідальністю «Інжир БІ ТІ Л» про зобов`язання відповідача - ТОВ «Інжир БІ ТІ Л» привести асфальтобетонне мощення, розташоване за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова,5, загальною площею 1185,74 кв.м. передане йому відповідно до п.1.1. Договору №1306/138 від 04.06.2013, у первісний стан шляхом знесення самочинно збудованої на ньому капітальної металевої будівлі, не підлягає задоволенню.
На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення складено відповідно до вимог
статті 84 Господарського процесуального
кодексу України та підписано 16.12.2013.
Cуддя С.О. Щербаков