Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ас-323/2007р.                                  Головуючий у першій

інстанції Лядова Т.Р.

Категорія   8                                                          Доповідач у апеляційній

інстанції Сімоненко В.М.

 

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

06  вересня  2007р.  року  колегія  судів  судової  палати  з цивільних справах Апеляційного суду м.  Севастополя в складі: головуючого    -  Сімоненко В.М. ,

суддів                               - Алєєвої Н.Г.,  ,  Коваленка О.Ю.,

при секретарі   - Потапенко Т.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в М. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.  Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,  за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову місцевого суду Ленінського району М. Севастополя від ЗО травня 2007р.,  -

 

ВСТАНОВИЛА:

 

У липні 2007р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом,  в якому просив визнати недійсним і скасувати податкове повідомлення -рішення НОМЕР_1 від 27.04.2004р.,  обтяження-податкового залогу,  зобов'язати відповідача включити запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Вимоги мотивовані тим,  що він є добросовісним платником податків,  по основному і не основному місцю роботи з одержаного їм доходу проводилося утримання прибуткового податку,  у зв'язку з чим,  відповідач необгрунтовано нарахував 7 550, 50 грн. - суму прибуткового податку з сукупного річного доходу позивача за 2003р.,  а також штраф і пеню.

Постановою місцевого суду Ленінського району м.  Севастополя від ЗО травня  2007р.  в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказану постанову суду,  посилаючись на неповне дослідження судом обставин справи і порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи,  перевіривши доводи апеляційної скарги,  колегія судів вважає,  що скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено у судовому засіданні,  ОСОБА_1 в 2003р. працював на двох підприємствах: за основним місцем роботи ТОВ „Торговий дім „НК Альянс Крим",  та за сумісництвом у ТОВ „Альян-Газ".

На обох підприємствах йому нараховувалась заробітна плата та стягувався прибутковий податок (арк.с.  23-24).

За висновками роботи за 2003р. ОСОБА_1 було надано податковому органу декларацію.

01 квітня 2004р. податковою інспекцією у Ленінському районі м.  Севастополя позивачу була донарахована сума податку та рішенням

 

 2

НОМЕР_1 от 27 квітня 2004р. (податкове                                               повідомлення), 

зобов'язано перерахувати несплачену суму податків за 2003р.  та штраф і пеню у розмірі 7 550,  50 грн.

у подальшому у 2006р. було накладено податкову заставу на нерухоме майно.

Ухвалюючи постанову про відмову в позові суд виходив з того,   що донарахування та застава здійснені відповідачем відповідно до норм законодавства.

Однак з такими висновками колегія суддів погодитись не може.

Відповідно до Декрету KM України „Про прибутковий податок з громадян" (далі Декрету) платник податків (фізична особа) мав зобов'язання надати декларації про дохід,   якщо він має дохід не тільки за основним місцем роботи (р. З Декрету). Податковий орган мав право на перерахунок податків за висновками року з сукупної річної суми доходу.

Однак з 01 січня 2004р. вступив в дію новий Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб",   а тому податковий орган щодо дій по нарахуванню,   перерахуванню сум податків мав керуватись насамперед зазначеним законом ( далі Закон № 88 9-IV від 22 травня 2003р.).

Підстави та порядок нарахування та сплати податкових зобов'язань регулюються також Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом,   та державними цільовими фондами" (далі Закон № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000р.),   та Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій (далі Порядок №253 від 21 червня 2001р.), 

Відповідно до п.4.2 Закон № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000р. сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом виключно у випадках передбачених зазначеним законом. 

Як вбачається з п.4.2.2 зазначеного закону та п.3 Порядку №253 від 21 червня 2001р. контролюючий орган зобов'язав самостійно визначити суму податкового зобов'язання,   якщо:

платник не подає декларацію,   за даними документальних перевірок,    що свідчать про заниження або завищення суми.

контролюючий орган в наслідок  проведення камеральної перевірки  виявляє  арифметичні  або  методологічні помилки у декларації.  згідно з законом відповідальною особою за нарахування

окремого податку є контролюючий орган. та в інших випадках.

Як пояснили представники відповідача у судовому засіданні,   що за основним місцем роботи,   що за сумісництвом,   податок позивача нараховувався та сплачувався згідно з законом,   а перевірка сплачених сум проводилась відповідно до Декрету за підсумками року. За результатами перевірки було встановлено,   що податок треба було сплатити у розмірі не 20 % а 40%,   тому і було направлено податкове повідомлення.

Однак,   таке право відповідача перестало існувати з 01 січня 2004р.,   оскільки Декрет втратив чинність,   а Закон № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000р. та Закон № 889-IV від 22 травня 2003р. такого права не передбачають.

Доводи відповідача щодо правомірності дій,   оскільки податок нараховувався за 2003р.,    тобто за час дій Декрету,   суд не може

 

 3

прийняти до уваги,  оскільки такий принцип стосується тільки ставок податкового податку,  а не процедурних дій та прав податкових органів,  які здійснюються у 2004р. на час припинення відповідного нормативного акту.

Крім того,  відповідно до п.1.1. Закону № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000р.,  п.2.1. Порядку №253 від 21 червня 2001р.,  платником податків є юридичні особи,  фізичні особи,  які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу,  на яких згідно з законами накладено обов'язок утримувати та / або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі),  неподаткові доходи,  пеню та штрафні санкції,  у тому числі особи які відповідно до чинного законодавства  мають статус податкових агентів.

Відповідно до  ст.  17,  п. 20.3.1 Закону № 889-IV від 22 травня 2003р. особою відповідальною за нарахування утримання та сплати податку до бюджету,  особою відповідальною за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку є:

а) при нарахуванні податку особою,  на яку покладається відповідальність за таке нарахування,  утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону,  -така особа - податковий агент.

Виходячи з зазначених норм законодавства при донарахуванні сум податків за підсумками року відповідач мав направити повідомлення одному з податкових агентів (у даному випадку роботодавцю) який нараховував та утримував податок,  оскільки позивачу податок нараховували та утримували два роботодавця.

При цьому колегія суддів приймає до уваги,  що згідно з п.18.2.,  18.4 Закону № 889-IV від 22 травня 2003р. платник податку звільняється від обов'язку подання декларації і його обов'язок вважається виконаним,  якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів зобов'язаних подавати звітність з цього податку у встановленому порядку.

Крім того,  відповідачем також порушено порядок направлення податкового повідомлення.

Відповідно до п. 6.2.3 Закону № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000р.,  податкові вимоги надсилаються двічі:

перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня  після  закінчення  граничного  строку  сплати узгодженої суми податкового зобов'язання; друга  податкова  вимога  -  не  раніше  тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової  вимоги  у  разі  непогашення  платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Як вбачається з матеріалів справи (арк.с.  36-38),  на адресу позивача було направлено лише одне повідомлення 10 вересня 2004р.,  яке повернуто у зв'язку з не проживанням.

Крім того,  відповідно до п.7 Порядку зазначений нормативний акт передбачає складання,  надсилання (вручення) рішень про застосування штрафних санкцій тільки суб'єктам господарювання,  до яких позивач у даному випадку не відноситься.

Відповідачем також порушені  строки накладання  податкової застави.

Відповідно до п. 8.7.1. „г" Закону № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000р. активи платника увільняються з податкової застави з дня закінчення строків позовної давності щодо такого податкового боргу.

Згідно зі  ст. 99 КАС України для звернення до суду за захистом прав встановлюється річний строк. 

 

 4

Оскільки податкове повідомлення було повернуто у вересні 2004р.,  то з цього часу почав текти строк звернення до суду. Відповідач не звернувся до суду з позовом про стягнення податків на цей час.

При таких обставинах,  застосування застави понад вересень 2005р. не відповідає вимогам зазначеного закону.

Доводи відповідача щодо застосування до даного випадку строків передбачених п.15.1.1,  15.1.2 Закону № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000р.,  суд не може прийняти до уваги,  оскільки у зазначених нормах йдеться про строки визначення суми податків,  та граничні строки стягнення,  а не строків позовної давності та звернення до суду.

При таких обставинах суд вважає,  що

Постанова суду ухвалена з порушенням норм матеріального права,  підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-IV від 22 травня 2003р.,  Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000р.,   ст.  159,  ч.1  ст. 162,  202,  207 КАС України,    судова колегія,  -

 

ПОСТАНОВИЛА:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову місцевого суду Ленінського району м.  Севастополя від 30 травня 2007р. скасувати.

Визнати протиправним податкове повідомлення від 27 квітня 2004р. НОМЕР_1надане податковою інспекцією у Ленінському районі м.  Севастополя на ім'я ОСОБА_1.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м.  Севастополя скасувати податкову заставу накладену 21 лютого 2005р. на активи ОСОБА_1.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

 

Постанова Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного суду України протягом одного місяця із дня набрання законної сили.