21.11.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-797/2523/13р. Головуючий у першій
інстанції Лушніков В.Ф.
Категорія 20 Доповідач у апеляційній
інстанції Лівінський С.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Севастополя у складі:
головуючого судді - Лівінського С.В.,
суддів - Алєєвої Н.Г., Зотова В.С.,
при секретарі - Мазнєві Ю.М.,
за участю: - позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5, та її представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 8 липня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: ОСОБА_9 в інтересах якого діє ОСОБА_5 про визнання правочину частково недійсним, визнання права на спадкове майно, визнання права власності
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2012 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання та встановлення факту, що майно у вигляді бару ІНФОРМАЦІЯ_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є спільно сумісним нажитим майном ОСОБА_10 і ОСОБА_11, визнати право власності на спадщину у вигляді 1/4 частки спадкового майна після смерті ОСОБА_11. А саме: приміщення бару ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати договір купівлі-продажу вказаного бару недійсним в частині купівлі-продажу 1/4 частки. Визнати договір купівлі-продажу бару ІНФОРМАЦІЯ_1, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 недійсним в частині купівлі-продажу 1/4 частки. Визнати право власності на 1/4 частку приміщень бару ІНФОРМАЦІЯ_1. Розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Вимоги позову мотивовані тим, що позивач разом із відповідачем ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги після смерті їх матері ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. У період до 16 вересня 2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_10 В період шлюбі та спільного проживання однією сім'єю батьків позивача, у 2000 році ними за спільні кошти було здійснено будівництво бару ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу ОСОБА_11 захворіла і не могла звернутись до суду із позовом про розділ спільно нажитого майна, але на момент своєї смерті володіла правом власності та правом користування спільно нажитим майном. Однак, після смерті матері батько ОСОБА_10 розпорядився зазначеним майном та продав його ОСОБА_3 та ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_10 помер.
Позивач вважає, що він має право на спадкування на 1/4 частку спірного майна а правочин купівлі-продажу, укладений між відповідачами та померлим ОСОБА_10 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому його слід визнати недійсним.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 08 липня 2013 року в задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування ухваленого по справі рішення, у зв'язку із тим, що воно винесено з порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду, якими обґрунтовується рішення, не відповідають фактичним обставинам справи. Просить ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Заслухавши доповідь головуючого, осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає відхиленню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем у ході розгляду справи не було надано суду доказів, що спірне майно у вигляді бару ІНФОРМАЦІЯ_1 є спільно нажитим майном ОСОБА_10 та ОСОБА_11, як і доказів того, що ОСОБА_11 володіла та користувалася спірним майном та набула на нього право, як співвласник.
Колегія суддів погоджується з данними висновками суду.
Положеннями ч. 3 ст. 10 та ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.
За вимог ст. ст. 57, 212 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_7 є рідними сестрою та братом, відповідно дітьми ОСОБА_10 та ОСОБА_11.
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 10.12.2003 року (а.с.5), шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 10.06.2003 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_11 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 19.03.2008 року ( а. с. 6 ).
Відповідно до позовних вимог, спір виник відносно права власності на нерухоме майно, а саме: бар ІНФОРМАЦІЯ_1, що знаходиться у м.Севастополі на пл. Нахімова.
З матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме належало ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 6 червня 2000 року Управлінням майном міста Севастопольської міської державної адміністрації, відповідно до рішення Виконкому міської Ради народних депутатів №4/101 від 15.11.94 року та на підставі договору про дольову участь у будівництві від 20 липня 1999 року, акту прийому-передачі від 6.06.2000 р. ( а. с. 8 ).
21.01.2006 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_12 купив ? частку бару ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.47).
У той же день, 21.06.2006 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу на іншу ? частку бару ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.48).
Договори посвідчені приватним нотаріусом севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_13, зареєстровані у реєстрі за №№ 57, 59.
Всупереч твердженням апеляційної скарги, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку усім доказам, які надали сторони та прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову у зв`язку з недоведеністю тих обставин, що ОСОБА_11 набула право на спірне нерухоме майно після розірвання шлюбу.
Доводи позивача, що спірне нерухоме майно є сумісною власністю подружжя, а тому після смерті ОСОБА_11, він, як один зі спадкоємців першої черги, має право успадкувати 1/4 частку бару ІНФОРМАЦІЯ_1, колегія суддів вважає необгрунтованими.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 29 Кодексу про шлюб та сім`ю (що діяв на час виникнення спірних правовідносин), якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
З матеріалів справи вбачається, що після розірвання шлюбу, ОСОБА_11 будь-яких претензій щодо спірного майна не висувала, жодних позовів до суду щодо розподілу сумісного майна подружжя не заявляла, що свідчить про те, що у неї були відсутні майнові вимоги до ОСОБА_10
Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції статей 203, 215 ЦК ЦК України колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками не може суперечити інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Зі спірних договорів купівлі-продажу, колегія суддів не вбачає порушень вимог діючого законодавства при їх укладенні. Правочини належним чином засвідчені нотаріусом, підписані сторонами, особи яких було встановлено, дієздатність перевірено. Належних доказів, що підтверджують, що спірні правочини суперечать інтересам неповнолітніх дітей або не спрямовані на реальне настання правових наслідків, до суду надано не було.
Інші доводи апелянта являються наслідком помилкового тлумачення норм права, а тому теж не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду.
Тому, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. ст. 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Севастополя, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 8 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя: /підпис/ С.В. Лівінський
Судді: /підпис/ В.С. Зотов
/підпис/ Н.Г. Алєєва
Згідно оригіналу:
Суддя Апеляційного суду
м. Севастополя С.В. Лівінський