УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №: 22-ц/191/1623/13Головуючий суду першої інстанції:Кіт М.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Ломанова Л. О.
"18" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
Головуючого суддіЛоманової Л.О.
СуддівПритуленко О.В., Кустової І.В.,
При секретаріМартиненко М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - орган опіки та піклування виконавчого комітету Керченської міської ради, Керченський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби в АР Крим, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України малолітньої дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 листопада 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2013 року ОСОБА_6, уточнивши позовні вимоги, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7, в якому просила суд дозволити їй без згоди батька - відповідача оформити документи для тимчасового виїзду неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України та на його в'їзд до Японії транзитом через Російську Федерацію строком на три місяці на період з січня 2014 року до березня 2014 року.
Позов мотивований тим, що позивач перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 2007 до 2011 року, коли шлюб був розірваний за рішенням суду. В період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_9, який проживає з нею, вона матеріально утримує дитину, піклується про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток.
За кордоном - в Японії перебуває тривалий час на законних підставах, має там постійне місце роботи. Має можливість в даний час повезти сина ОСОБА_9 в Японію на відпочинок та оздоровлення на курортах тихоокеанського узбережжя, відвідати культурні та історичні пам'ятники Японії, однак, відповідач - батько дитини, не дає такої згоди без жодних аргументів.
Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 листопада 2013 року у позові ОСОБА_6 відмовлено.
У апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить суд скасувати зазначене рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6
Так у скарзі йдеться про необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із частиною 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 жовтня 2007 року по 28 листопада 2011 року, коли шлюб розірвано за рішенням суду (а.с. 14). Від сумісного життя у них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_9 (а.с. 15).
Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 листопада 2011 року задоволений позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, та встановлено, що шлюбно-сімейні відносини сторін припинені з восени 2009 року і з цього часу вони мешкають окремо, дитина проживає з матір'ю та знаходиться на її утриманні (а.с. 14).
Сторонами не заперечується, що з вересня 2003 року позивачка проживає на території Японії на законних підставах (свідоцтво про реєстрацію іноземців № НОМЕР_1 (а.с. 11), має там постійне місце роботи.
На час перебування позивачки на території Японії син ОСОБА_9 проживає з бабусею ОСОБА_12 (матір'ю позивачки).
Відповідач не надає згоди на тимчасовий виїзд малолітнього сина за межі України хвилюючись за його безпеку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи переконливих доказів в підтвердження необхідності тимчасового виїзду малолітньої дитини за кордон та наявності необхідних безпечних умов для проживання дитини під час перебування її за межами України.
Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає обґрунтованими з таких підстав.
Частиною 3 ст. 313 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі й рішення суду.
Відповідно до п. 22 ч. 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.
Статтею 141 Сімейного кодексу України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.
За змістом наведеного Закону у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду, умов проживання неповнолітнього за кордоном, та інших обставин, що мають значення для вирішення питання, а при задоволенні такого позову судом ухвалюється рішення про дозвіл на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон у супроводі одного з батьків або іншої особи.
Вирішуючи спір судом враховано, що всупереч вимогам ст. 313 ЦК України позивач взагалі не зазначила у супроводі кого дитина виїжджатиме за кордон. Позивачем не надано доказів безпечних умов проживання малолітньої дитини за кордоном, зокрема, не визначено де і в яких умовах вона буде проживати, хто буде доглядати за дитиною, оскільки позивачка працює, яке ставлення до приїзду дитини чоловіка позивача, якщо дитина буде проживати сумісно з матір'ю та її чоловіком. Доводи щодо необхідності лікування дитини не підтверджені матеріалами справи.
Заперечуючи проти ухваленого рішення представник позивачки посилається на те, що виїзд дитини за кордон планується у супроводі матері у січні-березні 2014 року, крім того дитину також буде супроводжувати бабуся ОСОБА_12 (матір позивачки), яка й буде здійснювати догляд за дитиною за кордоном.
Проте матеріали справи свідчать про те, що з жовтня 2013 року позивачка перебуває за кордоном - в Японіїї, та, як пояснив апелянт, її приїзд планується після 10 січня 2014 року. Згідно пояснень свідка ОСОБА_12 у судовому засіданні у суді першої інстанції слідує, що вказаний період часу для виїзду за кордон її не влаштовує, оскільки вона працює вчителем, це період навчання, проте вона має намір вийти на пенсію. Позовна заява позивачки взагалі не містить конкретного проміжку часу виїзду за кордон.
Надані до суду апеляційної інстанції докази в підтвердження доходів позивачки отриманих на території Японії (а.с. 92-96), знаходження позивачки у зареєстрованому шлюбі з громадянином Японії ОСОБА_13 (а.с. 97, 98), сумісно з яким позивач орендує житло (а.с. 93-107), не можуть бути визнані безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки інші висновки щодо відсутності достатніх доказів для безпечного перебування дитини за кордоном суду не спростовані позивачем.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення, тому апеляційна скарга представника позивачки підлягає відхиленню, а рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 листопада 2013 року - залишенню без змін.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді
Л.О. Ломанова О.В. Притуленко І.В. Кустова