кус № К-20273/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.05.2008 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Нечитайла О.М.
Рибченка А.І.
Сергейчука О.А.
Федорова М.О.
при секретарі Ільченко О.М. за участю представників позивача: Максимчука С.П. відповідача: Михалка К.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області
на рішення Господарського суду Донецької області від 26.12.2005 р.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2006 р. у справі № 29/319 а
за позовом Державного підприємства «Селидіввугілля»
до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Донецької області від 26.12.2005 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2006 р., позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Красноармійської ОДПІ Донецької області від 28.09.2005 р. №0000142342/3 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 19662760 грн., у т.ч. основного платежу у розмірі 10207135грн. та штрафних санкцій у розмірі 9455625 грн. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Красноармійської ОДПІ Донецької області від 28.09.2005р. № 0000152342/3 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 99560 грн., в тому числі основного платежу - 66374 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 33186грн. Присуджено Державномупідприємству «Селидіввугілля» з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 03,40 грн.
Красноармійська ОДШ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а саме: п. 5.1., п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5, п.п.8.7.1 п. 8.7 ст. 8, п. 11.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 6 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Суди безпідставно визнали недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000142342/3 від 28.09.2005 р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 19662760 грн., у тому числі основного платежу у розмірі 10207135 грн. та штрафних санкцій у розмірі 9455625 грн., тоді коли позивач не згоден з донарахуванням вказаного податку на загальну суму 3198418 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки від 28.01.2005р. №19/23/32427062 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 24.06.2003 р. по 01.07.2004 р. та за результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень №0000142342/0 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 23495101 грн., у тому числі 12149012 грн. основного платежу таї 1348089 грн. штрафних (фінансових) санкцій в сумі 11348089 грн. та №0000152342/0 з податку на додану вартість в сумі 560664 грн., у тому числі 373776 грн. основного платежу та 186888 грн. штрафних (фінансових) санкцій податковою інспекцією прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 28.09.2005р. №0000142342/3 та від 28.09.2005р. № 0000152342/3.
Податковим повідомленням-рішенням від 28.09.2005р. №0000142342/3 позивачеві згідно підпункту «б» п.п.4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ПІ визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 19662760 грн., у тому числі 10207135грн. основного платежу та 9455625 грн. штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих на підставі п.п. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Податковим повідомленням-рішенням № 0000152342/3 від 28.09.2005р. позивачеві згідно підпункту «б» п.п.4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 172775 грн., у тому числі 115184грн. основного платежу та 57591 грн. штрафних (фінансових) санкцій в сумі, визначених згідно п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Однією із підстав для визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на прибуток було зафіксоване податковою інспекцією порушення позивачем вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст..4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало заниженні валового доходу за операцією з СП «Шахта Росія» у 2 кварталі 2004р. на суму кредиторської заборгованості у розмірі 470000 грн. за векселем, за яким 16.04.2004р. закінчився строк позовної давності.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, ДВАТ «Шахта Росія» у рахунок погашення заборгованості за договором № ЗК-99 згідно з актом приймання-передачі векселя від 16.04.1999р. передало, а ТОВ «Фірма ТМК» прийняло вексель НОМЕР_1 на суму 470000 грн.
Виходячи із приписів ст.21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р. № 1201-ХП та ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2374-ПІ, суди дійшли правильного висновку, що у ДВАТ «Шахта Росія» з видачею векселя припинились грошові зобов'язання за договором №ЗК-99 та виникли зобов'язання за векселем.
З урахуванням приписів ч. 1 ст. 78 та ст. 34 Уніфікованого закону «Про переказні векселі та прості векселі», згідно із останньою зазначеною нормою якого вексель повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання, тобто у даному випадку у строк до 16.04.2000 р., суди правильно встановили, що трирічний строк позовної давності за векселем закінчується 16.04.2003 р., а не 16.04.2004 р., як вважає податкова інспекція.
Таким чином, у позивача взагалі не було обов'язку у 2 кварталі 2004р. відносити до валового доходу суму кредиторської заборгованості за векселем у зв'язку із закінченням за ним строку позовної давності.
До того ж, судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що рішенням Господарського суду Донецької області від 23.06.2003р. у справі № 1/248 поновлено строк позовної давності та стягнуто з ДВАТ «Шахта Росія» на користь векселедержателя - Акціонерного комерційного Агропромислового банку «Україна» вартість векселя НОМЕР_1 в сумі 470000 грн.
Позивачем були дотримані вимоги п.п.12.1.5 п. 12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», які зобов'язують покупця збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної судом, у податковому періоді, на який припадає перша із законодавчо визначених подій, та у декларації за 2003 рік задекларовано збільшення валового доходу внаслідок врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості.
Однією з інших підстав визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на прибуток було зафіксоване податковою інспекцією порушення позивачем вимог п.п. 5.4.9 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у включенні до складу валових витрат витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, у тому числі: по СП «Шахта Росія» в сумі 96800,00 грн., у тому числі у 4 кварталі 2003р. - 36600,00 грн., у 1 півріччі 2004р. - 60200 грн. (дитячі садки, гуртожиток, Будинок культури «40 років Жовтню», стадіон); по СП «Шахта 1-3 Новогродівська» в сумі 161737 грн., у тому числі у 4 кварталі 2003р. - 62600грн., у 1 кварталі 2004р. - 46227 грн., 1 півріччі 2004р. - 99137 грн.( дитячий садок, профілакторій, клуб).
Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтоване віднесення до складу валових витрат витрати у розмірі 50 % від суми витрат на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, які перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом, що передбачено п.п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням п. 16 розділу IIПерехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.12.2002 р. № 349-ІУ та Закону України від 27.11.2003 р. № 1344-ІУ, яким продовжено дію останньої норми зазначеного закону до 01.01.2005 р.
Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, об'єкти соціальної інфраструктури на момент набрання чинності Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» перебували на балансі та утримувалися за рахунок структурних підрозділів «Шахта Росія» та «Шахта 1-3 Новогродівська», які Наказом Міністерства палива та енергетики України від 25.02.2003р. № 96 реорганізовані шляхом їх злиття та інших державних акціонерних товариств та створення Державного підприємства «Селедіввугілля», яке згідно з п. 10 Наказу є правонаступником реорганізованих підприємств, тобто, виходячи із приписів ст.34 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991 р. № 887-ХІІ (чинного на час здійснення реорганізації) до нього перейшли усі майнові права та обов'язки кожного із реорганізованих підприємств, що також кореспондується і з приписами п. З ст. 59 Господарського кодексу України.
З огляду на викладене, а також враховуючи приписи п. 15, п. 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 р. № 163 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 р. за № 499/3792, позивач правильно включив показники фінансової звітності фактично об'єднаних підприємств за період, у якому відбулося злиття, і за попередній період, та відобразив активи, зобов'язання та власний капітал об'єднаного підприємства за їх балансовою вартістю.
За таких самих обставин, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованою позицію судів попередніх інстанцій щодо правомірності визначення позивачем об'єкту оподаткування в декларації з податку на прибуток за 2003 рік виходячи із
скоригованого валового доходу за даними роботи реорганізованих підприємств за 2003 рік.
Визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток пов'язано також з порушенням останнім, на думку податкового органу, п.п. 5.4.9, п.п. 5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у безпідставному включенні до складу валових витрат 100% витрат по СП «Шахта Україна» на суму 143976,03 грн., у тому числі у вересні 2003р. -10889,61грн., у 4 кварталі 2003р. - 36391,90 грн., у 1 кварталі 2004р. -47561,99грн., у 2 кварталі 2004р. - 48963,96 грн., тоді як згідно із п.п. 5.4.9, 5.4.10 п. 5.4 ст.5 Закону У країни «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач мав право включити до валових витрат витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації), у розмірі 50 % від суми понесених витрат на придбання товарів для їдальні.
Відповідно до приписів п.п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності такого об'єкту соціальної інфраструктури, в тому числі приміщення, що використовується платником податку для організації харчування працівників такого платника податку.
У даному ж випадку судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем були понесені витрати на придбання товарів для їдальні з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності, тобто витрати у розумінні п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і які не підпадають під витрати на приміщення, що використовується платником податку для організації харчування працівників.
З огляду на викладене, позивач правомірно відносив до складу валових витрат 100 % вартості витрат з придбання товарів для їдальні на підставі п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва тощо.
Податкова інспекція, посилаючись у касаційній скарзі на порушення судами приписів п.п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обґрунтованих доводів не навела, безпідставно лише зазначивши, що витрати для організації харчування його працівників є витратами із забезпечення основної діяльності і об'єктів соціальної інфраструктури, визначеними у п.п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 цього Закону, та на який поширюються положення п. 16 розділу II«Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.12.2002 р. №349-ІУ.
Суд касаційної інстанції з огляду на викладене, знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем до
складу податкового кредиту 100 % сплачених сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями та, відповідно, відсутність у податкового органу підстав для висновку про порушення позивачем приписів п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у вигляді віднесення до податкового кредиту сум податків на додану з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких не належить до валових витрат, що стало підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Підставою для донарахування податку на прибуток був також висновок податкового органу про те, що позивач у порушення вимог п.1.23 ст.1, п.5.1 , п.5.2.1 п.5.2, п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не зменшив валові витрати на суму списаної кредиторської заборгованості за придбані товарно-матеріальні цінності та послуги, за якою минув строк позовної давності, а саме : по СП «Шахта Росія» на суму 1885тис.грн.., у тому числі за 4 квартал 2003р. в сумі 1498,3тис.грн.,1 квартал 2004р. в сумі 339 тис. грн.., 2 квартал 2004р. в сумі 47,8 тис.грн. по СП "Шахта 1-3 Новогродівська» на суму 3082567 грн., у тому числі за 4 квартал 2003р. в сумі 1391959 грн., за 1 квартал 2004р. в сумі 1085477 грн., за 1 півріччя 2004р. в сумі 1690608 грн.; по СП «Шахта Україна» на суму 1198794,71 грн., у т.ч. за 4 квартал 2003р. в сумі 17095 грн., 1 квартал 2004р. в сумі 575476,96 грн., 2 квартал 2004р. в сумі 606222,75 грн.; по СП «Теплофікація» - не відкориговані валові витрати на суму кредиторської заборгованості, яка залишилась безоплатною у 1 півріччі 2004р. у розмірі 102087 грн.; по СП «Стандарт» у 1 півріччі 2004р. в сумі 1181, 33 грн.
Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача правових підстав для коригування валових витрат на суму списаної кредиторської заборгованості за придбані товари, за якою минув строк позовної давності. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено здійснення коригування валових витрат на суму кредиторської заборгованості за придбані товари, за якою минув строк позовної давності.
Виходячи із приписів п. 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що товари, продані за договором купівлі-продажу, і для стягнення вартості яких закінчився строк позовної давності, не підпадають під визначення «безоплатно надані товари», оскільки основною ознакою останніх є їх надання як за договорами, так і без них, без умови їх грошової або іншої компенсації.
Іншою підставою для визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на прибуток став висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у включенні до складу валових витрат за 4 квартал 2003р. витрати на поліпшення основних фондів у сумі 2982401,00 грн., тоді коли, на думку податкового органу, податковий період для позивача почався
з 24.07.2003р. і закінчився 31.12.2003р. На початок звітного періоду - 24.07.2003р. позивач не мав основних фондів.
Позиція судів попередніх інстанцій про правомірне віднесення за правилами п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» протягом звітного періоду до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, є обґрунтованою.
Оскільки позивач був створений шляхом злиття Державних відкритих акціонерних товариств, є їх правонаступником, набувачем усіх майнових прав та обов'язків кожного із реорганізованих підприємств, при проведенні реорганізації отримав усі активи та пасиви реорганізованих підприємств, він правомірно відобразив у декларації з податку на прибуток за 2003 рік валові доходи та валові витрати, які склалися із суми показників декларацій підприємств, що реорганізовані.
Іншою підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток було порушення позивачем п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у віднесенні до складу валових витрат у 4 кварталі 2004р. витрати з послуг по ремонту ГШО, наданих ТОВ «АРС Холдінг» в сумі 274535 грн., які не підтверджені розрахунковими документами, обов'язковість ведення яких передбачена правилами податкового обліку.
Суди попередніх інстанцій, достовірно встановивши реальність здійсненої господарської операції, підтвердження валових витрат відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами (рахунки-фактури, накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт), як того вимагає п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та які відповідають вимогам п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійшли правильного висновку про безпідставність позиції податкової інспекції щодо непідтвердження валових витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Виходячи із приписів п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановивши, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати з ремонту гірничо-шахтного обладнання ТОВ «АРС Холдінг» за податковими накладними № 22-09/2003-4 вк від 22.09.2003р., №12-12/2003-5вк від 12.12.2003р., №15-09/2003-Івк від 15.09.2003р., суди дійшли правильного висновку про відсутність з боку позивача порушення у вигляді віднесення до податкового кредиту сум податків на додану з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких не належить до валових витрат, що стало підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій їорм процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній жарзі та які б полягали у неповноті та необ'єктивності дослідження усіх обставин, недоведеності позивачем помилковості донарахувань податковим органом за вищевказані порушення вимог податкового законодавства. Податкова інспекція у касаційній скарзі, посилаючись на такі порушення, не розкрила змісту :воїх доводів, не навела обґрунтованих аргументів, які б спростовували позицію судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим останні визнаються безпідставними.
Суд першої інстанції обґрунтовано надав фактичну та правову оцінку усім господарським операціям, за якими податковою інспекцією були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства та визначені податкові зобов'язання з податку на прибуток податковим повідомленням-рішенням № 0000142342/3, оскільки позивач позовні вимоги ставив про визнання повністю недійсним цього податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток і відсутність повного обґрунтування у позовній заяві усіх епізодів не звільняло суд від обов'язку щодо з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 26.12.2005 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2006 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
судді О.М. Нечитайло
А.І. Рибченко
О.А. Сергейчук
М.О. Федоров