К/С № К-10744/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.04.2008 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Сергейчука О.А.
Степашка О.І.
при секретарі Ільченко О.М.
за участю представників
позивача: Васильчук С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2005 р.
у справі № 28/221
за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
до 1. Приватного підприємства "Три Т";
2. Приватного підприємства "Ост"
про визнання угоди недійсною, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2005 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2005 р., у позові відмовлено.
ДПІ у Шевченківському районі м. Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ст.49 Цивільного кодексу України, та процесуального права: ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. Зазначає, що у порушення зазначеної норми процесуального права судом не здійснено оцінку доказів у сукупності, і відповідно, не зроблено висновок про достатність підстав для визнання спірної угоди недійсною, як такої, що спрямована на ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів). Порушення зазначеної норми матеріального права, полягала у тому, що судом не враховано що дія цієї норми поширюється на угоди, укладені з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. У даному випадку така мета полягає у тому, що внаслідок несплати податку на додану вартість було нанесено шкоду інтересам держави і суспільства у формі ненадходження коштів до державного бюджету.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП «Ост» та ПП «Три Т» 15.01.2001 р. укладений договір № 15/01, згідно із яким ПП «Три Т» виконало роботи з монтажу системи охоронної сигналізації на загальну суму 168000,00грн., що підтверджується актом прийому-передачі робіт, виписало на користь ПП «Ост» податкові накладні, які відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, а ПП «Ост», в свою чергу, перерахувало на користь ПП «Три Т» грошові кошти в сумі 168000,00 грн., що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.12.2002р. у справі №2-4264 визнано недійсними установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Три Т» з моменту перереєстрації – з 05.10.2000р.
Оскільки вказане рішення було прийнято 12.12.2002р., а спірна угода укладена та виконана ще у січні 2001р., тобто на момент укладання та виконання спірної угоди ПП «Три Т» займалося фінансово-господарською діяльністю на законних підставах, а також виходячи з того, що відповідачі не були виключені з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, кримінальної справи по факту ухилення від сплати податків стосовно посадових осіб відповідачів на час розгляду даної справи не було порушено, суди дійшли правильного висновку щодо відсутності факту наявності умислу у будь-якого з відповідачів на укладення угоди з метою приховування від оподаткування доходів, тобто з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.
Отже, за наведених обставин, відсутні підстави для висновку про укладення спірної угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки не вбачається, в чому ж полягала така мета, а також не доведено, що метою її укладення було настання протиправних наслідків.
Суд першої інстанції правильно відмовив у позові про визнання угоди недійсної як такої, що укладена з метою суперечною інтересам держави і суспільства, та правильно не застосував санкції, встановлені за виконання угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, однак з мотивацією такого рішення погодитись неможливо.
Водночас помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.
З 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України (далі у тексті ЦК України). Згідно із п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. втратив чинність.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже – є нікчемним. Як зазначено у ч.2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
ЦК УРСР, стаття 49 якого встановлювала конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинності з 01.01.2004 р. Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., таких санкцій не передбачає.
За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи.
Господарський кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 Цивільного кодексу УРСР.
Однак, відповідно до пункту 5 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказане порушення.
Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Оскільки помилковість висновків судів попередніх інстанцій не призвела до неправильного вирішення справи по суті, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2005 р. – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
судді Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло
О.А. Сергейчук
О.І. Степашко