К/С № К-25816/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.07.2008 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Сергейчука О.А.
Степашка О.І.
при секретарі Ільченко О.М.
за участю представників
позивача: Жмудінського В.П., Госедла Р.І.
відповідача: Воробйової В.М., Олійника В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції у Хмельницькій області
на постановуЖитомирського апеляційного господарського суду від 27.06.2006р.
у справі № 21/34-НА
за позовом Закритого акціонерного товариства агрофірми «Авіс»
до Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції у Хмельницькій області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Хмельницької області від 27.03.2006 р. у позові відмовлено повністю.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 р. постанову суду першої інстанції змінено. Резолютивну частину постанови викладено у редакції, за якою позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Кам’янець-Подільської ОДПІ №0000042640/0 від 26.12.2005 р. В задоволенні позову про зобов’язання Кам’янець-Подільської ОДПІ надати висновок територіальному Держказначейству на відшкодування ПДВ відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Авіс» 2,55 грн. державного мита за подачу позову та апеляційної скарги.
Кам’янець-Подільська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
ЗАТ «Авіс» у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.
Актом № 39423421332083 від 16.12.2005 р. позапланової виїзної документальної перевірки з питань правомірності визначення заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість за період з 01.09.2005 р. по 31.10.2005 р. зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), п. 1.2 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.07.1997 р. № 166 (у редакції наказу від 15.06.2005 р. № 213) та зареєстрованої в Мін’юсті України 30.06.2005 р. за № 702/10982, п.4 «Порядку акумулювання та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини» № 271 від 26.02.1999 р. (із змінами та доповненнями), п. 11.21 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями). Податкова інспекція дійшла висновку про завищення позивачем заявленої до бюджетного відшкодування у загальній податковій декларації суми податку на додану вартість за жовтень 2005 року на суму 253333 грн., оскільки вважає, що податок на додану вартість у розмірі 253333,54 грн., сплачений при придбанні будівельних матеріалів для будівництва пташників для утримання курей-несучок, мав бути включений до податкового кредиту спеціальної декларації.
На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.12.2005 р. № 0000042640/0 про зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 253333,00 грн.
ЗАТ «Агрофірма «Авіс» є сільськогосподарським товаровиробником та переробником сільськогосподарської продукції, яке у 2005 році у відповідності до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» працювало у спеціальному режимі оподаткування з податку на додану вартість. Товариство подавало до податкової інспекції два види податкових декларацій з податку на додану вартість, а саме: декларацію, яка складається на підставі ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» та загальну податкову декларацію.
На підставі договору купівлі-продажу № 01/08-05 від 01.08.2005 р. позивач придбав у ТОВ «Станіславська торгова компанія» будівельні матеріали на суму 1520000,00 грн. Платіжним дорученням від 08.08.2005 р. перерахував покупцеві 1500000,00 грн., в тому числі ПДВ – 250000 грн., платіжним дорученням від 31.10.2005 р. – 310000,00 грн., в тому числі ПДВ – 51666,67 грн.
Продавець виписав податкові накладні та відобразив господарську операцію у бухгалтерській та податковій звітності.
На підставі податкових накладних позивач відніс сплачену суму ПДВ до складу податкового кредиту у загальній податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2005 року і визначив суму бюджетного відшкодування у розмірі 253333,33 грн. шляхом перерахування на рахунок в установі банку.
Позиція суду апеляційної інстанції про правомірність відображення податкового кредиту, сформованого в результаті сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбані будівельні матеріали у загальній декларації, є правильною.
Зі змісту п. 11.21, п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) випливає, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними власну продукцію залишається в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовується ними на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.
Відповідно до абз. 3 п. 11.29 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.
Відповідно до абз. 9 п. 15 «Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, затвердженого відповідно до пункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 р. № 805 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин),кошти, перераховані сільськогосподарськими підприємствами на окремий рахунок, використовуються ними на підтримку власного виробництва продукції тваринництва та птахівництва. У разі нецільового використання цих коштів вони стягуються до державного бюджету відповідно до законодавства.
Таким чином, нормами зазначеного законодавства регламентований порядок спрямування сільськогосподарським підприємством (продавцем) суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, отриманого за реалізовану ним власну продукцію.
З аналізу наведеного законодавства випливає, що зазначені приписи не поширюються на порядок оподаткування операцій платників податків з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
У даному випадку, позивач є покупцем товару (будівельних матеріалів), вартість яких відноситься до складу валових витрат та основних фондів, і позивач мав зобов’язання перерахувати податок на додану вартість саме постачальникові товару, а не до бюджету.
На дані операції поширюється загальний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, визначений п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а тому позивач правомірно відобразив суму податкового кредиту у загальній податковій декларації з податку на додану вартість.
Більш того, позиція податкового органу про обов’язок позивача (покупця) відобразити податковий кредит у спеціальній декларації суперечить приписам п. 2 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 805, яким передбачено, що податковий кредит, що складається із сум податку на додану вартість, сплачених сільськогосподарськими товаровиробниками у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу власних валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається до податкової декларації платника податку за звітний період, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, з відшкодуванням з бюджету податкового кредиту за цією декларацією.
Суд касаційної інстанції зазначає, що п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким встановлений порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, передбачає вичерпний перелік умов за яких у платника податку виникає право на бюджетне відшкодування від’ємного значення ПДВ та заявлення цієї суми до відшкодування, а також містить конкретні умови та строки такого відшкодування, наслідки невідшкодування у вигляді нарахування відсотків. Цим законом надано платнику податку право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів з бюджету.
Згідно із п.п. «а» п.п. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає від’ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередньому періоді постачальникам таких товарів.
Вказана норма закону, окрім умови сплати податку на додану вартість отримувачем (покупцем) товару саме постачальникові (продавцеві) товару, не ставить додаткових умов для отримання покупцем бюджетного відшкодування від’ємного значення, зокрема не передбачає таку умову, як сплата податку на додану вартість постачальником товару до бюджету, на що помилково посилається заступник прокурора та податкова інспекція.
За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законної і обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.06.2006р. – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло
О.А. Сергейчук
О.І. Степашко