ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2013 р. Справа № 804/12512/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняБринзі О.В.
за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_3 Малиш І.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Виконуючого обов'язки начальника управління Укртрансінспекції у Дніпропетровській області Кулик Сергія Григоровича про визнання незаконною та скасування постанови від 05.09.2013р., -
ВСТАНОВИВ:
24.09.2013р. гр.ОСОБА_3 звернувся з позовом до Виконуючого обов'язки начальника управління Укртрансінспекції у Дніпропетровській області Кулик Сергія Григоровича та просить визнати постанову відповідача від 05.09.2013р. про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу в розмірі 340 грн. незаконною та скасувати її.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що транспортний засіб, що належить йому на праві власності знаходиться в оренді у ОСОБА_6, при цьому, водій ОСОБА_7, який керував транспортним засобом, не перебуває з позивачем у трудових стосунках, а тому вважає, що він не може відповідати за його дії.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, у судовому засіданні та у письмових запереченнях на позов просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що оспорювана постанова винесена законно та обґрунтовано,оскільки позивач є власником транспортного засобу «DAF» Д/н НОМЕР_1, а тому є автомобільним перевізником, при цьому, у порушення вимог п.6.3 наказу МВС від 11.08.2010р. №379 не передав належним чином право розпорядження або користування транспортним засобом, так як на час перевірки був відсутній тимчасовий технічний паспорт (талон). З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що доводи позивача про порушення відповідачем норм чинного законодавства при винесенні постанови є хибними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у справі.
Як вбачається із матеріалів справи, державними інспекторами Управління Укртрансінспекції у Кіровоградській області на підставі завдання на перевірку від 22.07.2013р. №003856 була проведена перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у ході якої інспекторами був зупинений транспортний засіб - DAF XF 95. 430, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_7, за результатами якої складено акт від 22.07.2013р. №059412, місце перевірки: а/д Тернопіль-Кіровоград-Знаменка 716 км, дата і час перевірки - 22.07.2013р. 12 год. 00 хв. (а.с.9, 30).
Зі змісту вказаного акту та копії свідоцтва про державну реєстрацію видно, що транспортний засіб DAF XF 95.430, номерний знак НОМЕР_1, яким керував водій ОСОБА_7, належить ОСОБА_3(а.с.9,20,30,).
Окрім того, у зазначеному акті посадовими особами управління Укртрансінспекції зафіксовані порушення ч.1 абзацу 8 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: порушення режиму праці та відпочинку водієм ОСОБА_7 - 22.06. - 22.07.2013р.(а.с.9,30).
05.09.2013р. Виконуючим обов'язки начальника управління Укртрансінспекції у Дніпропетровській області Куликом С.Г. за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відносно ОСОБА_3 прийнято постанову №011236 про застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення абзацу 8 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» в сумі 340 грн. (а.с. 8, 32).
Позивач не погоджується з вищевказаним рішенням та просить його скасувати посилаючись на те, що водій ОСОБА_7 не перебуває у трудових стосунках з позивачем, транспортний засіб не використовується позивачем, а він знаходиться в оренді, а тому позивач не повинен відповідати за порушення, вчинені вказаним водієм, у зв'язку з чим просить визнати незаконною вказану вище постанову від 05.09.2013р. та скасувати її.
Заслухавши представників сторін, які приймали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд не находить підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
За приписами ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі Порядок № 1567), згідно п.2 п.3, 4 якого передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України; органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління; державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок.
За приписами п.15 вказаного вище Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Статтею 48 Закону України»Про автомобільний транспорт» визначений перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення і які автомобільні перевізники, водії, повинні мати і пред'являти особам, що уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема, документами для юридичної особи, що здійснюють вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.
Згідно абзацу 8 ч.1 ст.60 вищевказаного Закону, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за порушення режиму праці та відпочинку водієм, - штраф у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 340 грн.
Пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010р. № 340 ( далі наказ № 340) передбачено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
За п.3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010р. №385 (далі - наказ № 385) водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня протягом якого керував транспортним засобом; має при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Вказаним наказом № 385 також визначено, що державний контроль за дотриманням режимів праці та відпочинку водіїв здійснюється посадовими особами урядового органу державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті та здійснюють перевірку встановленого режиму праці і відпочинку водіїв відповідно до чинного законодавства України.
Як вбачається із наявного в матеріалах справи акту перевірки від 22.07.2013р., під час перевірки посадовими особами укртрансінспекції були зафіксовані факти надання послуг з перевезення вантажу транспортним засобом DAF XF 95.430, номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 під керуванням водія ОСОБА_7, який не мав при собі тахокарти за період з 22.06. - 22.07.2013р. (а.с.9,30).
У ході судового розгляду справи судом було встановлено, та не спростовано позивачем належними та допустимими доказами, що водієм ОСОБА_7 у ході проведення перевірки працівникам інспекції було надано лише технічний паспорт на автомобіль, що належить ОСОБА_3, будь-яких інших документів, які б свідчили про те, що право користування даним транспортним засобом власником транспортного засобу було передано будь-якій іншій особи водієм не надавалися до перевірки, зокрема, не надавалися до перевірки і тахокарт за період з 22.06. - 22.07.2013р.
Також, позивачем не були надані відповідні документи про те, що автомобіль знаходиться в оренді і у ході розгляду справи в Управлінні трансінспекції.
Окрім того, судом враховується і те, що позивач є фізичною особою-підприємцем та, маючи у власності вказаний автомобіль, фактично є автомобільним перевізником, що підтверджується і матеріалами справи про те, що вказаним автомобілем позивача надавалися послуги з перевезення вантажу 22.07.2013р. (а.с.30,33).
За приписами ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних правах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В той же час, і ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України на позивача покладено обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення.
Згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Позивачем у ході судового розгляду справи не було надано жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про протиправність оспорюваного рішення у ході проведення перевірки та будь-яких порушень закону у ході його прийняття відповідачем.
Судом не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на те, що транспортний засіб DAF XF 95.430, номерний знак НОМЕР_1, що належить йому на права власності, знаходиться в оренді у ОСОБА_6 згідно договору оренди транспортного засобу, оскільки позивачем не надано доказів передачі вказаного транспортного засобу в користування іншій особі у встановленому законодавством порядку та з урахуванням вимог п.6.3 наказу МВС України від 11.08.2010р. № 379, яким передбачено, що якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортний засіб іншій фізичній чи юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
При цьому, судом враховується і те, що вищевказаний договір оренди транспортного засобу відсутній був у водія транспортного засобу під час проведення перевірки, а також не надавався до інспекції і під час розгляду справи, у зв'язку з чим посилання на неврахування відповідачем вказаних обставин є безпідставними та не можуть служити доказом незаконності прийнятого відповідачем рішення, оскільки вказаний договір був наданий лише до суду.
З огляду на наведене, судом не виявлено будь-яких порушень відповідачем вищенаведених норм чинного законодавства України під час прийняття оспорюваного рішення, а також не встановлено і порядку проведення перевірки та порушення порядку прийняття оспорюваного рішення.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши обґрунтованість і законність прийняття оспорюваної постанови з урахуванням ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про те, що, приймаючи оскаржувану постанову, відповідач діяв у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення даного позову.
Статтями 7, 8,9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені принципи здійснення правосуддя в адміністративних судах, зокрема, верховенство права, законність, рівність усіх учасників процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати.
З урахуванням наведеного, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Виконуючого обов'язки начальника управління Укртрансінспекції у Дніпропетровській області Кулик Сергія Григоровича про визнання незаконною та скасування постанови від 05.09.2013р. - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 27.11.2013р.
Суддя С.О. Конєва