УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року Справа № 82455/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області про визнання дій неправомірними та стягнення невиплаченої допомоги «дитині війни»,-

в с т а н о в и в:

10 березня 2011 року позивач звернулася в суд з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як «дитині війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2010 рік та нараховувати і здійснювати виплату протягом усього часу дії Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2011 року, яка не оскаржувалась в апеляційному порядку, позовні вимоги за період з 01 січня 2010 року по 10 вересня 2010 року відповідно до ст. 100 КАС України залишено без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2011 року у справі №2а-1710/11 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення пенсії за період з 10 вересня 20010 року по 31 грудня 2010 року з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось у розмірах передбачених законами України, якими було затверджено Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах передбачених на це видатків, а також на те, що законодавством не визначено з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому суд, відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та основі наявних у ній доказів.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є «дитиною війни» та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин та вирішення даного публічно-правового спору судом, мала право на отримання підвищення виплачуваної їй управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області пенсії за віком.

Всупереч вимогам ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Положення ч.3 ст.28 цього Закону, на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік.

Ст. 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за період з 10 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про законність оскаржуваних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2011 року у справі №2а-1710/11- без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: О.І. Мікула

Судді: В.Я. Качмар

А.Р. Курилець