ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
від "20" грудня 2006 р. по справі № 05/92-92
за позовом Акціонерного комерційного банку „Прем’єрбанк”,
м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю КБ „Західінкомбанк”, м. Луцьк
про визнання угоди недійсною
Суддя Бондарєв С.В.
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача : Федоров М.О. – дов. від 19.10.2005р.
Від відповідача: Олексюк А.Л. – дов. №19 від 03.01.2006р.
Суть спору: Позивач – АКБ „Прем’єрбанк” звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору застави майнових прав №1009/03-1 від 10.09.2003р.
Свої вимоги позивач обґрунтовує, посилаючись на невідповідність оспорюваного договору положенням п.6 ч.1 ст.3, ч.1 с. 6, ч.ч. 1.3 ст.92 ЦК України, ч.1 ст.43 Закону України „Про банки і банківську діяльність”; посадова особа позивача підписуючи договір діяла не відповідно до Закону, не розумно, не добросовісно, і не в інтересах юридичної особи, яку вона представляла; договір застави забезпечує лише інтереси ТзОВ КБ „Західінкомбанк” і цілком суперечить інтересам АКБ „Прем’єрбанк” та загальним засадам цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності; укладенням договору застави та подальшим зверненням стягнення у порядку, передбаченому у п.3 цього договору, позивач був позбавлений права на отримання грошових коштів по договору про міжбанківське кредитування №1009/1.
Відповідач у відзиві від 15.11.2006р. №19-3507, доповненні до відзиву від 20.12.2006р. №19-3665, в судовому засіданні позов заперечив, оскільки позов вважає безпідставним; рішенням господарського суду Волинської області від 09.02.2006р. у справі №01/35-92 відмовлено в аналогічному позові, який позивач обґрунтував перевищенням повноважень начальником управління міжбанківського бізнесу АКБ „Прем’єрбанк” Котовим Г.О., котрий підписав спірний договір застави; посилання позивача у повторній позовній заяві на невідповідність укладеного договору засадам цивільного законодавства є суб’єктивними судженнями позивача; відсутність такого розумного і добросовісного ставлення до вчинення правочину уповноваженої на те особи, повинна бути доведена і ґрунтується на принципі її провини; позивачем в подальшому було схвалено спірний договір застави і цей факт встановлено і рішенням господарського суду від 09.02.2006р.; не може служити правовою підставою позову і ст. 43 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, так як закріплений у ній обов’язок керівників банку діяти на його користь і користь клієнтів стосується позивача, а не відповідача, а спірний договір був укладений уповноваженою особою позивача в межах цих повноважень.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд
встановив:
10.09.2003р. між ТзОВ КБ „Західінкомбанк” („заставодержатель”) та АКБ „Прем’єрбанк” („заставодавець”) був укладений договір застави майнових прав №1009/03-1, який зі сторони АКБ „Прем’єрбанк” підписано начальником управління міжбанківського бізнесу АКБ „Прем’єрбанк” Котовим Г.О.
Згідно з п. 1.1. цього договору застави майнових прав, договір застави забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору №2510/02 від 25.10.2002р., а також всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, який укладено між ТзОВ КБ „Західінкомбанк” („кредитор”) та ВАТ „Реалізаційна база” („позичальник”), за умовами якого (з урахуванням додаткового договору від 28.10.2002р.) кредитор надав позичальнику кредит у вигляді відкриття відкличної поновлювальної кредитної лінії у розмірі 6 000 000грн. на строк до 10.09.2004р. зі сплатою відсоткової ставки у розмірі 14 відсотків річних за користування кредитними коштами.
Згідно п.1.2 договору застави майнових прав №1009/03-1 від 10.09.2003р. передбачено, що Заставодавець (АКБ „Прем’єрбанк”) передає у заставу Заставодержателю (ТзОВ КБ „Західінкомбанк”) право вимоги на отримання грошових коштів із врахуванням суми відсотків по договору про міжбанківське кредитування №1009/01 від 10.09.2003р., а також по всіх додаткових угодах, що укладені або будуть укладені до договору МБК, який було укладено між Заставодавцем та ТзОВ КБ „Західінкомбанк”. Загальна сума міжбанківського кредиту по договору №1009/01 від 10.09.2003р. складає 6 000 000грн.
Зазначені договори сторонами виконані.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності право чину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.3 ст. 509 ЦК України зобов’язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 1 ст.6 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Як встановлено судом, рішенням господарського суду Волинської області від 09.02.2006р. у справі №01/35-92 відмовлено у позові АКБ „Прем’єрбанк” до ТзОВ КБ „Західінкомбанк” про визнання недійсним договору застави №1009/03-1 від 10.09.2003р. Даний позов позивач обґрунтував перевищенням повноважень начальником управління міжбанківського бізнесу АКБ „Прем’єрбанк” Котовим Г.О., котрий, діючи на підставі виданого банком доручення, від імені останнього підписав спірний договір застави майнових прав №1009/03-1 від 10.09.2003р. в забезпечення виконання зобов’язань, що випливають з кредитного договору №2510/02 від 25.10.2002р. між ТзОВ КБ „Західінкомбанк” та ВАТ „Реалізаційна база”. Судом встановлено, що КотовГ.О., підписуючи договір застави майнових прав №1009/03-1 від 10.09.2003р. діяв в межах наданих йому дорученням №55 від 10.04.2003р. повноважень. Прийняте судом рішення позивач не оскаржував і воно вступило в законну силу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України „Про заставу” та ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути як сам боржник , так і третя особа (майновий поручитель). З’ясування ж мотивів, інтересу чи причин вчинення такого правочину цією особою з боку заставодержателя чинним законодавством не передбачене.
Обов’язок учасників правовідносин діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно передбачений ч. 3 ст. 92 ЦК України.
Як зазначено вище, рішенням суду встановлено, що уповноважена банком особа діяла у повній відповідності з поданими їй в дорученні повноваженнями, і в наступному ці дії позивачем були схвалені, отже вони були добросовісними і будь-яка вина в діях цієї особи відсутня.
Факт схвалення позивачем договору застави майнових прав №1009/03-01 від 10.09.2003р., встановлений рішенням господарського суду Волинської області від 09.02.2006р. по справі №01/35-92 і відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України носить приюдиційний характер.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не доведено належним чином підставність визнання спірного договору недійсним.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку , що позов АКБ „Прем’єрбанк” є безпідставним та необґрунтованим.
Керуючись Цивільним кодексом України, ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
вирішив:
В позові Акціонерного комерційного банку „Прем’єрбанк”, м.Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю КБ „Західінкомбанк”, м.Луцьк про визнання недійсним договору застави майнових прав №1009/03-01 від 10.09.2003р. – відмовити.
Дата підписання
повного тексту рішення:
26.12.2006р.
Суддя Бондарєв. С.В.