06.06.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-1617/2013р. Головуючий у першій

Категорія: інстанції Рубан М.В.

Доповідач у апеляційній

інстанції Зотов В.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого: Зотова В.С.,

суддів: Андрейченко А.А., Колбіної Т.П.,

при секретарі: Мазневі Ю.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

п-ка позивача ОСОБА_4,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 16 квітня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач 17.10.2012 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору дарування від 27.07.2012 року нерухомого майна у вигляді 9/100 часток в праві власності на комунальний блок кімнат 2-10 в будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, застосування реституції у вигляді зобов'язання сторін повернути все отримання на підставі цього правочинну. Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обумовлені ним, оскільки фактично між сторонами у справі було досягнуто згоду на обмін вказаного блоку кімнат, якій належить на праві власності позивачу, на земельну ділянку НОМЕР_1 в СТ «Авторемонтник», що знаходиться в постійному користуванні СТ «Авторемонтник», однак вказана земельна ділянка не була оформлена на праві власності за відповідачем.

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, наполягали на його задоволенні, пояснили; що відповідач приховала права третіх осіб на вказану земельну ділянку та спонукала позивача уктасти договір дарування, тому що відповідачу треба було зареєструвати дитину у зв'язку із наявністю вимоги її чоловіка про відібрання у неї дитини, і на теперішній час земельна ділянка позивачу у власність не передана.

Відповідач в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, пояснила, що позивачу було відомо, що вказана земельна ділянка не належить їй на праві власності, тому вона сама узялась здійснювати процес приватизації такої ділянки, щоб набути право власності на неї у майбутньому, при цьому, ініціатором була сама позивач.

Рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду, в якій просить рішення суду скасувати, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, присутніх у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

27.07.2012 року був укладений між сторонами у справі договір дарування нерухомого майна у вигляді 9/100 часток в праві власності на комунальний блок кімнат 2-10 в будинку АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору дарування від 27.07.2012 року, який був посвідчений нотаріально. Вказане нерухоме майно було передано на підставі цього договору відповідачу та зареєстроване за нею, що підтверджується довідкою КП «БТІ та ДРОНМ» № 13582 від 30.11.2012 року та, що не заперечувала відповідач.

27.07.2012 року відповідач склала розписку, згідно з якою зобов'язалась обміняти земельну ділянку НОМЕР_1 в СТ «Авторемонтник» площею 0,0636 га на комунальний блок кімнат 2-10 в будинку АДРЕСА_1, що належить позивачу (а.с. 6).

27.07.2012 року позивач склала розписку, згідно з якою зобов'язалась обміняти комунальний блок кімнат 2-10 в будинку АДРЕСА_1 на земельну ділянку НОМЕР_1 в СТ «Авторемонтник» , у якій, зокрема, вказано, що ОСОБА_3 претензій до ОСОБА_5 не має(а.с. 84).

Твердження позивача про те, що між сторонами у справі досягнуто згоди на обмін комунального блоку кімнат 2-10 в будинку АДРЕСА_1 на земельну ділянку НОМЕР_1 в СТ «Авторемонтник», не відповідає дійсності.

Відповідно до ч.І ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідач є членом СТ «Авторемонтник» та використовує земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0635 га для ведення індивідуального садівництва в межах землекористування вказаного садівничого товариства, що підтверджується копією членської книжки (а.с. 85) та довідкою голови СТ «Авторемонтник» (а.с. 70).

Згідно відомостей Головного управління Держземагенства в м. Севастополі право власності на вказану земельну ділянку не зареєстровано (а.с. 63, 67).

Того ж дня, 27.07.2012 року відповідач нотаріальною довіреністю уповноважила позивача здійснити приватизацію вказаної земельної ділянки, отримати державний акт, продавати або обмінювати цю ділянку за ціну, особам та на інших умовах на розсуд позивача (а.с. 71).

Згідно ч. 1,2 статті 715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Як слід з матеріалів справи, позивачу було відомо, що відповідач є користувачем земельної ділянки в СТ «Авторемонтник», а не власником останньої.

Це об'єктивно підтверджується нотаріальною довіреністю, якою відповідач уповноважив позивача здійснити приватизацію своєї земельної ділянки (а.с. 71).

За викладеним вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами був укладений договір дарування, а не договір міни, який не може бути визнаний удаваним, оскільки фактично мав місце.

Виходячи з приписів ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладені обставини не є підставою для визнання правочину недійсним з огляду на приписи ст.ст.203, 215 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, так як і не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, слід визнати, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до вимог ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303-317 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 16 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.С. Зотов

судді: А.А. Андрейченко

Т.П. Колбіна