16.05.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-1143/2013р. Головуючий у першій

Категорія: 51 інстанції Лушніков В.Ф.

Доповідач у апеляційній

інстанції Зотов В.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого: Зотова В.С.,

суддів: Андрейченко А.А., Колбіної Т.П.,

при секретарі: Лашкевич Н.О.,

за участю сторін:

позивача ОСОБА_3,

п-ка позивача ОСОБА_4,

п-ка відповідача ОСОБА_5, (власник)

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 19 лютого 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПП «Си Крафт Груп» про зміну формулювання звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та відшкодування витрат на правову допомогу, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому вказує, що працював у відповідача на посаді різноробочим та, згодом, був переведений на посаду такелажника.

Після настання нещасного випадку на підприємстві йому була присвоєна третя група інвалідності. Згідно, висновку МСЕК йому протипоказаний тяжкий фізичний труд та встановлена ступінь втрати професійної працездатності-30%.

У зв'язку з неможливістю продовжувати працювати на посаді такелажника як інваліда третьої групи 05.07.2010р. він написав заяву про звільнення з 19.07.2010р. за станом здоров'я, у зв'язку з отриманням на виробництві травми.

Наказом №17 від 16.07.2010р. його звільнено з 19.07.2010р. за ст.38 КЗпП України, хоча в заяві про звільнення він прохав звільнити його за станом здоров'я, що передбачено п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України.

З наказом про звільнення позивач був ознайомлений 23.07.2010р., того ж числа отримав трудову книжку. Позивач також зазначає, що його не повідомили про нараховання сум, які належали виплаті, вихідна допомога у розмірі середньомісячної заробітку при звільненні не була виплачена. Позивач вважає, що причина формулювання його звільнення не відповідає діючому законодавству, просить її змінити на формулювання „звільнити по п.2 ч.І ст.40 КЗпП України", стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7143,10 грн., стягнути вихідну допомогу у розмірі 1112,45 грн., та відшкодувати витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду, яку оцінює в 10 000,00 грн., пов'язану з втратою нормальних життєвих зв'язків на поновлення яких потрібні додаткові.

Зазначеним рішенням суду позов задоволено частково. Визнано формулювання, викладене у трудовій книжці ОСОБА_3 про звільнення відповідно статті 38 КЗпП таким, що не відповідає вимогам КЗпП України та зобов'язано відповідача викласти формулювання звільнення ОСОБА_3 відповідно до ч. 1 статті 38 КЗпП України. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 2000,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду, в якій просить рішення суду скасувати, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, присутніх у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

01 квітня 2008 року ОСОБА_3 був прийнятий на посаду такелажника в до приватного підприємства „Си Крафт Груп".

24 вересня 2009 року на території продбази «Си Крафт Груп» під час виконання позивачем трудових обов'язків стався нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_3 отримав травму: закритий стабільний неповний підривний перелом тіла 1 поясничного хребту.

В результаті отриманої травми ОСОБА_3 встановлена третя група інвалідності внаслідок трудового каліцтва, що підтверджується довідкою серії 4-08 АД №000831 МСЕК.

Відповідно довідки Центральної Міської МСЕК серії 2-18 АД № 000223 про результати визнання ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, ОСОБА_3 встановлений ступень втрати професійної працездатності 30 відсотків.

Наказом №17 від 16.07.2010р. ОСОБА_3 був звільнений з 19 липня 2010 року за ст.38 КЗпП України. Підставою для звільнення стала заява ОСОБА_3, в якій він просить звільнити його за станом здоров'я, у зв'язку з отриманою на виробництві травмою. Згідно ксерокопії трудової книжки ОСОБА_3 встановлено, що зроблений запис „звільнений по ст.38 КЗпП України".

Виходячи з пояснень сторін, матеріалів та доказів у справі, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у позові ОСОБА_3

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що власником підприємства, обґрунтовано звільнив робітника за власним бажанням, оскільки при заповненні трудової книжки при звільненні останнього, було допущено порушення вимог ч. 3 статті 235 КЗпП України та п.2,25 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, МЮУ, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року за №58.

Суд першої інстанції у своєму рішенні уточнив підстави звільнення за ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Нормами діючого КЗпП України, зокрема, статтею 40, на пункти якої посилається позивач, передбачено розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

У даному випадку, ініціатива розірвання трудового договору виходила сама від робітника - ОСОБА_3

А отже, суд першої інстанції не мав ніяких правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3

Вирішуючи спір, примаючи нове рішення та відмовляючи позивачу у позові, апеляційна інстанція виходить із його недоведеності.

Разом з тим, позивачем не надано суду апеляційної інстанції доказів, на які він посилається в обґрунтування апеляційної скарги, за якими б його позов підлягав задоволенню у повному обсязі.

За змістом статті 38 КЗпП України, працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч.3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Судом першої інстанції не було враховано того, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має лише сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Також судом не враховано, що працедавець не вправі самостійно змінювати визначену працівником причину звільнення з роботи.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального права, з невідповідністю доводів суду обставинам справи, що призвело до прийняття помилкового рішення, у зв'язку з чим, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у позові.

Керуючись ст.ст. 303-317 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити в частині скасування рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 19 лютого 2012 року.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 19 лютого 2012 року - скасувати.

Прийняти нове рішення.

У позові ОСОБА_3 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: підпис В.С. Зотов

судді: підпис А.А. Андрейченко

підпис Т.П. Колбіна

З оригіналом згідно

головуючий суддя Зотов В.С.