12.12.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц/797/2847/2013 Головуючий в першій

Категорія 51 інстанції Євдокимова І.А.

Доповідач в апеляційній

інстанції Андрейченко А.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Андрейченко А.А.,

суддів - Єфімової В.О., Саліхова В.В.,

за участю

секретаря - Сидорук М.А.,

позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Москаленко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційні скарги позивача ОСОБА_3 та представника відповідача Обслуговуючого кооперативу „Гаражно-будівельний кооператив „Ахтиар" - Москаленко Ольги Сергіївни на рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 25 червня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Обслуговуючого кооперативу „Гаражно-будівельний кооператив „Ахтиар", третя особа - ОСОБА_6, про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

у листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з Обслуговуючого кооперативу „Гаражно-будівельний кооператив „Ахтиар" (далі ОК „ГБК Ахтиар") несплаченої заробітної плати за період з 01 по 08 червня 2010 року, середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 червня 2010 року, моральної шкоди в сумі 10 000 грн., а також про покладення матеріальної відповідальності відповідно до вимог ст. 237 КЗпП України на теперішнього голову ОК „ГБК Ахтиар" ОСОБА_6

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 25.10.2012 року залишено без змін рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 27.02.2012 року, яким визнані нелегітимними загальні збори ОК „ГБК „Ахтиар" від 04.06.2010 року та незаконними їх рішення, в тому числі, рішення щодо припинення повноважень позивача, як голови правління ОК „ГБК „Ахтиар", які він виконував з 01.06.2008 року, з 07.06.2009 року - на постійній основі, у зв'язку з цим отримував заробітну платню в розмірі двох мінімальних заробітних плат у місяць. Крім того, зазначав, що з наказом про звільнення з роботи він не ознайомлений, відповідний запис у його трудову книжку не внесений. Зазначеними неправомірними діями відповідача йому завдана моральна шкода,оскільки він був позбавлений можливості заробляти собі на життя, був перерваний його трудовий стаж.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 25 червня 2013 року позов задоволений частково. З ОК „ГБК „Ахтиар" на користь позивача стягнута заробітна плата за період з 01 червня 2010 року по 05 червня 2010 рік в сумі 436,94 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 червня 2010 року по 20 січня 2012 року в сумі 34 497,05 грн. з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів, а також моральна шкода в сумі 1000 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Додатковим рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя від 16 жовтня 2013 року зазначене рішення допущено до негайного виконання в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині часткового задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнути середній заробіток з 06 червня 2010 року по день винесення рішення судом першої інстанції, а не по день обрання головою кооперативу ОСОБА_6 Також вказує, що оскільки останній незаконно очолив ОК „ГБК „Ахтиар" та керує ним до теперішнього часу, саме він незаконно відсторонив позивача від виконання ним обов'язків голови кооперативу, а тому є всі підстави для покладення на нього матеріальної відповідальності за порушення прав позивача.

Представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що суд безпідставно стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу за відсутності рішення про поновлення позивача на роботі, що суперечить вимогам ст. 235 КЗпП України.

Апелянт також вказує на пропущення позивачем передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, оскільки документом, що підтверджує припинення трудових відносин з позивачем, є протокол загальних зборів ОК „ГБК „Ахтиар" від 04.06.2010 року, копія якого була вручена ОСОБА_3 08.06.2010 року, а трудову книжку останній отримав 04.06.2010 року, що підтверджується його ж поясненнями. Але позивач звернувся до суду лише 29.09.2010 року. Таким чином, суд першої інстанції необгрунтовано визнав, що заява про визнання загальних зборів кооперативу нелегітимними, а його рішень незаконними, по суті є заявою про поновлення на роботі, що розглядалася більше року не з вини позивача.

Також апелянт вважає, що позивач не надав доказів, які б підтверджували завдання йому моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача і представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, апеляційна скарга представника відповідача - задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак оскаржуване рішення суду першої інстанції частково цим вимогам не відповідає.

Постановляючи рішення про задоволення позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із положень ст. ст. 115, 116 КЗпП України, а також ст. 235 КЗпП України в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що перевищує один рік, та задовольнив ці вимоги частково, стягнувши середній заробіток з 06.06.2010 року по день обрання загальними зборами кооперативу новим головою ОСОБА_6 20.01.2012 року.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань визначається законодавством та їх Статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Відповідно до ст. ст. 2, 15 Закону України «Про кооперацію» вищим органом управління кооперативом, в тому числі Обслуговуючим кооперативом, є загальні збори кооперативу. До компетенції загальних зборів кооперативу належить, зокрема, визначення розмірів оплати праці голови кооперативу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 9.29 Статуту ОК „ГБК „Ахтиар" Голова Кооперативу може одержувати винагороду за свою працю як у формі заробітної плати, так і у формі преміальних.

На підставі рішення чергових загальних зборів від 07.06.2009 року та п. 9.29 Статуту ОК „ГБК „Ахтиар" голова кооперативу ОСОБА_3 отримував винагороду в розмірі двох мінімальних заробітних плат у місяць (а.с. 7-15, 19).

Рішенням чергових загальних зборів ОК „ГБК „Ахтиар" 04.06.2010 року було прийнято рішення про дострокове відкликання ОСОБА_3 з посади голови ОК „ГБК „Ахтиар".

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 27.02.2012 року, що набрало законної сили, визнані нелегітимними загальні збори членів ОК „ГБК „Ахтиар" від 04.06.2010 року та незаконними прийняті ним рішення (а.с. 4-6).

Як вбачається з тексту позовної заяви, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення з незаконної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд приймає при вирішенні питання про поновлення на роботі.

Між тим вимог про поновлення на роботі позивач не заявляв.

За таких обставин рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 п. 4, ч. 2 ст. 309 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позову щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З зазначених вище підстав не можуть бути задоволені й вимоги позивача про покладення на голову кооперативу ОСОБА_6 матеріальної відповідальності на підставі ст. 237 КЗпП України.

Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Відповідно до статі 19 Конституції України, статі 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки позовні вимоги заявлені і були предметом розгляду у суді першої інстанції на підставі ст. 235 КЗпП України, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги позивача про неправильне застосування судом першої інстанції статей 116, 117 КЗпП України і вимоги про задоволення позову на підставі і ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і ст. 235 КЗпП.

Доводи апеляційної скарги щодо не ознайомлення з наказом про звільнення з роботи та не внесення відповідного запису про звільнення у його трудову книжку, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки протокол загальних зборів від 04.06.2010 року із рішенням про дострокове відкликання позивача з посади голови кооперативу, отримано останнім 08.06.2010 року, а трудова книжка до дострокового відкликання і по теперішній час знаходиться у позивача, що останній підтвердив в судовому засіданні апеляційного суду.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача несплаченої заробітної плати за червень 2010 року в сумі 436, 94 грн. позивачем і фактично відповідачем відповідно до пояснень представника останнього в судовому засіданні в апеляційному суді - не оскаржується.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає необхідним змінити рішення в частині стягнення моральної шкоди, зменшивши суму до 200 грн., враховуючи факт невиплати позивачу заробітної плати з 01 по 06 червня 2010 року.

Відповідно підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 88 ЦПК України щодо вимог майнового і немайнового характеру пропорційно до розміру задоволених позовних вимог позивача, звільненого від оплати судових витрат, стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в сумі 344,10 грн. (229,40грн. +114,70грн.).

Керуючись ст. ст. 303-317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу представника відповідача Обслуговуючого кооперативу „Гаражно-будівельний кооператив „Ахтиар" - Москаленко Ольги Сергіївни задовольнити.

Рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 25 червня 2013 року скасувати в частині стягнення з Обслуговуючого кооперативу „Гаражно-будівельний кооператив „Ахтиар" середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 34 497,05грн. і розподілу судових витрат.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову в частині стягнення з Обслуговуючого кооперативу „Гаражно-будівельний кооператив „Ахтиар" середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_3 відмовити.

Рішення в частині стягнення моральної шкоди змінити, зменшити розмір моральної шкоди з 1 000 грн. до 200 грн.

В інший частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу „Гаражно-будівельний кооператив „Ахтиар" на користь держави судовий збір в сумі 344,10 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий /підпис/ А.А.Андрейченко

Судді /підпис/ В.О.Єфімова

/підпис/ В.В.Саліхов

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного

суду м.Севастополя А.А. Андрейченко