28.11.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-797/2616/2013р. Головуючий у першій

інстанції Єзерський П.О.

Категорія 46 Доповідач у апеляційної

інстанції Єфімова В.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого: Єфімової В.О.,

суддів: Андрейченко А.А., Саліхова В.В.,

при секретарі: Григорчук І.О.,

за участю: позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Нахімовського районного суду м.Севастополя від 16 серпня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання домоволодіння спільним сумісним майном подружжя та визнання права власності на його ? частку,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, у якому просив визнати ? частку будинку АДРЕСА_1, що належить на праві власності відповідачу, спільним сумісним майном подружжя, визнати за ним право власності на ? частку цього майна та припинити право власності відповідача на ? частку спірного домоволодіння, мотивуючи вимоги тим, що у період перебування сторін по справі у шлюбі, ними були проведені невідокремлені поліпшення названого будинку, які суттєво підвищили його вартість.

Рішенням Нахімовського районного суду м.Севастополя від 16 серпня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволений частково. Визнано за позивачем право власності на ? частку будинку АДРЕСА_1 за рахунок зменшення частки в будинку ОСОБА_5 до ? частки. Вирішено питання про судові витрати.

Відповідач з рішенням суду не погодилась, подала апеляційну скаргу, у якій ставить питання про його скасування з підстав порушення норм матеріального і процесуального права, та ухвалення нового про залишення позову ОСОБА_3 без задоволення у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, та перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що остання підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання ? частки будинку АДРЕСА_1 спільним подружнім майном та визнання за позивачем права власності на його половину, суд першої інстанції виходив з того, що у період подружнього життя сторони на сумісні кошти здійснили будівельні роботи, які суттєво збільшили в ціні цю частку майна, яку відповідач ОСОБА_5 отримала у спадок.

Однак, з такими висновками суду, судова колегія погодитись не може, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального закону.

Судом встановлено, що сторони по справі, позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_5 знаходились у зареєстрованому шлюбі з 29 березня 1980 року. Рішенням суду від 21 жовтня 2000 року їх шлюб розірваний, а 05 грудня 2000 року шлюб є припиненим у зв'язку із отриманням ОСОБА_5 свідоцтва про розірвання шлюбу.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає правильним застосування судом першої інстанції норм права, що діяли на час виникнення спірних відносин, а саме КпШС України.

Відповідно до ч.1 ст.24 КпШС України майно, що належить кожному з подружжя до вступу у шлюб, а також отримане їм під час шлюбу в дар або в порядку спадкування являється власністю кожного з них.

Статтею 25 КпШС України передбачено, якщо майно, що являється власністю одного з подружжя, під час шлюбу суттєво збільшилося в своєї цінності внаслідок трудових або грошових затрат іншого з подружжя або їх обох, воно може бути признано судом загальною сумісною власністю подружжя.

У 1987 року ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 06 січня 1987 року набула право власності на ? частку будинку АДРЕСА_1, з відповідною часткою надвірних споруд, загальною площею 40,7 кв.м..

У грудні 1987 року і січні 1988 року відповідач ОСОБА_5 отримала дозвіл на перепланування у її частці будинку із збільшенням житлової площі на 7,8 кв.м. за рахунок зносу перегородки між приміщеннями, прибудуванням кухні зовнішнім розміром 3,55 м х 2,65 м з розміщенням під нею котельної, та на будівництво на частині земельної ділянки кам'яного гаражу площею 18 кв.м.

Під час шлюбу сторони у період з 1987 року по початок 2000 року дійсно провели в будинку перепланування, збудували допоміжні приміщення та споруди, але всі ці будівлі являлись самочинними.

У 2003 році позивач ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про визнання ? частки будинку АДРЕСА_1 спільним подружнім майно, в задоволенні якого судом було відмовлено, у зв'язку із недоведеністю позову (справа № 2-325/04).

З матеріалів цієї цивільної справи вбачається, що сторони до розірвання шлюбу, а саме до 2000 року дійсно провели ряд будівельних робіт в будинку: побудували котельну, прибудови, але всі ці будівлі були збудовані самочинно, в експлуатацію не здавались, та не було визначено конкретно, що було побудовано, оскільки ОСОБА_5 після 2000 року проводила будівельні роботи самостійно, а ОСОБА_3 у 2003 році без згоди власника ОСОБА_5 зробив окремий вхід та зайняв приміщення 3-9 площею 12,2 кв.м. і напівпідвал-котельню 1-2.

У зв'язку з проведенням будівництва кам'яного гаража і господарських споруд по АДРЕСА_1, без дозволу на право проведення робіт, в листопаді 2005 року інспектором ДАБК був складений протокол про адміністративне правопорушення в сфері градобудівництва відносно ОСОБА_5 із притягненням до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у сумі 102 грн.

У 2006 році ОСОБА_5, після закінчення будівництва прибудови, господарських споруд та перепланування в спірному житловому будинку, як власник звернулася з заявою до Нахімовської районної державної адміністрації в м.Севастополі, яка 03 серпня 2006 року винесла розпорядження № 729 про затвердження акту про прийом в експлуатацію вказаних приміщень (а.с.6-8, 28, 60, 149-155).

Позивач ОСОБА_3 не надав суду належних доказів, які б свідчили про те, що він з відповідачем у період шлюбу збудували у встановленому законом порядку прибудову, збільшили житлову площу або провели капітальну реконструкцію та ремонт, належної відповідачу на праві власності частки спірного домоволодіння, що призвело до його суттєвого збільшення у своєї цінності, а також того, що після розірвання шлюбу між сторонами існувала угода про створення та будівництво допоміжних споруд у сумісну власність сторін.

На час розірвання шлюбу та припинення подружнього життя сторін у 2000 році, сторонами не було створено об'єкту нерухомості суттєво більшої цінності, ніж те яке відповідач отримала в порядку спадкування. Всі переобладнання та прибудови були самочинним будівництвом. По твердженню позивача ОСОБА_3 на будівництво були витрачені сумісні кошти у розмірі близько 47 000 грн. (справа № 2-325/04). Після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_5 добудувала та здала у експлуатацію всі прибудови та переобладнання у житловому будинку.

Сторони на час розірвання шлюбу мали право на вартість будівельних матеріалів і робіт, за компенсуванням ? частки якої ОСОБА_3 до суду не звертався.

Висновки суду про суттєве збільшення вартості домоволодіння, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_5 є припущенням, на заснованим на доказах.

По справі за клопотання позивача ОСОБА_3 призначалась судова будівельно-технічна експертиза, але з вини останнього, який не оплатив її, експертиза проведена не була. А тому позивачем не надано належних доказів у підтвердження доводів свого позову.

Висновки суду про створення в період подружнього життя сторін об'єкт нерухомості, який по своїй вартості значно перевищує вартість належного на праві власності відповідачу ОСОБА_5 домоволодіння, належними доказами не підтверджуються.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно оцінив викладене та дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду у названій частині на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

У відповідності до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 975 грн.

Керуючись ст.ст.303, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Нахімовського районного суду м.Севастополя від 16 серпня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання домоволодіння спільним сумісним майном подружжя та визнання права власності на його ? частку, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 975 грн.-

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: /підпис/ В.О.Єфімова

Судді: /підпис/ А.А.Андрейченко

/підпис/ В.В.Саліхов

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного

суду м.Севастополя В.О.Єфімова