Головуючий у 1-їй інстанції Леонов О.С.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 34

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Хейло Я.В.

при секретарі Мишко Д.О.

за участю:

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 29 жовтня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

22 липня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди.

Зазначав, що 30 червня 2013 року біля 18 годині 40 хвилин він знаходився у гаражі подвір'я дачного будинку АДРЕСА_1 Між ним та відповідачем стався словесний конфлікт, під час якого відповідач скляною пляшкою нанесла близько двох ударів з лівого боку по ребру жорсткості даху автомобіля TOYOTA Landcruiser реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить йому на праві власності.

Посилаючись на те, що згідно висновку експерта НДЕКЦ при ГУМВС України в Донецькій області від 10 липня 2013 року № 97 матеріальні збитки, нанесені йому, як власнику автомобіля TOYOTA Landcruiser реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті неправомірних дій відповідача складають 5 719,32 грн., просив стягнути з ОСОБА_3 5 719,32 грн. (а.с. 3, а.с. 66-67).

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 29 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду у розмірі 5 719,32 грн. та судовий збір у розмірі 229,40 грн. (а.с. 75-77).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 83-86).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 та її представник - адвокат ОСОБА_4, який діє на підставі договору № 20/11-2009 про надання юридичних (адвокатських) послуг від 02 вересня 2013 року (а.с. 33), доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, з'явився його представник - адвокат ОСОБА_2, який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 27 вересня 2013 року (а.с. 96), проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що позивачу ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ, виданого 14 грудня 2001 року МРЕВ № 2 м. Донецьк, на праві власності належить автомобіль TOYOTA Landcruiser реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 6).

Згідно висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУМВС України в Донецькій області від 10 липня 2013 року № 97, при зовнішньому огляді автомобіля встановлено, що автомобіль TOYOTA Landcruiser реєстраційний номер НОМЕР_1 має пошкодження механічного характеру, в тому числі: боковина кузова ліва деформована (ремонт), панель криши деформована (ремонт), молдінг водостічного желобу лівий пошкоджений (заміна), вартість матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля TOYOTA Landcruiser реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок вищезазначених пошкоджень, складає 5 719,32 грн. (а.с. 7-10).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що є доведеним, що 30 червня 2013 року біля 18 години 40 хвилин у гаражі подвір'я дачного будинку АДРЕСА_1 між позивачем та відповідачем виник словесний конфлікт, під час якого відповідач скляною пляшкою нанесла два удари з лівого боку по ребру жорсткості даху автомобіля TOYOTA Landcruiser реєстраційний номер НОМЕР_1, своїми діями заподіяла позивачу ОСОБА_5 майнову шкоду в розмірі 5 719,32 грн.

З таким висновком суду погодитися неможливо, до нього суд дійшов, як обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПРК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 1166 ЦК України, згідно якої шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт пошкодження відповідачем автомобіля та відповідно факт завдання відповідачем позивачу матеріальної шкоди внаслідок пошкодження автомобіля підтверджується:

- висновком за результатами розгляду ЖЕУ № 5569 від 30 червня 2013 року (а.с. 38);

- поясненнями ОСОБА_3 на ім'я начальника Ленінського РВ ДГУ ГУМВС України в Донецькій області, в яких вона зазначила, що під час сварки 30 червня 2013 року ОСОБА_5 виштовхнув її з автомобіля, при цьому з автомобіля випала склянка вина; після цього ОСОБА_5 сів в автомобіль, а вона взяла зазначену склянку та вдарила нею по автомобілю, при цьому склянка розбилась об автомобіль (а.с. 37);

- поясненнями ОСОБА_5 на ім'я начальника Ленінського РВ ДГУ ГУМВС України в Донецькій області, в яких він зазначив, що під час сварки 30 червня 2013 року його дружина ОСОБА_3 схопила склянку вина та, намагаючись його вдарити, нанесла декілька ударів по даху автомобіля TOYOTA Landcruiser реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок чого дах зазнав деформації (а.с. 57а-б).

Апеляційний суд вважає, що висновок суду про доведеність факту пошкодження автомобіля, який належить на праві власності позивачу, саме відповідачем суперечить вимогам ст. 57, ст. 60, ст. 212, ст. 213 ЦПК України.

Відповідач не визнає ту обставину, що під час сварки 30 червня 2013 року вона пошкодила автомобіль TOYOTA Landcruiser реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності позивачу ОСОБА_5

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК. На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад, врахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого).

Тобто, висновок за результатами розгляду ЖЕУ № 5569 від 30 червня 2013 року за зверненнями ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за фактом сімейної сварки 30 червня 2013 року не є обов'язковим для суду, що розглядає цивільну справу за позовом ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, і має оцінюватися судом згідно з положеннями ст. 212 ЦПК України щодо його належності, допустимості та достовірності.

Відповідно до частини 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як вбачається з висновку за результатами розгляду ЖЕУ № 5569 від 30 червня 2013 року, дільничним інспектором міліції Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області встановлено, що 30 червня 2013 року в Ленінський РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області із слідчого відділу Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області через відсутність даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, для розгляду відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та «Положення про порядок роботи із зверненнями громадян та організації їх особистого прийому в системі МВС України», затвердженого наказом МВС України від 10.10.2004р. № 1777, або в порядку, визначеному розділом 4 КпАП України, надійшла заява ОСОБА_3 про те, що 30 червня 2013 року у неї стався конфлікт з чоловіком ОСОБА_5 з приводу розірвання шлюбу, а також надійшла заява ОСОБА_5 про те, що під час конфлікту його дружина ОСОБА_3 пошкодила йому автомобіль реєстраційний номер НОМЕР_1.

Під час перевірки цього повідомлення було встановлено, що опитана гр. ОСОБА_3 в своїх поясненнях зазначила, що в теперішній час в суді перебуває позов про розподіл майна подружжя. 30 червня 2013 року її чоловік намагався винести майно та між ними стався конфлікт, під час якого гр. ОСОБА_3 за допомогою пляшки з-під вина пошкодила автомобіль чоловіка.

Опитаний ОСОБА_5 в своїх поясненнях зазначив, що між ним та дружиною дійсно стався конфлікт, ініціатором якого була дружина, конфлікт стався через те, що він намагався взяти 2 подушки, під час цього конфлікту дружина пошкодила належний йому автомобіль та пляшкою поранила йому руку.

При проведені перевірки було встановлено, що в ситуації, яка склалася між гр. ОСОБА_3 та її чоловіком гр. ОСОБА_5, вбачаються цивільно-правові відносини та вони мають право звернутися в районний суд м. Донецька (а.с. 38).

Тобто, єдиною обставиною, яка була встановлена цим висновком, є та, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 склалися цивільно-правові відносини, захист яких має відбуватися в судовому порядку, а тому обгрунтованими є доводи апеляційної скарги відповідача про те, що висновок за результатами розгляду ЖЕУ № 5569 від 30 червня 2013 року не є належним доказом того, що автомобіль позивача був пошкоджений саме відповідачем.

Що стосується посилання суду, як на докази пошкодження відповідачем автомобіля, на пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на ім'я начальника Ленінського РВ ДГУ ГУМВС України в Донецькій області, які знаходяться в матеріалах перевірки за заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 від 30 червня 2013 року, та були досліджені судом апеляційної інстанції (а.с. 37, а.с. 57а-б), то слід зазначити, що ці письмові пояснення не є доказами в розумінні ст. 57 ЦПК України.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів. Зокрема, статтею 57 ЦПК передбачено, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків. Тому пояснення зазначених осіб, отримані не за процедурою допиту свідків (стаття 184 ЦПК), не можуть використовуватися як засіб доказування.

Зазначені письмові пояснення не є доказами і в розумінні Кримінального процесуального кодексу, згідно якого не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом (частина 2 ст. 23). Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження (частина 1 ст. 95). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 ст. 95).

Письмові пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на ім'я начальника Ленінського РВ ДГУ ГУМВС України в Донецькій області, на які послався суд першої інстанції, суду не надавалися, вони відбиралися від ОСОБА_3 та ОСОБА_5 дільничним інспектором міліції, тобто навіть не слідчим та не прокурором, а тому відповідно до ст. 57 ЦПК України вони не є належними доказами та ними не може підтверджуватися той факт, що автомобіль позивача був пошкоджений саме відповідачем, про що обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі.

Зазначені пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на ім'я начальника Ленінського РВ ДГУ ГУМВС України в Донецькій області не можна вважати і письмовими доказами, оскільки письмовими доказами відповідно до частини 1 ст. 64 ЦПК України є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не є такими документами.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснила, що їй не відомо хто пошкодив автомобіль ОСОБА_5

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували, що саме ОСОБА_3 пошкодила автомобіль, який належить позивачу, позивачем суду не надано.

Відповідно до частини 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Апеляційний суд вважає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які достовірно підтверджують той факт, що його автомобіль був пошкоджений саме відповідачем.

На підтвердження розміру завданої шкоди позивачем надано висновок експерта НДЕКЦ ГУМВС України в Донецькій області від 10 липня 2013 року № 97. Як вбачається з зазначеного висновку, ця експертиза була проведена на підставі постанови про призначення автотоварознавчої експертизи, яка винесена 05 липня 2013 року слідчим СВ Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Фроловим Р.О. по кримінальному провадженню № 12013050850001506 від 01 липня 2013 року (а.с. 7-10).

Апеляційним судом було досліджено кримінальне провадження № 12013050850001506 від 01 липня 2013 року, яке було порушено за фактом заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 ст. 125 КК України. В цьому провадженні дійсно є постанова слідчого СВ Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Фролова Р.О. про призначення автотоварознавчої експертизи від 05 липня 2013 року, проте висновок експерта № 97 від 10 липня 2013 року в матеріалах кримінального провадження відсутній.

Постановою від 29 серпня 2013 року кримінальне провадження № 12013050850001506 від 01 липня 2013 року закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Згідно цієї постанови при розгляді заяви ОСОБА_5 про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 було встановлено, що 30 червня 2013 року близько 18.40 години коли ОСОБА_5 знаходився в гаражі у дворі дачного будинку АДРЕСА_1, між ним та його дружиною ОСОБА_3 виник словесний конфлікт, в ході якого остання причинила ОСОБА_5 тілесні ушкодження (а.с. 112), тобто постановою про закриття кримінального провадження факт завдання відповідачем ОСОБА_3 пошкоджень автомобілю TOYOTA Landcruiser реєстраційний номер НОМЕР_1 також не підтверджується.

Оскільки кримінальне провадження № 12013050850001506 від 01 липня 2013 року було порушено за фактом заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 ст. 125 КК України, позов ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, з цього кримінального провадження не випливає, а висновок експерта № 97 від 10 липня 2013 року наданий суду отриманий позивачем у невідомий непроцесуальний спосіб, тобто з порушенням порядку, встановленого законом, і відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не може взяти його до уваги.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що розмір матеріальної шкоди, визначений позивачем, не підтверджений відповідним висновком судового експертного дослідження, проте в порушення норм ст. 59 ЦПК України прийняв висновок експерта, наданий позивачем, пославшись на те, що він не спростований відповідачем, чим дійшов суперечливих висновків щодо належності та допустимості цього доказу, не врахувавши, що розмір завданої позивачу шкоди має доводитися в порядку цивільного судочинства, що по цій цивільній справі клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи позивачем не заявлялося, будь-яких інших доказів щодо розміру завданої шкоди позивачем суду не надано.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про доведеність факту пошкодження автомобіля TOYOTA Landcruiser реєстраційний номер НОМЕР_1 відповідачем ОСОБА_3 не відповідає обставинам справи, що відповідно до п. 3 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову позивачу ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог про відшкодування йому матеріальної шкоди у розмірі 5 719,32 грн., завданої внаслідок пошкодження 30 червня 2013 року автомобіля TOYOTA Landcruiser реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 229.40 грн. (а.с. 2). Проте оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, ці витрати по сплаті судового збору йому за рахунок відповідача не відшкодовуються.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 29 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове.

Відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Я.В. Хейло