Справа № 102/1862/13-а

                                                                       Провадження № 2-а/102/43/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2013 р.

          Армянський міський суд АР Крим під головуванням судді Шестаковської Л.П., за участю сукретаря ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Армянськ АР Крим адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ Автономної Республіки Крим про визнання протиправної бездіяльності та про спонукання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

08.11.2013 року позивач ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 пред'явив позов до Управління Пенсійного фонду України в місті Армянськ Автономної Республіки Крим (далі - УПФУ) про визнання незаконною бездіяльності щодо відмови у виплаті йому пенсії за віком та про зобов`язання відновити виплату пенсії за віком, починаючи з 21 жовтня 2013 року.

Позов вмотивований тим, що до жовтня 1996 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав у м. Армянськ, отримував пенсію за віком, надалі виїхав до ОСОБА_6, в зв`язку з чим виплату пенсії відповідачем йому було припинено.

Рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнано неконституційними положення п. 2 ч.1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та такими, що встратили чинність з дати прийняття рішення, зокрема зазначено: «Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.»

21.10.2013 р. ОСОБА_4 через свого представника звернувся до відповідача - УПФУ у м. Армянськ - з заявою про поновлення виплати пенсії за віком, однак відповідач виплату пенсії не поновив, про що повідомив листом № 73/2-1 від 29.10.2013 року, зазначивши у листі, що виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, а тому для поновлення виплати пенсії пенсіонеру необхідно надати паспорт з відміткою про реєстрацію на території України. Крім того, УПФУ зазначило у листі, що діючим законодавством не передбачено поновлення виплати пенсії по довіреності.

Бездіяльність відповідача, яка виразилась у непоновленні виплати пенсії, позивач просить визнати незаконною, грунтуючи свою позицію на положеннях ст.ст. 147, 152, 24 Конституції України, ст. ст. 49 ч.2, 46 ч.1, 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до яких реєстрація місця проживання чи місця перебування особи не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами та міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження. Одночасно позивач просить суд зобов`язати відповідача відновити виплату йому пенсії за віком, починаючи з 21 жовтня 2013 року.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, в уточненнях до позовної заяви від 26.11.2013 року (а.с. 15) та у рішенні Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, просить позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 до суду не з`явився, оскільки проживає за кордоном у м. Акшелон держави ОСОБА_6.

Представник відповідача заперечує проти позову з підстав, викладених у листі від 29.10.2013 року та у письмових запереченнях від 10.12.2013 року, приєднаних до справи, просить позов ОСОБА_4 залишити без задоволення. Основу заперечень проти позову з боку відповідача складають:

- посилання на той же самий, визнаний не конституційним п. 2 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який передбачає, що виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згоду на обов`язковість якого надано Верховною Радою України;

- посилання на ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» про те, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (при цьому саме друге речення зазаначеної статті визнане рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року некоституційним);

- посилання на п. 3 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1, відпоідно до якого заява про поновлення раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто в орган, який призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації); посилання на відсутність передбаченої законом можливості відновлювати пенсійні виплати на підставі звернення пенсіонера до органу ПФУ через довірену особу, якій видано відповідну довіреність.

          Заперечуючи проти позову ОСОБА_4 представник відповідача стверджує, що застосування до пенсійних правовідносин з позивачем правових наслідкі, які виникли у результаті прийняття рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року є необгрунтованим, бо, на його думку, зазначене рішення набрало законної сили 07.10.2009 року і таке рішення не має зворотньої дії у часі та не може бути застосованим до виплати пенсії громадянам, які виїхали з України на постійне місце проживання до іншої держави до зазначеної дати. Представник відповідача вважає, що Конституційним судом не розглядалося питання про поновлення виплат пенсії громадянам, що виїхали на постійне місце проживання до 07.10.2009 року, що до цього часу не прийнято змін до діючого законодавства відносно порядку виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, відсутня взаємодія з компетентними органами держави нового місця перебування суб`єкта пенсійного забезпечення, що можливість поновлення виплати пенсії позивачу неможлива за відсутності укладеного між Україною та ОСОБА_6 відповідного договору, який передбачав би особливості пенсійного забезпечення України та ОСОБА_6, визначав би їх взаємодію та взаємозв’язок.

Вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов до висновку про те, що позов слід задовольнити частково, а саме: визнати незаконною бездіяльність відповідача, яка виразилась у непоновленні ОСОБА_4 виплати пенсії, та при цьому зобов`язати відповідача відновити виплату позивачу пенсії за віком, починаючи з 25 жовтня 2010 року, а не з 21 жовтня 2010 року, як про це просив позивач через свого представника у позовній заяві та у судовому засіданні. Останнє грунтується на тому, що матеріали справи не містять та жодна сторона не надала доказу того, що ОСОБА_4 звернувся за поновленням виплати пенсії до відповідача саме 21.10.2013 року. Однак, у самому листі відповідача представнику позивача ОСОБА_7 від 29.10.2013 року (а.с.2) чітко зазначено, що звернення ОСОБА_4 до УПФУ зареєстроване 25.10.2013 року. Саме від вказаної дати і відштовхується суд, приймаючи рішення про задоволення позову.

При цьому судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_4 перебував на пенсійному обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Армянськ Автономної Республіки Крим та з 1 лютого 1992 року отримував пенсію за віком, яка була призначена йому безстроково (а.с. 4), на постійне проживання до ОСОБА_6 він виїхав у жовтні 1996 року.

25.10.2013 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_7 звернувся до УПФ з листом про поновлення виплати йому раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України № 25-рн/2009 від 07 жовтня 2009 року.

          Листом № 73/2-1 від 29.10.2013 року відповідач повідомив позивача через його представника ОСОБА_7, що під час перебування особи за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Оскільки порядок для перерахування коштів громадянам ОСОБА_6 відсутній, підстав для поновлення виплати пенсії немає, крім того, він не проживає та не зареєстрований в Україні та не звернувся до УПФУ особисто з необхідним переліком документів.

          Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд виходить з того, що рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25рп/2009 у справі №1-32/2009 положення пункту 2 частини першої статті 49 і друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визнано такими, що не відповідають Конституції України та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. В зв'язку з прийняттям зазначеного рішення Конституційного Суду України відпали визначені законом України підстави для припинення виплати пенсії громадянам України, які виїхали за кордон на постійне місце проживання до країн, з якими Україна не має відповідних міжнародних договорів, а тому такі громадяни мають право на поновлення виплати пенсії з 07 жовтня 2009 року, тобто з дати набрання чинності Рішення Конституційного Суду України № 25рп/2009 у справі №1-32/2009.

          Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

          Згідно із частиною 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

          Пунктом 2 частини 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України

          Згідно із ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

          Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені положення визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

          Відповідно до частини 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

          З огляду на зазначене, положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з 07 жовтня 2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.

          Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

          З огляду на викладене суд вважає, що оскільки положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з 07 жовтня 2009 року, то відповідач, відмовляючи ОСОБА_4 у відновленні виплати йому раніше призначеної пенсії з 25.10.2010 року діяло не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Задовольняючи вимоги позивача про відновлення йому виплати пенсії саме з 25.10.2010 року суд виходить з положень ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою врегульовано виплату пенсії за минулий час та частиною 1 цієї статті передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Ч. 2 ст. 46 зазначеного вище закону передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

          Звертаючись до суду з позовом через свого представника, позивач ОСОБА_4, не претендує на отримання пенсії за весь минулий час з 07.10.2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, тим самим вимагаючи застосування лише положень ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

          Задовольняючи вимоги позивача, суд приймає також до уваги і положення ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

          ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в місті Ашкелон, держава ОСОБА_6, 15.08.2013 року нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ще інших двох осіб представляти його інтереси в управліннях Пенсійного Фонду України, в усіх державних органах, підприємствах, організаціях, вчиняти всі необхідні дії для призначення, поновлення, нарахування, перерахунку та виплати, а також одержання належної йому пенсії, бути його представником у судових органах України будь-якої інстанції та юрисдикції з усіма правами, які надаються законом позивачу, відповідачу, третій особі, здійснювати всі процесуальні дії, в тому числі подавати позови, заяви, скарги та ін. Зазначена довіреність видана з правом передоручення строком на три роки та діє до 15.08.2013 року, посвідчена нотаріусом держави ОСОБА_6 ОСОБА_8, має апостиль відповідно до Гаазької конвенції від 05.10.1961 року.

          Отже, вказане вище рішення Конституційного Суду України є безумовною підставою для поновлення виплати пенсії позивачу, а дії відповідача щодо відмови позивачу у відновленні нарахування та виплати пенсії за віком, яку він отримував до виїзду на постійне місце проживання за межі України є протиправними.

          Згідно з ч. 3 ст. 8 Конституції України норми Конституції є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо, незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.

          Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на виплату пенсії, основані на принципі юридичної визначеності, що не дозволяє державі, а відтак і відповідачу, посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

          Заперечення відповідача про неможливість задоволення позову у зв'язку з тим, що на виконання рішення Конституційного Суду України не внесено необхідних змін до відповідного законодавства, яке регулює порядок виплати, припинення та відновлення виплати пенсії, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки таке не може вплинути на право позивача на відновлення виплати пенсії.

          Суд також вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність правового зв'язку між УПФУ в м. Армянськ АР Крим та позивачем у зв'язку з тим, що останній не звертався особисто до відповідача про поновлення пенсії та заяви за встановленою формою не подавав, оскільки із листа відповідача від 29.10.2013 року слідує, що він був направлений на письмове звернення позивача через свого представника стосовно поновлення виплати пенсії на території України. В поновленні виплати пенсії позивачу було відмовлено.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).

Згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, ОСОБА_4, проживаючи в державі ОСОБА_6, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

У відповідності з ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

У відповідності до положень ст.99 КАС України, встановлено, що шестимісячний строк для подання заяви позивачем не пропущено, а тому вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, як просить позивач.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з приписів ст. 94 КАСУ, які відповідно, підлягали б стягненню з Державного бюджету України на користь позивача в рахунок повернення сплаченого судового збору. Проте позивач, звертаючись до суду через свого представника судовий збір не сплачував, виходячи з п. 6-1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», вважаючи спір, за вирішенням якого він звернувся до суду, пов`язаним із дискримінацією. З такою позицією та підставою погодився і суд, приймаючи справу до провадження та не вимагаючи від позивача сплати судового збору. Відтак, понесені судові витрати у справі підлягають віднесенню на рахунок держави.

На підставі ст.ст.8, 22, 24, 46, 147,152 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України №25рп/2009 від 07 жовтня 2009 року у справі №1-32/2009, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV

ПОСТАНОВИВ:

Позов частково задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ Автономної Республіки Крим (код ЄДРПОУ 22300441, 96012, АР Крим, м. Армянськ, вул. Шкільна, буд. № 55А) щодо відмови у виплаті пенсії за віком ОСОБА_4.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ Автономної Республіки Крим (код ЄДРПОУ 22300441, 96012, АР Крим, м. Армянськ, вул. Шкільна, буд. № 55А) відновити виплату пенсії за віком ОСОБА_4, починаючи з 25 жовтня 2010 року.

В решті позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Армянський міський суд Автономної Республіки Крим в 10-ти денний строк з дня проголошення оскаржуваної постанови, з одночасним поданням копії апеляційної скарги до апеляційної інстанції.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

                                                  Суддя ____________________