БАЛАКЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

іменем України

                                                                                                                                                                                                         Справа № 762/3690/13-ц

762/1849/13

Категорія 4

04 грудня 2013 року Балаклавського районний суд м. Севастополя у складі:

головуючого судді: - ОСОБА_1,

при секретарі: - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 30 вересня 1998 року, укладеного на Севастопольській Біржі Нерухомості за реєстровим № Н/1-426, відповідно до якого відповідач ОСОБА_5 продала, а позивач ОСОБА_3, що діяла за себе та свого неповнолітнього сина ОСОБА_4, купила квартиру АДРЕСА_1 м. Севастополя, мотивуючи свої вимоги тим, що посвідчити правочин нотаріально та теперішній час не виявляється можливим, у зв’язку з чим позивачі позбавлені можливості розпоряджатися набутим ними майном.

В судове засідання позивачі не з'явились, надали до суду заяви з клопотанням про розгляд справи за їх відсутність, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву, якою позовні вимоги позивачів визнає у повному обсязі та просить суд розглянути справи за її відсутність.

У зв'язку з неявкою сторін у судове засідання, враховуючи їх думки з приводу заявлених вимог, відповідно до ч.4 ст.169 Цивільного процесуального кодексу України, визнаючи наявні матеріали про права і взаємовідносини сторін достатніми, суд знаходить можливим розглянути справу у відсутності сторін та ухвалити рішення.

Відповідно до ч.2 ст.197 Цивільного процесуального кодексу України, фіксація судового розгляду справи технічними засобами не здійснювалася.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 вересня 1998 року між ОСОБА_3, що діяла за себе та свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 з однієї сторони, та ОСОБА_5 з іншої, була досягнута домовленість про купівлю-продаж квартири № 23 в будинку № 4 в с. Тернівка міста Севастополя.

При укладенні угоди між сторонами були узгодженні усі умови купівлі продажу жилого приміщення. Зокрема, щодо ціни, передачі квартири у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оформлення договору в нотаріальній конторі та інше. Сторони прийшли до угоди про те, що інвентаризаційна оцінка відчуженої квартири складає 2.039,30 грн., а ринкова ціна складає 7.500,00 грн.

На підтвердження укладеної угоди того ж дня покупцем були передані продавцю гроші у сумі 7.500,00 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомості від 30 вересня 1998 року, укладеним на Севастопольській Біржі Нерухомості та підписаним сторонами.

Зазначений договір відповідно до вимог ст.15 Закону України «Про товарну біржу» зареєстрований на «Севастопольській Біржі Нерухомості» в журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за реєстровим № Н/1-426.

Після виконання обов’язків покупця ОСОБА_3 були передані усі документи і вона переоформила на себе та свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 реєстраційні документи по зазначеній квартирі, здійснивши державну реєстрацію на своє ім’я та ім’я свого сина у ДКП «БТІ і ДРОНМ» м. Севастополя (реєстровий номер 405 стр.115 від 30 вересня 1998 року).

Разом з тим, зазначений договір не був посвідчений нотаріусом, як це було передбачено ст. 47 Цивільного кодексу України 1963 року, чинного на час укладення угоди, що позбавляє позивачів можливості розпоряджатися набутим ними майном.

Згідно п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Згідно із ст. 47 Цивільного кодексу України 1963 року, нотаріальне посвідчення правочину є обов’язковим лише у випадках, вказаних в законі. Недодержання у цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність правочину з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна із сторін повністю або частково виконала правочин, який потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення правочину, суд вправі на вимогу сторони, яка виконала правочин визнати правочин дійсним. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення правочину не вимагається.

Згідно п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Однак, оскільки реєстрація права власності на квартиру № 23 в будинку № 4 в с. Тернівка міста Севастополя за договором купівлі-продажу від 30 вересня 1998 року, укладеним на Севастопольській Біржі Нерухомості між ОСОБА_3, що діяла за себе та свого неповнолітнього сина ОСОБА_4, та ОСОБА_5, вже була проведена в ДКП «БТІ і ДРОНМ» м. Севастополя і реєстрація права власності не була оскаржена, тому є всі підстави стверджувати, що договір купівлі-продажу від 30 вересня 1998 року був виконаний двома сторонами у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що сторонами були виконані усі істотні умови договору, нерухоме майно було правомірно придбане ОСОБА_3, а тому суд вважає позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст.47, 227 Цивільного кодексу України 1963 року, ст.16, ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 88, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу від 30 вересня 1998 року, укладений та зареєстрований на Севастопольській Біржі Нерухомості під № Н/1-426, однокімнатної квартири № 23 в будинку № 4 в селі Тернівка міста Севастополя, житловою площею 18.1 кв.м., загальною площею 51,2 кв.м., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, що діяла за себе та свого неповнолітнього сина ОСОБА_4.

Рішення може бути оскаржене Апеляційному суду міста Севастополя через Балаклавський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя-підпис.

З оригіналом згідно.

Головуючий у справі ОСОБА_1