УХВАЛА
ІМЕНЕМ УК РАЇНИ
"20" грудня 2007 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Фащевської Н.Є.
суддів - Гурзеля І.В., Жолудько Л.Д.
при секретарі - Гачинській М. В.
з участю - апелянта ОСОБА_1 ,
його представника ОСОБА_2, представника банку ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 5 листопада 2007 року по справі за позовом ЗАТ комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентах та пені за кредитним договором, -
встановила:
В вересні 2007 року ЗАТ комерційний банк "ПриватБанк" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на кошти відповідача в розмірі 4213 грн. 09 коп., які знаходились у них на рахунку для погашення заборгованості за кредитом.
В процесі розгляду справи ЗАТ комерційний банк "ПриватБанк" уточнив позовні вимоги і просив стягнути з ОСОБА_1 в їх користь 1166, 90 грн. заборгованості по відсотках, 106, 93 грн. нараховані прострочені відсотки та 868, 80 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, посилаючись на те, що в період з 16.01.2006 р. по 3 березня 2006 р. - час вступу в законну силу рішення суду, яким розірвано договір, не погасив заборгованості по відсотках, які утворились за цей період.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 5 листопада 2007 року позов ЗАТ комерційний банк "ПриватБанк" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ЗАТ комерційний банк "ПриватБанк" 1166 грн. 90 коп.3аборгованості по відсотках, 196 грн. 93 коп. нарахованих прострочених відсотків та 868 грн. 80 коп. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань та 81 грн. судових витрат.
Справа №22а-1226 Головуючий 1 інстанції - Магдич О.Т.
Категорія - 18 Доповідач - Гурзель І. В.
2
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, як ухвалене на неповно з'ясованих обставинах по справі, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та порушенням застосування норм матеріального права.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник, підтримали апеляцію в межах наведених у скарзі доводів. Представник банку вимоги апеляційної скарги не визнала, вважає, що судом 1-ї інстанції вірно поновлено їм строки позовної давності, оскільки до винесення ухвали суду про зменшення суми стягнення з ОСОБА_1 від 13 серпня 2007 року, якою Барабашу було повернуто 4753 грн., вони вважали, що змогли б звернути стягнення за нарахованими відсотками, які утворились до вступу вироку в законну силу, на ці кошти. А тому про порушення свого права вони взнали 13.09.2007 року і з цього часу у них починається термін позовної давності.
Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог вбачається, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Так стягуючи зазначенні суми заборгованості та пені суд 1-ї інстанції виходив з того що 26.11.2003 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" в особі Тернопільської філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1.
Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 отримав від Банку кредит у вигляді не поновлюваної кредитної лінії на придбання автомобіля у розмірі 49015, 00 грн., та на сплату страхових платежів у сумі 11861, 00 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1, 75 % місячних з кінцевим терміном повернення 25.11.2008 року включно.
16 січня 2006 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в особі Тернопільської філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" звернулося в суд з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором НОМЕР_1 від 26 листопада 2003 року станом на 16 січня 2006 року та розірвання кредитного договору.
21 лютого 2006 року Тернопільським міськрайонний судом Тернопільської області винесено рішення відповідно до якого позов задоволено, кредитний договір НОМЕР_1 від 26 листопада 2003 року розірвано та стягнуто з відповідача заборгованість та пеню за вказаним договором, яка існувала станом на 16 січня 2006 року.
Рішення суду вступило в законну силу 3 березня 2007 року. З 16 січня по 3 березня 2007 року нараховано та стягнуто судом 1 інстанції 1166, 90 грн. заборгованості по відсотках, 106, 93 грн. нараховані прострочені відсотки та 868, 80 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.
З таким висновком суду 1 інстанції слід погодитись, оскільки він відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Так згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
3
Кредитний договір між сторонами діяв до часу його розірвання в судовому порядку рішенням суду від 21.02.2006 року, яке вступило в законну силу 3 березня 2006 року /а.с. 8/. З 16 січня 2006 року по день розірвання кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим у нього перед банком виникла заборгованість в розмірі 1166, 90 грн. заборгованості по відсотках, 106, 93 грн. нараховані прострочені відсотки та 868, 80 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, що підтверджується розрахунком /а.с. 28, 29/ зробленими у відповідності до п.3, 1; 3, 7та 4, 1 кредитного договору, /а.с. 5-6/
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Причиною пропуску позивачем позовної давності що встановлено судом 1-ї інстанції, є зменшення суми коштів, які мали б поступити від ОСОБА_1 на рахунок банку по рішенню суду від 21.02.2006 року, відповідно до ухвали суду від 13 серпня 2007 року, якою виправлено описку в рішенні суду від 21.02.2006 року, у зв'язку із чим сума стягнення пені з ОСОБА_1 зменшилась з 8583, 78 грн. до 3829 гр. 27 коп. (а.с. 11), які попередньо були зараховані, як заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 від 26 листопада 2003 року за період з 16 січня 2006 року по день розірвання кредитного договору. А тому, у відповідності до ч.5 ст. 267 ЦК України суд 1 інстанції вірно визнав причину пропуску позивачем строку позовної давності поважною і вважав, що порушене право підлягає захисту.
Доводи апеляції про те що ОСОБА_1 не зміг повернути відсотки по кредиту не з своєї вини, а тому він не повинен нести відповідальності за порушення зобов'язань, відповідачем не доведені. Будь яких доказів про це він суду не представив.
Таким чином, колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись п.5 ч.1 ст. 307; п.4 ч.1 ст. 3П; 313; 314; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 5 листопада 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.