ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2013 р. Справа № 804/13832/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., при секретарі судового засідання Колесник І.О. за участі: позивача ОСОБА_1, представника відповідача Крючкова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) в якому просить:
- визнати рішення про відмову позивачу у реєстрації Павлоградським відділом державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - протиправним;
- зобов'язати Павлоградський відділ державної міграційної служби України в Дніпропетровській області здійснити реєстрацію ОСОБА_1 за місцем фактичного проживання, за адресою: АДРЕСА_1, упродовж 10 календарних днів з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 24.07.2013 р. позивач звернувся до начальника Павлоградського відділу Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою про реєстрацію позивача у будинку садового товариства «Кооператор», проте відповідачем 05.08.2013 р. позивачу відмовлено у реєстрації місця проживання у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено реєстрацію місця проживання фізичних осіб у садових будинках з посиланням на норми закону, які визначають термін житлового будинку. На думку позивача відмова у реєстрації місця проживання позивача не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки відповідно до Закону України «Про свободу пересування ті вільний вибір місця проживання в Україні», термін «житло», «житловий будинок» або «садовий будинок» в понятті терміну «реєстрація» не містяться та не мають до процедури реєстрації ніякого значення. Крім того, позивачем до заяви від 24.07.2013 р. було надано всі необхідні документи і вищевказаним законом забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів. Позивач зазначає, що йому безпідставно відмовлено у реєстрації місця проживання Павлоградським відділом Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову. Представником відповідача надані письмові заперечення проти позову, в яких зазначено наступне. Законом України «Про свободу пересування ті вільний вибір місця проживання в Україні» не визначено, що є місцем проживання, ця норма міститься у Цивільному кодексі України, а саме, місце проживання фізичної особі - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Згідно довідки Управління держземагенства Павлоградському районі Дніпропетровській області садове товариство «Кооператор» розташоване на території Привовчанської сільської ради Павлоградського району за межами населеного пункту, а отже відсутня адреса житла. Представником відповідача зазначено, що об'єктом житлової нерухомості, куди має намір зареєструватися ОСОБА_1 є садовий будинок, розташований на земельній ділянці з цільовим призначенням - для ведення садівництва. Проте відповідно до норм Податкового кодексу України, садовий будинок не має статусу житлового, а тому не призначений для проживання у ньому осіб. Крім того, Земельний кодекс України встановлює, що ділянки для садівництва відносять до земель сільськогосподарського призначення, і без зміни цільового призначення садовий будинок не може стати місцем реєстрації. Представник відповідача наголошував, що ОСОБА_1 було правомірно відмовлено у здійсненні реєстрації за місцем проживання у садівничому товаристві «Кооператор», а отже, відсутні правові підстави для задоволення позову.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності володіє садовим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 53, 4 кв.м., відповідно до Свідоцтва про право власності від 16.07.2013 р., індексний номер 6252368 та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.07.2013 р. та земельною ділянкою площею 0.0685 га у межах садівничого товариства «Кооператор», Привовчанської сільської ради, цільове призначення якої - ведення садівництва відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 129999 від 05.03.2009 р. та зареєстрованою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.07.2013 р.
З матеріалів справи вбачається, що позивач постійно проживає з січня 2013 р. за зазначеною адресою в садовому будинку садівничого товариства «Кооператор».
24.07.2013 р. ОСОБА_1 звернувся до начальника Павлоградського відділу Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою про реєстрацію позивача у будинку садового товариства «Кооператор», розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Павлоградського відділу Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 05.08.2013 р. № 1237/2405 позивачу відмовлено у здійсненні реєстрації місця проживання у будинку садового товариства «Кооператор» з посиланням на норми Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, Земельного кодексу України у зв'язку з відсутністю законодавчої норми для здійснення такої реєстрації. Відповідач зазначив, що об'єкт житлової нерухомості, куди має намір зареєструватися позивач, має цільове призначення - ведення садівництва, а не будівництво житлового будинку.
Позивач не погодився із зазначеною відмовою Павлоградського відділу Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та посилаючись на положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» звернувся до суду.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV (далі - Закон № 1382-ІV), громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, у якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Статтею 379 ЦК України встановлено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Згідно ст. 380 ЦК України, житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Відповідно до статті 4 Житлового Кодексу України, житловим фондом України є житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України.
Таким чином, житловий фонд - це сукупність житлових приміщень незалежно від форм власності: житлових та спеціальних будинків (гуртожитків, будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, дитячих будинків, інтернатів при школах і шкіл-інтернатів), квартир (у т. ч. у багатоквартирних житлових будинках), садибних житлових будинків, службових житлових приміщень та інших житлових приміщень у будівлях, придатних для проживання.
Наказом Держбуду України від 24.05.2001 № 127 затверджено Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (далі - Інструкція), зареєстровану в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за N 582/5773.
В пункті 2.4 Інструкції визначено, що садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання. У межах одного поселення або району можуть передбачатися змішані типи використання земельних ділянок: для відпочинку, ведення садівництва та городництва тощо з будівництвом як дачних, так і садових будинків. На ділянках садових (дачних) будинків можуть бути розміщені також господарські будівлі (у тому числі для утримання домашньої птиці, кролів тощо).
З наведеного можна зробити висновок, що віднесення об'єкта нерухомості до житлового фонду можливе за наявності двох ознак: юридичної та фактичної. Так, житловий будинок (приміщення) має бути таким за юридичним статусом (спроектований, побудований, зданий в експлуатацію та зареєстрований саме як житловий). До складу житлового фонду не належать дачі, літні садові будиночки, спортивні та туристичні бази, мотелі, кемпінги, санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, будинки для приїжджих, готелі, й інші будівлі та приміщення, що використовуються для сезонного і тимчасового проживання.
Крім того, житловий будинок (приміщення) має бути придатним для постійного проживання в ньому, а отже відповідати нормам щодо опалення, санітарно-епідеміологічним вимогам, параметрам шуму, вібрації, випромінювання тощо. Відносини, пов'язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках, не призначених для постійного проживання громадян (дачах, садових будиночках тощо), регулюються нормами цивільного, а не житлового законодавства, незалежно від їх тривалості.
У статті 3 Закону № 1382-ІV зазначено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати. Місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Статтею 3 Закону № 1382-ІV визначено, що реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Зазначений позивачем садовий будинок та земельна ділянка розташовані за межами населеного пункту.
Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, долученої до матеріалів справи, цільове призначення земельної ділянки, на якій знаходиться садовий будинок, що належить позивачу - для ведення садівництва.
В ст. 3 ст. 35 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.
Землі садових товариств відносяться до земель сільськогосподарського призначення, згідно Українського класифікатора цільового використання земель, затвердженого листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 р.N 14-1-7/120, код 2.2. - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасу скота.
Згідно з класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 N 548, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 р. за N 1011/18306, до земель сільськогосподарського призначення відносяться землі для індивідуального та колективного садівництва (секція А, підрозділ 01.05, 01.06).
Таким чином, садовий будинок не є житловим приміщенням, а земельна ділянка має цільове призначення для ведення садівництва, що не відповідає умовам, встановленим законом, для можливої реєстрації місця проживання на неї. Відтак, відповідачем обґрунтовано відмовлено ОСОБА_1 у реєстрації за вказаним місцем проживання, оскільки не може бути зареєстрований громадянин за місцем проживання у садовому будинку за межами адміністративно-територіальної одиниці.
Отже, правові підстави для реєстрації відповідачем ОСОБА_1 в садовому будинку за адресою: АДРЕСА_1, відсутні.
Стосовно тверджень позивача про наявність у кожної людини права на вільний вибір місце проживання, яке передбачено Конституцією України, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження; згідно з п. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, у якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово; фізична особа може мати кілька місць проживання.
Отже реалізація прав власника майна не пов'язана з реєстрацією місця проживання в ньому і не залежить від такої реєстрації. Відтак відмова відповідача в реєстрації позивача за вказаним ним місцем проживання ніяким чином не впливає на реалізацію позивачем своїх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі прав позивача на володіння та користування нерухомим майном.
Також, суд вважає необхідним роз'яснити позивачу, що у разі переоформлення ним цільового призначення земельної ділянки та оформлення садового будинку згідно чинного законодавства, як житлового будинку, він не позбавлений права звернутися до відповідного органу із заявою про реєстрацію місця проживання.
Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому його рішення, як суб'єкта владних повноважень, є правомірним, що дає суду підстави для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним рішення відповідача про відмову в реєстрації ОСОБА_1 за місцем розташування за межами населеного пункту садового будинку, не зареєстрованого як житловий будинок і не включеного до складу житлового фонду.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України
Постанова в повному обсязі виготовлена 29 листопада 2013 р.
Суддя О.М. Неклеса