ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2013 р. Справа № 804/12695/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Піщемаш-сервіс" про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Піщемаш-сервіс" (далі - ТОВ фірма "Піщемаш-сервіс", відповідач), в якому просить:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Піщемаш-сервіс" на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно -господарські санкції у розмірі 12055,00 грн.;
- стягнути з відповідача на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2,41 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що за одне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і зайняте інвалідом, відповідач до 16.04.2013 р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 12055,00 та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2,41 грн. Представник позивача просив справу розглядати в порядку письмового провадження.
На адресу відповідача судом направлено повістки про виклик у судові засідання, призначені на 22.10.2013 р. та 15.11.2013 р., проте конверти повернулися до суду із відміткою поштового відділення про повернення «за закінченням терміну зберігання». Згідно до ч.11 ст. 35 КАС України відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи. Згідно ч. 4 ст. 128 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
У відповідності до ст. 128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши чинне законодавство, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ фірма "Піщемаш-сервіс" подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою №10-ПІ, затвердженого наказом Міністерства праці України від 10 лютого 2007 року № 42.
Згідно рядка № 01 звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 20 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок №02) становить 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» (рядок № 03) становить 0 осіб.
З огляду на те, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою 10-ПІ, відповідачем самостійно не нарахована та не сплачена сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідачем розраховано суму позову, пред'явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів - адміністративно-господарські санкції у розмірі 12055,00 та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2,41 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно ст. 18 Закону № 875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. ст. 18-1 Закону № 875-XII, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Аналізуючи наведені норми законодавства, необхідно зробити висновок, що Закон № 875-XII покладає на підприємство обов'язок створити робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч.1 ст. 18 Закону 875-XII, а ті в свою чергу зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів. Отже, на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх безпосереднього працевлаштування.
Згідно з частинами 1 і 2 ст. 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У ч. 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення..
Згідно листа Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 31.05.2013 р. № 12/11-1832 на запити Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів повідомлено позивача, що ТОВ фірма "Піщемаш-сервіс" подавало до Кіровського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська звітність за формою 3-ПН (про наявність вакансій), в якій була вказана потреба для працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю в кількості 2 вакансій. Інвалідів, які мали бажання працювати у ТОВ фірма "Піщемаш-сервіс" у 2012 р. не було. Випадків відмови у працевлаштуванні особам з обмеженою працездатністю на протязі 2012 р. на підприємстві не було.
У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження ТОВ фірма "Піщемаш-сервіс" інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Така правова позиція викладена у постанові колегії Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 02.02.2010 по справі № 21-1982во09, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 р. у справі № 21-60а10.
Таким чином, суд доходить до висновку, що відповідачем були вжиті всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, зокрема, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
З огляду на недоведеність позивачем фактів порушення ТОВ фірма "Піщемаш-сервіс" вимог чинного законодавства щодо здійснення заходів для працевлаштування інвалідів та доказів ухилення відповідача від їх працевлаштування у вигляді відмови, тощо, суд приходить до висновку, що сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів, ще не є безспірною ознакою наявності підстав для відповідальності ТОВ фірма "Піщемаш-сервіс", яка могла настати лише у випадку невчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Суддя О.М. Неклеса