Справа № 2607/11202/12

Категорія 50

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Васильченка О. В. ,

при секретарях - Кушніренко Ю. М., Дмитренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про встановлення факту розірвання трудового договору, зобов'язання видати трудову книжку, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Згідно останнього уточнення позовних вимог від 19.07.13р. ОСОБА_1 пред'явила у суді позов до ФОП ОСОБА_2 про встановлення факту розірвання трудового договору між працівником і фізичною особою від 15.07.11р., зобов'язання видати трудову книжку, стягнення коштів - 139 грн. 75коп. допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності; 2878 грн. 85 коп. допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 30.09.11р. по 27.02.12р., 102 грн., 90 коп. оплата за вимушений прогул за період з 28.02.12р. по 29.02.12р.; 167 грн., 70 коп. допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною за період з 01.03.12р. по 12.03.12р.; 3 887 грн., 93 коп. оплати за вимушений прогул за період з 13.03.12р. по 26.06.12р.; 846 грн., 24 коп. компенсації за невикористану відпустку та 2592 грн., 72 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені (з 27.06.12р. по 10.09.12р.), а також відшкодування 30 000 грн. 00 коп. моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.07.11р. між сторонами було укладено трудовий договір, який був зареєстрований у Подільському районному центрі зайнятості 15.07.11р. Вказаний трудовий договір укладено на невизначений строк. За умовам договору позивач була прийнята на посаду товарознавця із розміром заробітної плати 1010 грн., але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки за договором становить 24 календарні дні.

З 27.09.11р. по 27.02.12р. ОСОБА_1 перебувала на лікуванні у Київській міській туберкульозній лікарні № 1 з диспансерним відділенням з діагнозом - туберкульоз. ФОП ОСОБА_2, дізнавшись про діагноз ОСОБА_1, запропоновано останній звільнитися за власним бажанням з наступним прийняттям на роботу після одужання. На думку позивача, у такому випадку, вона буде позбавлена будь-якого соціального забезпечення, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а тому відмовилась від пропозиції відповідача.

28.02.12р. ОСОБА_1, прийшовши на роботу, передала ФОП ОСОБА_2 листок непрацездатності від 27.02.12р. та повідомила, що вона одужала та готова приступити до роботи. Проте, відповідач відмовила їй у допуску до роботи та повідомила, що допустить до роботи лише після того, як вона пред'явить довідку медичної установи де проходила лікування, про те, що за станом здоров'я може працювати за спеціальністю та не становить епідеміологічної небезпеки.

01.03.12р. ОСОБА_1 передала ФОП ОСОБА_2 необхідну довідку, проте фактично до роботи допущена не була. Цього ж дня, ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням з 15.03.12р. Проте зазначена заява була залишена без реагування, у зв'язку з чим 06.03.12р. ОСОБА_1 повторно звернулася до відповідача із заявою про надання чергової відпустки з 13.03.12р. строком на 14 календарних днів та із заявою про звільнення за власним бажанням з 27.03.12р.

20.04.12р. та 11.06.12р. позивачем також направлялися за адресою проживання ФОП ОСОБА_2 та за місцем знаходження магазину заяви про звільнення, виплату лікарняних та інших виплат передбачених трудовим законодавством.

Станом на день розгляду справи ФОП ОСОБА_2 не видала ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку із записом про звільнення за власним бажанням та не здійснила виплат щодо матеріального забезпечення.

У судовому засіданні позивач та її представник уточненні позовні вимоги підтримали з викладених підстав, просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник ФОП ОСОБА_2 проти задоволення позову у судовому засіданні заперечував посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, прийшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

15.07.11р. між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, який зареєстрований у Подільському районному центрі зайнятості 15.07.11 за № 2851100590. Відповідно до договору ОСОБА_1 була прийнята в ПП «Прага» на посаду товарознавця (а.с. 17). Зазначений договір укладено на невизначений строк (п. 1 договору). Заробітна плата ОСОБА_1 за умовами договору становить 1010 грн. 00 коп. на місяць. Крім цього, сторони договору обумовили і тривалість щорічної відпустки, що становить 24 дні (п. 6 договору).

26.11.11р. ОСОБА_1 звернулася до ФОП ОСОБА_2 із заявою про виплату лікарняних, оскільки з 27.09.11р. знаходиться на лікарняному (а.с 18).

З довідки Київської міської туберкульозної лікарні № 1 вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з діагнозом туберкульоз з 27.09.11р., а з 01.03.12р. ОСОБА_1 наданий допуск до роботи (а.с. 73).

Відповідно до консультативного висновку від 01.3.12р. ОСОБА_1 «работать по специальности продавець может эпид. опасности не предоставляет» (а.с. 24).

01.03.12р. ОСОБА_1 звернулася до ФОП ОСОБА_2 із заявами про надання чергової відпустки з 01.03.12р. на 14 календарних днів (а.с. 25) та про звільнення за власним бажанням з 15.03.12р. (а.с. 26). Разом з цим, з 01.03.12р. по 12.03.12р. ОСОБА_1 перебувала на лікарняному по догляду за дитиною (а.с. 74).

06.03.12р. ОСОБА_1 направила на адресу ФОП ОСОБА_2 заяви про надання їй чергової відпустки з 13.03.12р. на 14 календарних днів (а.с. 27) та про звільнення за власним бажанням з 27.03.12р. (а.с. 28).

03.04.2012 р. ФОП ОСОБА_2 звернулася до Подільської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з заявою-розрахунком з метою отримання фінансування на загальну суму 2878,85 грн. для надання матеріального забезпечення ОСОБА_1 за листками непрацездатності № 109418, № 109085, № 109092, № 109099, № 109485, № 109767.

20.04.12р. та 11.06.12р. ОСОБА_1 знову звернулася до ФОП ОСОБА_2 із заявами про звільнення її за власним бажанням, виплату лікарняних та інших виплат (а.с. 33, 36).

На заяви ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2 12.07.12р. направила лист-запрошення, в якому запросила ОСОБА_1 до Подільського районного центру зайнятості на розірвання трудового договору (а.с. 77, 78, 79). Зазначений лист отримано особисто ОСОБА_1 02.08.12р. (а.с. 80).

Згідно листа Подільської міжрайонної виконавчої дирекції від 19.09.12р. ФОП ОСОБА_2 станом на 18.09.12р. була подана одна заява-розрахунок на фінансування страхувальника для надання матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду ОСОБА_1 на суму 2878 грн. 85 коп. Перерахування коштів згідно поданої заяви-розрахунку було здійснено 11.04.12р. (а.с. 72).

Відповідно до інформації Подільського районного центру зайнятості станом на 22.11.12р. у Подільському районному центрі зайнятості зареєстровано трудовий договір № 2851100590 від 15.07.11р. між ФОП ОСОБА_2 та найманим працівником ОСОБА_1 Трудовий договір реєстрував та підписував за нотаріальним дорученням ОСОБА_3 (а.с. 81).

ОСОБА_1 будучи допитаною в суді в якості свідка, зазначила, що між нею та відповідачем був укладений трудовий договір, який був зареєстрований у центрі зайнятості. Вказаний трудовий договорів від імені відповідача укладався представником ОСОБА_3 Під час укладання трудового договору ОСОБА_3 вніс запис про прийняття на роботу до трудової книжки. Після укладання трудового договору ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_1, що трудові книжки усіх працівників відповідача зберігаються у нього і сказав, щоб ОСОБА_1 віддала йому свою трудову книжку. У зв'язку з чим ОСОБА_1 віддала свою трудову книжку ОСОБА_3 В подальшому відповідач їй трудову книжку не повертав. ОСОБА_1 не пам'ятає чи був хтось присутній під час передачі нею трудової книжки представнику відповідача ОСОБА_3 При передачі трудової книжки представнику відповідача ОСОБА_1 не вимагала будь-якої розписки, оскільки довіряла ОСОБА_3 Під час прийняття на роботу відповідач не вимагав від ОСОБА_1 надання санітарної книжки. У вересні 2011 р. на вимогу ОСОБА_3 ОСОБА_1 проходила медичний огляд в ході якого їй поставили діагноз туберкульоз. Після того, яка ОСОБА_1 повідомила про вказаний діагноз ОСОБА_3, ОСОБА_3 запропонував позивачу звільнитися за власним бажанням. ОСОБА_1 від вказаної пропозиції відмовилась, у зв'язку з чим ОСОБА_3 повідомив, що ОСОБА_1 буде звільнено по статті (за прогул). Протягом лікування від туберкульозу листики непрацездатності, які видавалися ОСОБА_1 медичним закладом, одразу після їх видачі передавалися роботодавцю. Перші два листки непрацездатності були передані відповідачу батьком ОСОБА_1 ОСОБА_4, інші листки непрацездатності передавалися відповідачу безпосередньо ОСОБА_1 Проте, вказані листки непрацездатності не були оплачені відповідачем. Свідок зазначає, що з приводу їх оплати вона неодноразово телефонувала відповідачу, представнику відповідача - ОСОБА_3 та їй спочатку повідомлялося, що листки непрацездатності будуть оплачені, в подальшому вона отримала відповідь, що у відповідача немає бажання займатися питанням оплати листків непрацездатності позивача. У листопаді 2011 р. ОСОБА_1 направляла відповідачу письмову заяву з проханням оплатити листки непрацездатності, а також у зв'язку з їх не оплатою зверталася зі скаргою до прокуратури. Свідок зазначає, що у період лікування у зв'язку з не оплатою відповідачем листків непрацездатності вона не мала засобів для існування, оскільки була хворою та не могла працювати, у зв'язку з чим у неї не вистачало грошей для лікування, на придбання всього необхідного для себе та її неповнолітньої дитини, яка проживає з нею та перебуває на її утримані. ОСОБА_1, зазначає, що у зв'язку із вказаним вона змушена була звертатися по допомогу до своїх батьків та друзів та у період хвороби жила за рахунок свої батьків. Також ОСОБА_1 вказує на те, що вона є одруженою, проте її чоловік з нею разом не проживає, матеріально не їй, не дитині не допомагав. 27.02.2012 ОСОБА_1 передала відповідачу останній листок непрацездатності та поцікавилася у відповідача, коли вона може приступити до роботи, проте, відповідач не змогла сказати, чи може ОСОБА_1 приступити до роботи і сказала що їй необхідно порадитись з цього питання з її представником ОСОБА_3, і що про дату виходу на роботу ОСОБА_1 буде повідомлено по телефону. Через деякий час ОСОБА_1 зателефонував представник відповідача ОСОБА_3 та повідомив, що згідно з вимогами санепідемстанції відповідач не може допустити ОСОБА_1 до роботи без надання нею довідки про допуск до роботи. ОСОБА_1 01.03.2012 отримала та передала вказану довідку представнику відповідача ОСОБА_3 Проте, ОСОБА_3 не допустив ОСОБА_1 до роботи та сказав їй, що повідомить ОСОБА_1 пізніше по телефону за яким графіком та коли їй виходити на роботу. Інших перешкод щодо допуску до роботи не було. У зв'язку з такими діями ОСОБА_3 ОСОБА_1 зрозуміла, що її фактично не допускають до роботи, у зв'язку з чим вона 01.03.2012 р. написала та звернулася до представника відповідача ОСОБА_3 з заявою про надання відпустки та з заявою про звільнення за власним бажання. Однак ОСОБА_3 відмовився приймати вказані заяви. З 01.03.2012 р. ОСОБА_1 перебувала на лікарняному по догляду за дитиною. 06.03.2012 р. ОСОБА_1 направила відповідачу заяву про надання відпустки та заяву про звільнення за власним бажанням. Про результати розгляду вказаних листів відповідач ОСОБА_1 не повідомляв. ОСОБА_1 телефонувала до ОСОБА_3 з приводу виплати їй лікарняних та звільнення її з роботи, проте, він сказав їй, що звільнить її «по статті». Окрім цього, ОСОБА_1 вказує, що вона так і не отримала від відповідача жодної інформації щодо дати з якої вона може вийти на роботу та щодо графіку роботи. ОСОБА_1 зазначає, що надсилала кожен місяць відповідачу листи з проханням звільнити її за власним бажанням та виплатити лікарняні, однак листи поверталися. В останньому листі причиною повернення було вказано, що відповідач відмовився його приймати. 02.08.2012 р. ОСОБА_1 отримала лист від відповідача про те, що їй треба 16.07.2012 р. з'явитися до центру зайнятості для оформлення звільнення за прогул.

Допитаний у судовому засідання в якості свідка батько позивача - ОСОБА_4 повідомив, що він 21.10.11р. передав представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_3 два листки непрацездатності, що були видані ОСОБА_1 та попросив, щоб вказані листки непрацездатності були оплачені. Також свідок повідомив, що у період своєї хвороби ОСОБА_1 не працювала, доходу не отримувала, вона та її дитина перебувала на утримані своїх батьків, які фактично надавали ОСОБА_1 усі необхідні кошти на лікування та забезпечували усім необхідним її дитину. ОСОБА_4 також повідомив, що чув від ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не допускали її до роботи, проте, особисто при цьому присутнім не був.

Свідок ОСОБА_5, даючи свої покази, зазначила, що 21.03.2011 р. вона уклала з відповідачем трудовий договорів, який був зареєстрований у центрі зайнятості. Керівництво магазином «Магія танцю», в якому працює ОСОБА_5, здійснює ОСОБА_3 У 2011 році ОСОБА_5 на прохання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 передала йому свою трудову книжку. ОСОБА_3 повернув їй трудову книжку 16.05.2013 р. о 8:50 перед початком судового засідання. У вказаний час трудові книжки також були повернуті іншим працівникам ФОП ОСОБА_2: ОСОБА_9, ОСОБА_8 Чому трудова книжка була повернута ОСОБА_5 саме 16.05.2013 р. перед початком судового засідання вона не знає. Під час хвороби ОСОБА_1, вона особисто або її батько приходили на роботу та передавали лікарняні листки. Кому саме передавались лікарняні листки: ОСОБА_2 або її представнику ОСОБА_3, вона не пам'ятає. ОСОБА_5 не отримувала листи, адресовані відповідачу або ОСОБА_3 Свідок також повідомила, що підписувала акти про нез'явлення ОСОБА_1 на роботі, проте, коли саме вона їх підписувала не пам'ятає. Заробітна плата виплачується два рази на місяць: 05 та 15 числа. Про це їй було повідомлено при прийнятті на роботу. Останній раз бачила ОСОБА_1 на роботі у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_6» у березні 2012 року, вона приходила писати заяву на відпустку та заяву на звільнення. ОСОБА_5 не відомо чи була ОСОБА_1 звільнена. Де знаходиться трудова книжка ОСОБА_1 свідку не відомо. Свідку також не відомо чи вимагала ОСОБА_1 грошові кошти від відповідача. ОСОБА_5 повідомила, що працює згідно графіку.

Свідок ОСОБА_9 під час допиту в якості свідка повідомила, що вона у липні 2011 р. уклала трудовий договір з відповідачем, який був зареєстрований у центрі зайнятості. Трудовий договір від імені ОСОБА_2 підписував ОСОБА_3 та ним був внесений запис у трудову книжку ОСОБА_9 Після укладання трудового договору представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 повідомив, що трудова книжка ОСОБА_9 повинна зберігатися, у нього. ОСОБА_9 на вимогу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 віддала йому свою трудову книжку. Під час передачі трудової книжки роботодавцю надання розписки свідок не вимагав. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 повернув трудову книжку ОСОБА_9 на її прохання 16.05.2013 р. перед початком судового засідання у справі. ОСОБА_9 бачила, що ОСОБА_1 з'являлася на роботі восени 2011 року, приносячи роботодавцю лікарняні листи. У зв'язку з відсутні ОСОБА_2 або ОСОБА_3 на робочому місці, один лікарняний лист ОСОБА_1 передавала роботодавцю через ОСОБА_9 ОСОБА_9 вказаний лікарняний лист передала представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ОСОБА_1 також просила, щоб ОСОБА_9 передала ОСОБА_2 або її представнику ОСОБА_3 прохання оплатити лікарняні листи, оскільки їй необхідні були гроші. Восени 2011 року ОСОБА_9 отримала поштове відправлення, адресоване ФОП ОСОБА_2 Вказане поштове відправлення ОСОБА_9 передала ОСОБА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомили ОСОБА_9 про те, щоб вона не отримувала будь-яку кореспонденцію, яка відправлена від імені ОСОБА_1 та адресована ОСОБА_2 або ОСОБА_3 Також свідок повідомив, що вона у 2011 р. та 2012 р. підписувала акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці. Свідок повідомила, що її робочий графік наступний: понеділок - п'ятниця з 10:00-20:00, неділя з 11:00 - 18:00, свідок один тиждень працює та один тиждень відпочиває. Свідку нічого не відомо про те, чи звільнялася ОСОБА_1 з роботи, чи були перешкоди ОСОБА_1 у виході на роботу, а також . в кого зберігається трудова книжка ОСОБА_1

ОСОБА_8 будучи допитаною в якості свідка повідомила, що між нею та ФОП ОСОБА_2 01.03.2012 р. був укладений трудовий договір, який був зареєстрований в центрі зайнятості. Вказаний трудовий договір від імені ФОП ОСОБА_2 підписував ОСОБА_3 Після укладання трудового договору ОСОБА_3 вносив запис про прийняття на роботу до трудової книжки ОСОБА_8 Після підписання трудового договору представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, повідомив ОСОБА_8 про те, що всі трудові книжки зберігаються у нього. На вимогу ОСОБА_3 ОСОБА_8 віддала йому свою трудову книжку. При передачі трудової книжки свідок не вимагав розписку від роботодавця. 16.05.2013р. перед початком судового засідання ОСОБА_8 було повернуто трудову книжку роботодавцем через працівника ОСОБА_5 Розписку про отримання трудової книжки свідок не надавала. Свідок підписувала акти про те, що ОСОБА_1 відсутня на робочому місці. В ті дні, коли ОСОБА_8 працювала вона не бачила, щоб ОСОБА_1 виходила на роботу, також вона не знає чи зверталася ОСОБА_1 до ОСОБА_2 або ОСОБА_3 щодо виплат грошових коштів. Свідок також не знає у кого знаходиться трудова книжка ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_3, даючи свої покази, зазначив наступне. Він, діючи від імені ФОП ОСОБА_2, укладав з ОСОБА_1 трудовий договорів та вносив запис до трудової книжки ОСОБА_1 Після внесення запису в трудову книжку ОСОБА_1 ОСОБА_3 в присутності працівника центру зайнятості залишив трудову книжку позивача на столі у службі зайнятості та після цього трудову книжку не бачив. ОСОБА_3 повідомив, що трудові книжки інших працівників зберігалися у нього, оскільки вони попросили його взяти на себе відповідальність за зберігання їхніх трудових книжок і після того як вони попросили його повернути їм трудові книжки, він їм їх повернув. ОСОБА_3 вказав, що він веде усі справи ФОП ОСОБА_2, пов'язані з веденням її бізнесу, підписанням трудових угод, веденням бухгалтерської документації, але без права звільнення працівників з роботи. Дізнався про те, що ОСОБА_1 захворіла після того, як на вимогу працівників УБЕП та Подільської СЕС направив усіх працівників для проходження медичного обстеження у вересні 2011 р. для отримання дозволу санепідемстанції. Після того, як ОСОБА_1 зробила флюорографію у неї виявили туберкульоз, вона подзвонила та повідомила йому про це, а також сказала, що не вийде на роботу поки буде хворіти. Під час прийняття ОСОБА_1 на роботу санітарну книжку у неї не перевіряв та не вимагав її надання. Також заплатив штраф за те, що прийняв ОСОБА_1 на роботу без медичного обстеження. Протягом хвороби ОСОБА_1 ОСОБА_3 отримував листки непрацездатності, видані ОСОБА_1 Листки непрацездатності ОСОБА_1 ОСОБА_3 передавали працівники. Протягом хвороби ОСОБА_1 ОСОБА_3 з ОСОБА_1 не зустрічався та по телефону не розмовляв. Перші два лікарняні листи, передані ОСОБА_1, були оформлені з помилками. ОСОБА_2 подала одну заяву-розрахунок до фонду соціального страхування по всім листкам непрацездатності отриманим від ОСОБА_1, тому що останній листок непрацездатності був закритим і після закриття листка непрацездатності нараховуються лікарняні. Щомісячно виплати по лікарняним листам не нараховувалися та не виплачувалися, оскільки лікарняні листи не були закриті. Роботодавцем ОСОБА_1 не повідомлялась про те, що їй не проводяться щомісячні нарахування по лікарняним листкам. ОСОБА_3 повідомив, що ОСОБА_1 ніхто не звільняв, вона оформлена в штаті, хоча не з'являється на роботі. Також свідок повідомив, що в односторонньому порядку без участі ОСОБА_1 трудовий договір не може бути розірваний. Піч час хвороби та після хвороби ОСОБА_1 не з'являлася на роботі для отримання лікарняних та не робила письмових заяв щодо виплати лікарняних. Вона звернулася про їх виплату під час розгляду справи в суді та вони були їй виплачені 10.06.2013 р. ОСОБА_3 повідомив, що ОСОБА_1 не зверталася до нього із заявою про звільнення. Заява про звільнення була отримана ОСОБА_2 лише по пошті, приблизно, у березні 2012 р. Після направлення вказаної заяви ОСОБА_1 не з'являлася на робочому місці про що були складені працівниками акти про те, що вона не з'являлася на роботі. ОСОБА_3 повідомив, що він та ОСОБА_2 не перешкоджали ОСОБА_1 з'являтися на робочому місці. Після березня 2012 р. жодного листа з вимогами про виплату коштів від ОСОБА_1 не отримував. Відповідаючи на запитання представника відповідача, ОСОБА_3 повідомив, що трудова книжка була віддана ОСОБА_1 в центрі зайнятості та не зберігалася у відповідача. Також ОСОБА_3 повідомив, що під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 та він домовлялися про мирне закриття справи. ОСОБА_3, також повідомив, що готовий був сплатити ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 100 грн., проте, ОСОБА_1 не підтримала свою заяву про відмову від позову. ОСОБА_3 повідомив, що ОСОБА_2 зверталася до ОСОБА_1 із заявами про розірвання трудового договору в липні 2012 р. (02.07.2012 р. та 12.07.2012 р.) У вказаних заявах підставою для звільнення було зазначено «за прогул». ОСОБА_3 повідомив суд, що ОСОБА_1 вчинила прогул або з 27.03.2012 р. або з 12.05.2012 р., точно не пам'ятає. ОСОБА_3 повідомив, що з приводу графіку виходу на роботу ОСОБА_1 не телефонував. Довідку з лікарні про те, що ОСОБА_1 може працювати, ОСОБА_3 отримував. ОСОБА_3 не пам'ятає, чи зверталася до нього ОСОБА_1 із заявою про звільнення. Відповідно до документообігу ОСОБА_2 ОСОБА_1 із заявою про звільнення не зверталася, було отримано лише одне поштове відправлення або в квітні або в березні 2012 р., в якому знаходилась заява про надання відпустки та заява про звільнення. Після отримання заяви про звільнення ОСОБА_3 провів звільнення по бухгалтерії та нарахував усі виплати які їй належать. Повідомлення про те, коли ОСОБА_1 може отримати нараховані грошові кошти їй не направлялося. ОСОБА_3 також повідомив, що ОСОБА_1 не можуть звільнити офіційно, оскільки трудовий договір не розірваний і вона повинна бути на роботі. Наказ про звільнення винесений не був. В листі про звільнення, які направлялися ОСОБА_1 у липні 2012 р., підстава для звільнення «за прогул» була вказана для того, щоб налякати ОСОБА_1 й щоб вона прийшла до центру зайнятості та розірвала трудовий договір. ОСОБА_3 зазначив, що у центрі зайнятості з ОСОБА_1 можна було б домовитись про розірвання трудового договору не за прогул.

Причиною спору між сторонами стали на думку позивача відмова ФОП ОСОБА_2 у видачі наказу про звільнення, поверненні належним чином оформленої трудової книжки, а також сплати відповідних сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Із матеріалів справи та допиту свідків вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до ФОП ОСОБА_2 із заявами про звільнення її за власним бажанням.

Представник ФОП ОСОБА_2 у судовому засідання повідомив, що відповідач вважає, що позивач є звільненою з роботи з 27.03.2012 р. на підставі заяви про звільнення, отриманої відповідачем 13.03.2012 р., в силу прямої вказівки закону.

Згідно зі ст. 47 КЗпП у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. У зв'язку із вказаним положенням закону суд приходить до висновку, що звільнення працівника повинно бути оформлено наказом роботодавця, такий наказ повинен зберігатися у роботодавця та видаватися працівнику у випадках, встановлених ст. 47 КЗпП. Окрім цього, п. 8 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману праці, який затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 08.06.2001 р. (надалі - Порядок № 260), встановлено, що у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа-підприємець робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір.

Проте, станом на 10.12.13р. трудовий договір від 15.07.11р. укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не розірваний.

Відповідачем та її уповноваженим представником, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, не надано суду доказів, які б підтверджували факт видачі наказу про звільнення позивача з роботи з 27.03.2012, а також те, що відповідачем в Трудовий договір був внесений запис про його припинення.

Таким чином, вимога позивача про встановлення факту розірвання трудового договору від 15.07.2011 за № 2851100590 з 26.06.12р. є доведеною.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно з п. 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму зберігаються безпосередньо у працівників. Зазначені в абзаці першому цього пункту фізичні особи роблять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, що зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості. Внесені фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, який зареєстрував трудовий договір, і засвідчуються його печаткою.

Враховуючи покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_9 та ОСОБА_8, які у судовому засіданні повідомили, що відповідач 16.05.2013 р. перед початком їх допиту в суді через свого представника ОСОБА_3 повернула їм їхні трудові книжки, суд приходить до висновку про наявність трудової книжки ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_2

Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 р. зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Із досліджених у судовому засіданні обставин справи достовірно встановлено, що в період з 28.02.2012 р. по 29.02.2012 р. включно ОСОБА_1 вчинила вимушений прогул з вини ФОП ОСОБА_2

Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок) затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Суд вважає, що у період з 28.02.12р. по 29.02.12р. та з 13.03.12р. по 26.08.12р. позивач не мала заробітку з вини відповідача, оскільки була без належних на те підстав відстороненою від роботи.

Пунктом 2 Порядку встановлено, що в всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховується допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

П. 4 Порядку встановлено, коли нарахування проводиться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового місячного окладу.

Згідно п. 3 Трудового договору, сторони обумовили, що позивач отримує заробітну плату у розмірі 1010 грн., але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет на 2012 рік» мінімальна щомісячна заробітна плата на 2012 рік встановлена в наступному розмірі: з 1 січня - 1073 грн., з 1 квітня - 1094 грн., з 1 липня - 1102 грн., з 1 жовтня - 1118 грн., з 1 грудня - 1134 грн.

Таким чином, оплата за вимушений прогул становить за період 28.02.12р. по 29.02.12р. становить 102 грн., 90 коп. (1073 грн./21 (кількість робочих днів у лютому 2012 р.) х 2 (кількість днів вимушеного прогулу)); за період з 13.03.2012 р. по 26.03.2012 р. - 3 887 грн., 93 коп. (1073 грн. (розмір мінімальної заробітної плати) /21 (кількість робочих днів у березні 2012 р.) х 14 (кількість днів вимушеного прогулу)+1094 грн. (розмір заробітної плати за квітень 2012 р.)+1094 грн. (розмір заробітної плати за травень 2012 року)+1094 грн./20 (кількість робочих днів у місяці) х 18 (кількість днів вимушеного прогулу).

Частиною 1 статті 83 КЗпП встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Пунктом 6 Трудового договору передбачено, що тривалість щорічної оплачуваної відпустки становить 24 календарні дні.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано суду доказів, які б підвереджували факт надання відпустки позивачу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач у зв'язку із звільненням позивача повинен виплатити йому грошову компенсацію за 23 календарні днів не використаної позивачем щорічної відпустки, оскільки на дату звільнення позивач відпрацював у відповідача 11 місяців та 11 днів.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Відповідно до п. 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки до фактичного заробітку включаються допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до п. 4 Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Враховуючи те, що у період з вересня 2011 р. по березень 2012 р. відповідач не сплачувала позивачеві допомогу по тимчасовій непрацездатності, а з березня 2012 р. по червень 2012 р. працівник був без належних на те підстав відсторонений від роботи, суд приходить до висновку, що за вказаний період розмір заробітку працівника для обчислення компенсації за невикористану відпустку повинен розраховуватися виходячи із посадового місячного окладу працівника.

Таким чином, компенсація на 23 дні невикористаної відпустки становить 539 грн. 78 коп.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Враховуючи те, що позивач неодноразово зверталася до відповідача з проханням виплати нараховані їй суми, що підтверджується листами, які були направлені позивачем, а також те, що 26.06.2012 р. позивач була відсутня на роботі у зв'язку з тим, що її було без належних на те правових підстав відсторонено від роботи та позивач у зв'язку з цим не могла в день звільнення отримати належні їй грошові кошти, суд приходить до висновку про те, що компенсація за невикористану відпустку повинна була бути виплачена позивачу відповідачем у день звільнення.

Оскільки відповідач не виплатив позивачу грошові суми, належні працівнику при звільнені, відповідач згідно зі ст. 117 КЗпП України зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Порядок розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені встановлений Порядком. Згідно з п. 2 Порядку середній заробіток розраховується виходячи із з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Оскільки позивач за два місяці до дати звільнення не отримував заробітку плату не звини позивача, то згідно з останнім абзацом п. 4 Порядку розрахунки проводяться виходячи із встановленого в Трудовому договорі посадового (місячного) окладу. Згідно з п. 3 Трудового договору розмір заробітної плати позивача не може бути нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної плати.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені позивача за період з 27.06.2012 р. по 10.09.2012 р. становить 2 592 грн., 72 коп.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 30000 грн. 00 коп., суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині з наступних підстав.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 при незаконному звільненні працівника, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Виходячи з засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за необхідне позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 2000 грн. 00 коп. моральної шкоди.

Враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини справи та досліджені докази у їх сукупності суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 79, 88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витрати: 229 грн. 40 коп. - судового збору (за вимогами майнового характеру) та 114 грн. 70 коп. - судового збору (за вимогами немайнового характеру), всього - 344 грн. 10 коп.

На підставі викладеного, Закону України «Про Державний бюджет на 2012 рік», Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р., ст. 23 ЦК України, ст.ст. 38, 43, 46, 47, 83, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 79, 81, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, задовольнити частково.

Встановити факт розірвання трудового договору між працівником і фізичною особою від 15.07.2011, укладеного між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, що зареєстрований у Подільському районному центрі зайнятості 15.07.2011 за № 2851100590, з 26 червня 2012 року за ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер фізичної особи-підприємця ЄДР - НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер фізичної особи платника податків - НОМЕР_2) 7123 грн., 33 коп., з яких: 102 грн., 90 коп. оплата за вимушений прогул за період з 28.02.2012 по 29.02.2012; 3 887 грн., 93 коп. оплата за вимушений прогул за період з 13.03.2012 по 26.06.2012; 539 грн., 78 коп. компенсація за невикористану відпустку; 2 592 грн., 72 коп. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені (з 27.06.12 по 10.09.12).

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000 грн. 00 коп. відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер фізичної особи-підприємця ЄДР - НОМЕР_3) на користь держави судовий збір в сумі 344 грн. 10 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. В. Васильченко