АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Моісеєнко ТІ.,
суддів ІщенкаВ.І
Полянської В.О.,
при секретарі: Петриченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за ОСОБА_1 до Міністерства транспорту та зв'язку України. ДП «Феодосійський морський торговельний порт», третій особі - виконуючого обов'язку начальника ДП «Феодосійський морський торговельний порт» ОСОБА_2 про визнання неправомірним та скасування наказів про звільнення, призначення виконуючого обов'язки начальника порту, поновлення на роботі, визнання контракту трудовим договором на невизначений строк, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, інших грошових виплат, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 жовтня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
18 травня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів та третьої особи і просив: визнати неправомірним та скасувати наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 17 квітня 2007 року № 310 „Про звільнення ОСОБА_1"; визнати неправомірним та скасувати наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 17 квітня 2007 року № 311 „Про виконуючого обов'язки начальника ДП „Феодосійський морський торгівельний порт"; поновити його -ОСОБА_1 на посаді начальника ДП „Феодосійський морський торгівельний порт"; визнати контракт № 17-Ш від 18 квітня 2002 року з начальником ДП „Феодосійський морський торгівельний порт" ОСОБА_1 трудовим договором на невизначений строк; стягнути з ДП „Феодосійський морський торгівельний порт" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, премію за 4-й квартал 2006 року в сумі 4557 грн., винагороду за підсумками роботи за 2006 рік у сумі 8043, 64 грн.; стягнути з Міністерства транспорту та зв'язку України на його користь компенсацію за заподіяну, незаконним звільненням, моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.; допустити негайне виконання рішення суду щодо поновлення його на роботі та виплати середньомісячного заробітку.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що наказом Міністерства транспорту України від 10 січня 2001 року №7 з 13 січня 2001 року його було призначено виконуючим обов'язки начальника Феодосійіського морського торговельного порту, а з 03 березня 2001 року наказом Міністерства транспорту України від 28 квітня 2001 року № 263 він
Справа № 22-ц-2042-Ф/07р. Головуючий у першій інстанції Тсрснтьев А.М
Суддя-доповідач Полянська В О.
2
був призначений начальником Феодосійського морського торговельного порту та 25 травня 2001 року з ним був укладений контракт № 79. В зв'язку з закінченням дії попереднього контракту 18 квітня 2002 року між Міністерством транспорту України та позивачем було укладено контракт № 17-ІИ на новий строк з 18 квітня 2002 року до 18 квітня 2007 року, про що був виданий наказ № 250 від 19 квітня 2002 року.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 17 квітня 2007 року № 310 позивач був звільнений з посади начальника порту 18 квітня 2007 року відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України в зв'язку з закінченням строку дії контракту. У той же день був виданий наказ № 311 про покладення обов'язків начальника порту на заступника начальника порту ОСОБА_2 з 19 квітня 2007 року до призначення начальника порту.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки згідно «Положенню про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності», контракт укладається на строк 5 років, та останнім днем його роботи мало бути 17 квітня 2007 року. Проте в цей день він знаходився у відрядженні у м. Києві та не був повідомлений про своє звільнення. 18 квітня 2007 року, після закінчення строку дії контракту, він вийшов на роботу та виконував обов'язки начальника порту. Вважає, що оскільки був допущений до роботи за попередньою посадою, та трудові відносини за цією посадою тривали, то контракт набув характеру строкового трудового договору, укладеного на невизначений термін. Таким чином його звільнення за ч. 2 ст. 36 КЗпП України здійснено незаконно.
Крім того, вважає позивач, при звільненні не був дотриманий встановлений законодавством про працю порядок звільнення. Так, з ним мусили переукласти контракт, а, в разі відмови в цьому, звільнити за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Своє звільнення позивач вважає таким, що суперечить умовам контракту, згідно якому при його розірванні на умовах, не передбачених законодавством, але встановлених у контракті, необхідно посилання на п. 8 ст. 36 КЗпП України.
Крім того, згідно із законом, не допускається звільнення в період тимчасової непрацездатності, однак, його було звільнено в період непрацездатності, що підтверджено лікарняним.
Звільнення є незаконним, оскільки здійснено без ревізії, проведення якої, на його думку, є обов'язковою відповідно до вимог п. 12 ст. 75 ЦК України.
Позивач вказує, що неправомірними діями відповідача викликано погіршення стану його здоров'я - він страждає на цукровий діабет, його сім'я залишилася без засобів для існування, порушені нормальні життєві стосунки та зв'язки, що вимагає прикладення додаткових зусиль для організації свого життя і спричиняє йому моральні страждання.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 12 жовтня 2007 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду від 12 жовтня 2007 року та ухвалити по справі нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
В обгрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом матеріального і процесуального права, неповне з'ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 17 квітня 2007 року № 310 „Про звільнення ОСОБА_1 " відповідає вимогам трудового законодавства,
звільнення позивача за п. 2 ст 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії контракту № 17-Ш від 18 квітня 2002 року здійснено відповідачами без порушень вимог закону
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на підставі досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка.
Статтею 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт Згідно з цією нормою і постановою КМУ від 19 березня 1994 року № 170 „Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору „ він застосовується у випадках, прямо передбачених законодавством, щодо осіб, які працюють або працевлаштовуються за трудовими договорами на визначений строк чи на час виконання певної роботи
Зміст ч.3 ст. 21 КЗпП України дає підстави вважати, що контрактна форма застосовується до строкових трудових договорів.
Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до ст. 4 КМУ „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладення з ним контракту
Укладення контракту з керівником державного підприємства регулюється «Положенням про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу», затвердженого Постановою KM України від 19 березня 1993 року № 203.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з закінченням терміну дії контракту № 79 від 25 травня 2001 року, Міністерством транспорту України з позивачем 18 квітня 2002 року було укладено контракт № 17-Ш на виконання обов'язків начальника Феодосійського морського торговельного порту, (а.с. 12-19), про що 19 квітня 2002 року було видано наказ № 250 про переукладення контракту з ОСОБА_1 на новий термін з 18 квітня 2002 року по 18 квітня 2007 року (а.с. 9).
Згідно п. 31 контракту цей контракт має термін дії п'ять років - з 18 квітня 2002 року по 18 квітня 2007 року, тобто останній день роботи - 18 квітня 2007 року, що відповідає нормі ч. 2 ст 241-1 КЗпП України: строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
17 квітня 2007 року Міністерством транспорту та зв'язку України було видано наказ № 3 10 про звільнення ОСОБА_1 з 18 квітня 2007 року з посади начальника порту в зв'язку з закінченням терміну дії контракту та 17 квітня 2007 року було видано наказ № 311 про покладення обов'язків начальника порту на ОСОБА_2 (а.с 11).
З пояснень позивача в судовому засіданні апеляційного суду та суду першої інстанції вбачається, що з наказом про звільнення він був ознайомлений біля десятої години 18 квітня 2007 року.
Відповідно до ст 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Зі змісту ч 5 цієї статті випливає, що строки обчислюються з дня, наступного після дня з якого починається строк.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що днем закінчення дії контракту є 18 квітня 2007 року підтверджуються змістом п. 31 контракту № 17-Ш від 18 квітня 2002 року, а також наказом № 311 від 17 квітня 2007 року згідно якого обов'язки начальника ДП „Феодосійський морський торгівельний порт" були покладені на ОСОБА_2 - заступника начальника порту з 19 квітня 2007 року, тобто на наступний день після закінчення контракту
4
Доводи апелянта про те, що останнім днем дії контракту був день 17 квітня 2007 року не може бути прийнятий до уваги, оскільки спростовується змістом п З1 Контракту № 17-Ш від 18 квітня 2002 року і нормам діючого законодавства
Доводи апелянта про те, що контракт набув характеру договору, укладеного на невизначений термін, оскільки він був допущений до роботи 18 квітня 2007 року за попередньою посадою, та трудові відносини за цією посадою тривали, не можуть бути прийняті до уваги.
Згідно «Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу», затвердженого Постановою KM України від 19 березня 1993 року № 203 контракт із керівником підприємства може бути укладений на строк від одного року до п'яти років. Тобто, у кожному разі, після закінчення строку контракту (трудового договору), на який він укладений, відбувається звільнення працівника або при необхідності укладається новий контракт.
Згідно п. 29 Контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий термін. Проте продовження чи переукладення контракту є правом роботодавця, а не його обов'язком. Як вбачається з матеріалів справи роботодавець -Міністерство транспорту та зв'язку України реалізував своє право виданням 17 квітня 2007 року (за день до закінчення терміну дії контракту) наказу № 310 „Про звільнення ОСОБА_1 " та виданням цього ж дня наказу № 31 Г Про покладення обов'язків начальника ДП „Феодосійський морський торгівельний порт" з 19 квітня 2007 року на ОСОБА_2 - заступника начальника порту, з якими ОСОБА_1 був своєчасно ознайомлений.
Колегія суддів вважає доводи апелянта про те, що у випадку відмови відповідачів укласти з ним новий контракт, трудовий договір повинен бути розірваний за п. 1 ст. 40 КЗпП України помилковими, оскільки його звільнення здійснено внаслідок закінчення терміну дії трудового договору - контракту, що є підставою для звільнення працівника за п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Безпідставними вважає колегія суддів доводи апелянта про те, що суд не звернув уваги на порушення відповідачами вимог ч.3 ст. 40 КЗпП України щодо звільнення його під час непрацездатності, оскільки при ухваленні рішення суд правомірно посилався на норми ч.2 ст. 23 КЗпП України і вказав, що укладений між ОСОБА_1 та Міністерством транспорту та зв'язку України контракт № 17-Ш від 18 квітня 2002 року є трудовим договором, укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Зі змісту вказаної норми закону випливає, що трудовий договір має бути припинений після закінчення терміну його дії.
Судова колегія вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що положення про заборону звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, що встановлені ч.3 ст. 40 КЗпП України, не можуть бути застасовані при звільненні за п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Не є обгрунтованими доводи апелянта про те, що суд не звернув уваги на порушення відповідачами вимог п. 12 ст. 75 ЦК України щодо звільнення позивача без ревізії, оскільки суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що проведення ревізії при звільненні начальника порту у зв'язку із закінченням терміну дії контракту № 17-Ш від 18 квітня 2002 року контрактом не передбачено.
Колегія суддів вважає, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст. 213 ЦПК України.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки
вони спростовуються матеріалами справи і не грунтуються на законі. Підстав для
задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає
5
Відповідно до ст 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права
Керуючись ст ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів
УХВАЛИЛА
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 12 жовтня 2007 року залишити без змін
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня п проголошення,
однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня
набрання законної сили