Справа N 22Ц 1913 - 2006 року. Головуючий 1 інстанції Покотілова О.Г.
Категорія - 26. Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
УХВАЛА іменем України.
14 грудня 2006 року. м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Данилової О.О. та Кутової Т.З.,
із секретарем судового засідання Негрун І.О.,
з участю:
відповідача ОСОБА_1, у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 переглянула рішення місцевого Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 липня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання частково недійними свідоцтв про право на спадщину за законом та про визнання права власності на автомобіль.
Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача, перевіривши у межах оскарження обставини та докази ,-
установила:
13 лютого 2006 року ОСОБА_3 пред'явила зазначений позов.
Його обґрунтовувала тим, що з жовтня 1995 року і до 4 лютого 2004 року, не перебуваючи у шлюбі, проживала однією сім'єю з ОСОБА_4.
В лютому 2000 року вони за спільні кошти придбали у спільну сумісну власність автомобіль АЗЛК-2140 державний номер НОМЕР_1, зареєструвавши його на ОСОБА_4.
ІНФОРМАЦІЯ_1 той помер.
Його майно, в тому числі і спірний автомобіль, спадкували відповідачі, отримавши свідоцтва про право на спадщину за законом.
Посилаючись на те, що видачею цих свідоцтв порушено її право на власність, просила про задоволення позову.
Відповідачі позов не визнали, пояснивши, що ОСОБА_4 придбав автомобіль за власні кошти, які виручив від продажу автомобіля М - 408 державний номер НОМЕР_2, а тому у позові слід відмовити.
Рішенням місцевого Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 липня 2006 року позов задоволено частково.
Постановлено визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на автомобіль АЗЛК-2140 державний номер НОМЕР_1 на ім'я відповідачів і за позивачкою визнано право власності на 1/2 частину зазначеного автомобіля.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ставлять питання про скасування рішення місцевого суду, із підстав неналежної оцінки зібраних по справі доказів і неправильного застосування норм матеріального права, а саме, ігнорування наданих ними доказів щодо належності коштів, витрачених на придбання автомобіля та попередніх судових рішень, де автомобіль був предметом судових досліджень.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду 1 інстанції щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.
Так, вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому судовому рішенні, суд 1 інстанції вважав установленим, що ОСОБА_3, не перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_4, з жовтня 1995 року і до дня смерті останнього, яка сталася 4 лютого 2004 року, проживали з ним однією сім'єю. У період сумісного проживання, а саме, в лютому 2000 року, вони за спільні кошти придбали у спільну сумісну власність автомобіль АЗЛК-2140 державний номер НОМЕР_1, зареєструвавши транспортний засіб на ОСОБА_4. При цьому, вони внесли рівний вклад в придбання автомобіля, а, відповідно, і їх частки в ньому є рівними. Відповідачі ж, не визнають за неї такого права.
Тому, відповідно до положень ст. 74 СК України, це право слід визнати судовим рішенням, з одночасним визнанням правочинів, якими це право порушується, частково недійсними.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду 1 інстанції щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.
Так, згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
· визнання права;
· визнання правочину недійсним.
Позивачка це право використала, пред'явив зазначений позов.
В ньому, в обґрунтування своїх вимог, вона посилалася на положення чинного законодавства, яким виписані майнові права членів сім'ї.
Як вбачається із свідчень ОСОБА_5 ( а.с- 64 ), ОСОБА_6 ( а.с- 65 ), ОСОБА_7 ( а.с- 66 ), ОСОБА_8 ( а.с- 67 ); довідок КП ЖКО -2 від 12 січня 2006 року ( а.с- 7) та АГК "Старт" від 6 січня 2006 року ( а.с- 8); ксерокопії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с- 15) - з 1995 року і по 4 лютого 2004 року ОСОБА_3, без реєстрації шлюбу, проживала однією сім'єю з ОСОБА_4.
У лютому 2000 року, вони за спільні кошти придбали автомобіль АЗЛК-2140 державний номер НОМЕР_1, зареєструвавши на ОСОБА_4.
Відповідно ст. 17 Закону України "Про власність", яка діяла на момент виникнення у набувачів права власності на автомобіль, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою. Стаття 74 СК України, не зменшила обсяг прав на майно жінки і чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
За такого, автомобіль АЗЛК-2140 державний номер НОМЕР_1 слід вважати спільною сумісною власністю позивачки та ОСОБА_4, бо угоди про інше ними не укладалося. Іншого сторони допустимими засобами доказування теж не довели.
При цьому, немає доказів і тому, що хтось з них вніс більший вклад в придбання автомобіля, а тому вклади набувачів, а, відповідно, їх частки в об'єкті права спільної сумісної власності, яким є спірний автомобіль - є рівними.
Оскільки відповідачі заперечують це право позивачки, то його слід визнати судовим рішенням, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Крім того, видачею частково оспорених свідоцтв про право на спадщину за законом на ім'я відповідачів, де зазначено про спадкування кожним із спадкоємців по 1/2 частині автомобіля, відповідачі позбавили позивачку права на належну їй частку у спільній власності.
Тому ці правочини, згідно із ст. 203, 215,217 ЦК України, слід визнати частково недійсними, що суд першої інстанції і зробив.
За наведеного, підстав для задоволення апеляційної скарги й скасування ухваленого рішення немає
Стосовно твердження осіб, які подали апеляційну скаргу, про неправомірне застосування судом норм матеріального права та допущені порушення положень процесуального права, то воно безпідставне, оскільки не ґрунтуються на доказах.
Наявність же попереднього судового рішення, в якому спірний автомобіль був предметом судового спору, не може позбавити позивачку права на судовий захист її інтересів і заявити свою правову позицію щодо певних обставин, які відображені в рішенні, тим більше, якщо вона не була притягнута до участі у справі.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилити.
Рішення місцевого Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 липня 2006 року залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом 2-х місяців може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.