ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р. | № 54/53-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддів | Добролюбової Т. В. Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б. |
Розглянувши матеріали касаційної скарги | Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії “Оранта” в особі Харківської обласної дирекції |
на постанову | від 06.06.2006 року Харківського апеляційного господарського суду |
у справі | № 54/53-06 |
за позовом | Страхової компанії “Лемма” у формі акціонерного товариства закритого типу |
до | Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії “Оранта” в особі Харківської обласної дирекції |
про | стягнення 7815,14 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Віннічук Р.І. д.№061705
від відповідача: Сенін В.Ю. д. від 6.07.06
У судовому засіданні проведеному 30 листопада 2006 року оголошувалась перерва до 5 грудня 2006 року.
Страхова компанія “Лемма” у формі акціонерного товариства закритого типу у лютому 2006 року звернулась з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі Харківської обласної дирекції про стягнення 7815,14 грн. спричинених збитків. Обґрунтовуючи вимоги позивач посилався на те, що відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту №001623 від 06.04.05 та заяви Левченко І.П. він виплатив страхове відшкодування у розмірі 7815,14 грн. за пошкодження автомобілю, оскільки 21.06.05 на вул. Сумській у місті Харкові мало місце зіткнення двох автомобілів : Subaru Legacy під керуванням Левченко І.П. і BMW , котрий за договором №4662827 від 09.09.04 застраховано у НАСК “Оранта”, яким керував Лупиренко О.Г. При цьому заявник зазначав, що відповідно до приписів статті 993 Цивільного кодексу України до заявника, котрий виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки, а отже позивач набув статусу 3-ї особи, якій заподіяна шкода транспортним засобом внаслідок ДТП і він має право вимагати з винної особи відшкодування заподіяних збитків.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.04.06, ухваленим суддею Хачатрян В.С., в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення вмотивоване тим, що предметом спору є стягнення в порядку регресу сум виплаченого страхового відшкодування, а відповідач не є відповідальною особою за заподіяння шкоди. За постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 01.08.2005 року про притягнення до адміністративної відповідальності, винною особою у зіткненні автомобілів є Лупиренко О.Г. Водночас судом зазначено, що відповідно до приписів статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, у даній справі це Страхова компанія “Лемма”, має право зворотної вимоги до винної особи, Лупиренко О.Г., у розмірі виплаченого нею відшкодування.
Харківський апеляційний господарський суд у складі головуючого –судді Демченка В.О., та суддів Такмакова Ю.В., Барбашова С.В. постановою від 06.06.06, перевірене рішення господарського суду першої інстанції скасував, прийняв нове рішення, яким стягнув з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” на користь Страхової компанії “Лемма” 7815,14 грн. спричинених збитків, 271,00 грн. судових витрат. Постанова обґрунтована приписами статей 512, 993, 1194 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України “Про страхування”, які встановлють підставу зміни кредитора у зобов’язанні внаслідок виплат страхового відшкодування за договором майнового страхування та визначають спеціальні правила про перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за збитки. Крім цього у постанові зазначено, що висновок суду першої інстанції про застосування приписів статті 1191 Цивільного кодексу є помилковим, оскільки законодавство про майнове страхування не містить норм, якими передбачено зворотну вимогу. Водночас у постанові наголошено, що суд першої інстанції помилився у суті цивільно-правових відносин, не вірно застосував норми цивільного законодавства, Закону України “Про страхування”, оскільки Лупиренко О.Г. укладав договір страхування відповідальності з відповідачем саме з метою, щоб останній у випадку настання страхової події забезпечив відшкодування шкоди, заподіяної третім особам .
Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі Харківської обласної дирекції звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову у справі скасувати, як ухвалену з порушенням норм права. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначає, що відповідно до пункту 6 Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів №1175 страхова сума за договором обов’язкового страхування цивільної відповідальності виплачується страховиком третій особі, тобто Левченко І.П., автомобіль якої був пошкоджений в результаті ДТП. Третя особа Левченко І.П. із заявою до НАСК “Оранта” не зверталася, а в поданій заяві Лупиренка О.Г. не вказано кому треба виплатити страхове відшкодування. При цьому, скаржник посилається на помилкове застосування апеляційним судом приписів статей 512, 993 Цивільного кодексу України та зазначає, що відповідно до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України відповідальність за відшкодування шкоди може наставати тільки при наявності вини особи, що завдала шкоду, однак матеріали справи не містять доказів підтверджуючих, що Лупиренко О.Г. притягався до адміністративної чи кримінальної відповідальності, а тому останній не може вважатися особою, винною в ДТП, у зв’язку з чим, підстави для виплат страхового відшкодування третій особі Левченко І.Г. вважає відсутніми.
Від Страхової компанії “Лемма” у формі акціонерного товариства закритого типу судом отримано відзив на касаційну скаргу про залишення без змін постанови апеляційної інстанції.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій приписів матеріального і процесуального законодавства, відзначає наступне.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Страхова компанія “Лемма” відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту №001623 від 06.04.05 та заяви Левченко І.П., виплатила їй страхове відшкодування у розмірі 7815,14 грн.. Застрахований автомобіль отримав пошкодження у ДТП 21.06.05 на вул. Сумській у місті Харкові від зіткнення двох автомобілів : Subaru Legacy під керуванням Левченко І.П. і BMW , котрий за договором №4662827 від 09.09.04 застраховано у НАСК “Оранта”, яким керував Лупиренко О.Г. Таким чином у справі наявні два договори страхування. Перший договір, це договір добровільного майнового страхування наземного транспорту за яким Страхова компанія “Лемма” - страховик, зобов’язалася у разі заподіяння пошкоджень автомобілю : Subaru Legacy від страхового випадку виплатити його власнику Левченко І.П.- страхувальнику, страхову виплату. Судами встановлено, що розмір проведеної страхової виплати за цим договором становить 7815,14 грн. Сторони у цій справі по різному трактують приписи статті 993 Цивільного Кодексу України. Позивач стверджував, що за приписами статті 993 Цивільного Кодексу України до страховика Страхової компанії “Лемма” перейшли права страхувальника за договором майнового страхування. Виконання зобов’язання з платежу зі вступом третьої особи в права кредитора має назву суброгації. При суброгації переходить існуюче право з усіма забезпеченнями на відміну від регресних зобов’язань., які породжують нове право. Суброгація це перехід прав до третьої особи у існуючому зобов’язанні зі вступом цієї особи в права кредитора. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло з моменту заподіяння шкоди у страхувальника до винної особи тобто це перехід прав, які вже виникли. Суброгація передбачає збереження основного зобов’язання між страхувальником з одного боку, й особою, що є відповідальною за збитки з іншого, тобто у делікті. Цивільний Кодекс України і Закон України “Про страхування” не містять поняття суброгації в страхуванні. У теорії цивільного права виконання зобов’язання з платежу із вступом третьої особи в права кредитора має назву суброгації. Законом України “Про страхування” передбачені загальні умови забезпечення платоспроможності страховика у вигляді наявності гарантійного фонду, страхових резервів і інші. В межах окремого страхового право відношення засобом забезпечення платоспроможності страховика може стати укладення із страхувальником договору суброгації.
Відповідач же стверджує, що статтею 993 Цивільного Кодексу України унормовано перехід до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат права вимоги до особи відповідальної за завдані збитки. Такі вимоги регресні і виникають як похідні від основного зобов’язання. Виконання основного зобов’язання породжує нове з іншим колом учасників. Дефініція статті 993 Цивільного Кодексу України майже повністю відтворює положення статті 27 Закону України “Про страхування” і визначає можливість виникнення у страховика права регресу до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відшкодувавши збитки завдані водієм Лупиренко О.Г. Страхова компанія “Лемма” стала в межах сплаченої суми стороною-кредитором у зобов’язанні виниклого з делікту, замість потерпілої Левченко І.П.. Тобто Страхова компанія “Лемма” стала кредиторому у деліктному зобов’язанні отримавши право замість потерпілого водія вимагати відшкодування заподіяної шкоди від особи відповідальної за завдані збитки.
Стаття 980 Цивільного кодексу України передбачає три види страхування: особистого, майнового та страхування відповідальності. Можливість застосування механізму суброгації обмежена рамками майнового страхування з урахуванням наведених приписів.
Другий договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, за яким НАСК “Оранта”, як страховик забезпечує відшкодування шкоди потерпілим в межах страхової суми за страхувальника Лупиренко О.Г. У страхуванні відповідальності, навіть після виконання зобов’язання страховиком, суброгація не припустима.
Місцевий суд, виходячи з матеріалів справи, серед яких постанова Дзержинського райсуду міста Харкова від 1 серпня 2005 року про притягнення до адмінвідповідальності водія Лупиренка О.Г., визнав відповідальною особою саме цього водія. Суд апеляційної інстанції встановленого не спростував, але застосував приписи статті 1194 Цивільного Кодексу України, за якими першим збиток відшкодовує страховик, у якого застрахована цивільно правова відповідальність Лупиренка О.Г., а сам водій відшкодовує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. У чинному законодавстві України поняття суброгації в страхуванні існує в Кодексі торговельного мореплавання. І хоча суброгація істотно відрізняється від регресу ці відмінності не впливають на вирішення данного спору з урахуванням наступного. Відмінність названих понять стосується кола учасників правовідносин і строку позовної давності. Регрес, це нове право що виникає у особи внаслідок здійснення платежу. Право регресу це право зворотної вимоги страховика до регресату, через те що страховик виконав обов’язок за страховим зобов’язанням, тобто право регресу виникло з моменту сплати за третю особу і з моменту сплати за основним зобов’язання починається перебіг строку позовної давності. Переміна сторони у зобов’язанні при суброгаціїї не змінює терміну позовної давності. Перехід права вимоги до страховика відбувається у разі заподіяння шкоди майну, тобто у цивільному деліктному правопорушенні. До інших складових відноситься наявність протиправної поведінки заподіювача шкоди, ( коли йдеться про шкоду від джерела підвищеної небезпеки незалежно від наявності вини), на наявності збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою і збитками. Визначення особи, відповідальної за завдання збитків, здійснюється відповідно до норм глави 82 Цивільного Кодексу України про відшкодування позадоговірної шкоди. Але особа яка завдала збитки може оспорювати розмір витрат у якості страхової виплати. Розмір здійсненої страхової виплати і обсяг відповідальності заподіювача шкоди перед страховиком підлягає доказуванню на загальних підставах. Заподіювач шкоди, який виконав свій обов’язок перед потерпілим щодо відшкодування завданої шкоди, звільняється від обов’язку перед страховиком, навіть якщо останній здійснив страхову виплату на виконання договору страхування
Таким чином незалежно від джерела виникнення нового права на регрес або суброгації позов у даній справі повинен бути заявлений до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки автомобіль BMW яким керував Лупиренко О.Г. за договором обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів №4662827 від 09.09.04 застраховано у НАСК “Оранта” позов може бути заявлений до цієї компанії. Згідно приписів частини 38.1 статті 38 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховик після виплати страхового відшкодування може подати регресний позов до страхувальника. При цьому, незалежно від черговості стягнення суди розглянули позов , що стосується прав і обов’язків водія Лупиренко О.Г., який не залучений до участі у справі. Приписами статей 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що касаційна інстанція скасовує рішення у справі, а справу передає на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо господарський суд припустився такого порушення процесуальних норм як прийняття рішення, що стосується прав і обов’язків особи, не залученої до участі у справі. Згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України “Про судоустрій України” місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Залучення до участі у справі водія в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України не суперечить правилам предметної підсудності, визначеним статтею 12 Господарського процесуального кодексу України
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянуті судові акти цим вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, залучити до справи водіїв, учасників ДТП у якості третіх осіб без самостійних вимог і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 6.06.2006 у справі №54/53-06 і рішення Господарського суду Харківської області від 18.04.06 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Харківської області
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі Харківської обласної дирекції задовольнити частково.
Головуючий Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Т.Дроботова