Справа № 2-2859/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2007 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Літвіної Н.М.
при секретарі Царіциній Я.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, 3-я особа ОСОБА_3, про визнання договору дарування удаваним, визнання права власності на частину будинку та усунення перешкод в користуванні будинком, -
ВСТАНОВИВ :
Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання договору дарування від 14.11.2002 року 1/2 частини будинку № АДРЕСА_1 удаваним та, як наслідок, визнати її право на 1/4 частину цього будинку як об'єкта спільної сумісної власності подружжя та усунути перешкоди для її проживання за вказаною адресою шляхом її вселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в дійсності дана частина будинку була придбана для проживання всієї сім'ї її чоловіком - відповідачем по справі за кошти, виручені від продажу належної дочці позивачці - ОСОБА_6 на праві власності квартири, а оформлена як дарунок на ім'я відповідача, оскільки в іншій спосіб відчужити частину будинку її попередній власник - 3-тя особа по справі ОСОБА_3 не мала можливості.
Позивач стверджує, що в рахунок оплати за вказаним договором відповідач передав ОСОБА_3 10000 доларів США (53304 грн.).
Згодом придбана нерухомість за рахунок капіталовкладень від продажу матір'ю позивачки ОСОБА_4. та її чоловіком ОСОБА_5 належних їм приватного будинку та земельної ділянки значно збільшилась в об'ємі та ціні і був побудований новий жилий будинок, який до теперішнього часу не узаконений і є самочинним будівництвом.
В подальшому відповідач, мотивуючи тим, що нерухомість належить тільки йому, став поводити себе неадекватно, влаштовувати сварки, перешкоджати позивачці та її донькам проживати в спірному будинку, у зв'язку з чим вони вимушені були звертатися за допомогою до міліції.
В судовому засіданні позивачка, вважаючи себе неправомірно позбавленою єдиного житла, просила задовольнити її позов.
Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на, що договір дарування укладений правомірно, у вдячність ОСОБА_3 йому за те, що він деякий час доглядав її матір, а гроші в еквіваленті 8 000 доларів США він віддав ОСОБА_3, вважаючи дарунок занадто щедрим.
Крім того, відповідач послався на пропуск позивачкою строку позовної давності, вказуючи при цьому на усвідомлення позивачкою змісту та правового значення цього договору дарування, який відповідав волевиявленню сторін за договором.
3-я особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 58 ЦК України (1963 року), якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Судом встановлено, що сторони з 23.08.2001 року до теперішнього часу перебувають у зареєстрованому шлюбі. До 2002 року власного житла не мали, для проживання орендували квартири.
14.11.2002 року ОСОБА_3, якій на праві власності згідно договору дарування, посвідченому Першою Київською нотаріальною конторою 11.11.1998 року за реєстром № 18-
2128 та зареєстрованому в Київському міському бюро технічної інвентаризації 24.11.1998 року у реєстровій книзі за № 22790, належала 1/2 частина будинку № АДРЕСА_1, був оформлений та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. договір дарування цієї частини будинку відповідачу по справі ОСОБА_1., який був зареєстрований 27.11.2002 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 22790.
Натомість, як вбачається з пояснень самого відповідача, він передав ОСОБА_3 гроші в сумі 8 000 доларів США.
В той же час 29.10.2002 року донька позивачки ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу по балансовій вартості - 3958, 55 грн. відчужує належну їй на праві власності трикімнатну квартиру № АДРЕСА_2 де вона проживала разом з сестрою ОСОБА_7.
Оскільки, після продажу квартири ОСОБА_6 постійно проживала в цьому будинку та не мала іншого місця реєстрації, вона 21.02.2004 року відповідачем була зареєстрована за спірною адресою. За цією ж адресою з часу придбання будинку також постійно проживають позивачка та друга її донька ОСОБА_7. зі своїм чоловіком - ОСОБА_8 , які зареєстровані за іншими адресами.
За поясненнями позивачки, в подальшому на розширення і ремонт придбаної частини будинку та будівництво на цій же садиби ще одного будинку були витрачені значні кошти, що були виручені від продажу будинку та земельної ділянки, які належали чоловікові матері позивачки - ОСОБА_9 Хоча при цьому з даних технічного паспорту, складеного 09.02.2002 року, на спірне домоволодіння не вбачається будь-яких вказаних позивачкою змін щодо збільшення площі спірного будинку та будівництво другого.
Суд критично оцінює пояснення відповідача про намір ОСОБА_3 саме подарувати йому, сторонній особі, частину будинку і вважає їх з цього приводу сумнівними та необгрунтованими, оскільки дійсно відповідно до вимог чинного законодавства в іншій спосіб, ніж укладання договору дарування, правомірно відчужити свою частку в спільній частковій власності сторонній особі ОСОБА_3 в даному випадку не могла, т.я. існувало передбачене ст. 114 ЦК України правило щодо права решти учасників спільної часткової власності привілеєвої купівлі частки, що продається.
Той факт, що укладений 14.11.2002 року договір дарування 1/2 частини будинку № АДРЕСА_1 в дійсності приховував купівлю-продаж будинку підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10. та ОСОБА_6
Нелогічними виглядають і посилання відповідача про наявність у нього особистих заощаджень на передачу грошей ОСОБА_3, оскільки вважаючи дарунок занадто щедрим.
Виходячи з викладених обставин, суд приходить до висновку, що укладений 14.11.2002 року договір дарування Уг частини будинку № АДРЕСА_1 в дійсності приховував купівлю-продаж будинку і був укладений з додержанням аналогічних правил, встановлених для договорів купівлі-продажу.
Однак заслуговують на увагу доводи відповідача щодо пропуску позивачкою строку позовної давності.
Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року до позовів про визнання запере чуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Згідно ст. 71 ЦК України (1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, позовна давність встановлюється в три роки, а закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові, якщо суд не визнає причину пропуску строку поважною ( ст. 80 ЦК України).
За визначенням ст. 76 ЦК України перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення прав на позов, тобто коли особа взнала чи повинна була взнати про порушення її права.
Виходячи з пояснень самої позивачки, їй з самого початку, тобто з моменту укладення 14.11.2002 року договору дарування, були відомі всі обставини оформлення угоди, що оспорюється, але така ситуація її повністю влаштовувала.
Згодом, після змін в стосунках між сторонами, позивачка стала вважати, що ця угода укладена не в її інтересах, в зв'язку з чим вона 19.07.2007 року вирішила звернутися до суду з даним позовом, що не може бути розцінено судом як поважна причина припуску строку позовної давності.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачка, маючи вірне уявлення щодо реальних намірів сторін за угодою, з моменту вчинення договору дарування мала можливість оспорити його, але скористалась цим правом з пропуском строку позовної давності без поважних причин.
З цих підстав вимоги позивачки про визнання договору дарування від 14.11.2002 року 1/2 частини будинку № АДРЕСА_1 удаваним та визнання за нею право власності на 1/4 частину будинку не можуть бути задоволені.
При цьому, виходячи з посилання позивачки на ту обставину, що в період перебування сторін у шлюбі цінність частини будинку, що належить відповідачу, істотно збільшилась за рахунок її грошових затрат, позивачка має можливість в загальному порядку довести виникнення у неї права спільної власності стосовно цього житла з інших підстав і наявність рішення по даній справі на визнання за позивачкою такого права не впливає.
Крім того, за викладених обставин позивачка, не будучи співвласником будинку, але як ч.1ен сім'ї власника жилого будинку, відповідно до ст. 405 ЦК України (2004 року) має право користування цим житлом і фактично проживає в цьому будинку.
Стаття 3 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Нормою ч.4 ст. 59 цього ж Кодексу передбачено, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Суд, враховуючи, що позивачка не довела належними та допустимими доказами наявність порушення її права на проживання та створення перешкод для її проживання в спірному приміщенні, не вбачає ґрунтовних підстав і для задоволення її вимог про вселення в це приміщення.
Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачка не довела ті обставини, на які посилалась, як на підставу своїх вимог.
Керуючись ст. ст. 27-30, 48, 58, 71, 76, 80, 114 ЦК України (1963 року), ст. ст. 405 ЦК України (2004 року), ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 169, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, 3-я особа ОСОБА_3, про визнання договору дарування удаваним, визнання права власності на частину будинку та усунення перешкод в користуванні будинком відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд на протязі 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається в десятиденний термін з дня проголошення рішення.