Справа №349/920/13-ц
Провадження №22-ц/779/2992/2013
Категорія 27
Головуючий у 1 інстанції Поглод О.В.
Суддя-доповідач Шалаута Г.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 грудня 2013 року м.Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої-судді: Шалаути Г.І.,
суддів: Ковалюка Я.Ю., Девляшевського В.А.,
секретаря: Турів О.М.,
з участю сторін: представника апелянта - Рокетської С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2013 року, -
встановила:
23 травня 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося в суд з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору №IFXRRX11110695 від 14.09.2007 року відповідач ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 4027,19 грн. зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам "Розстрочка" складає між ним і Банком договір, про свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору позичальник зобов'язаний сплачувати щомісячний платіж для погашення заборгованості по кредиту, яка складається із заборгованості по кредиту, відсотків, комісії, інших витрат згідно умов договору. Відповідач не виконував належним чином умов договору, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 31303,79 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено за спливом строку позовної давності.
На зазначене рішення ПАТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Суд помилково застосував встановлену законом позовну давність в три роки та на підставі ст.257 ЦК України відмовив у задоволенні позову. Однак, апелянт не згідний з таким висновком суду, оскільки сторони домовились, що кредитний договір діє до повного виконання зобов'язань за договором, та сторонами добровільно збільшено позовну давність, а тому суд повинен був застосувати ч.1 ст.259 ЦК України, якою передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Крім того, апелянт стверджує, що суд порушив норми процесуального права, оскільки відкрив провадження у справі без належного вивчення матеріалів справи, при цьому зазначивши про відповідність позовної заяви вимогам закону, розглянувши справу без надання позивачу можливості усунення недоліків щодо помилкового надання Умов кредитування, затверджених у 2009 році ПАО КБ "ПриватБанк". На думку апелянта, суд у порушення вимог ч.3 ст.267 ЦК України, не врахувавши Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України "Про окремі питання застосування строків позовної давності" від 16.01.2013 року №10-70/0/4-13 застосував позовну давність без заяви відповідача. З цих підстав апелянт просить скасувати рішення суд та ухвалити нове про задоволення позову.
В засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, викладених у ній.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відмовляючи у позові в зв'язку зі спливом позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що загальний строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом минув, а надані банком Умови надання банківських послуг не є договором про збільшення позовної давності між сторонами.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та нормам законодавства, з огляду на таке.
Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 14.09.2007 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір №IFXRRX11110695, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 4027,19 грн. зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач своїм підписом у заяві(а.с.7) підтвердив згоду на те, що зазначена заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) складає між ним і Банком кредитно-заставний договір. Відповідно до умов кредитно-заставного договору відповідач зобов'язався сплачувати щомісячний платіж для погашення заборгованості по кредиту, яка складається із заборгованості по кредиту, відсотків, комісії, інших витрат згідно умов договору. Відповідач не виконував належним чином умов договору, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 31303,79 грн., яка складається із 2857,59 грн. заборгованості за кредитом, 13789,05 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 283,92 грн. заборгованості по комісії, 12406,38 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500 грн. штрафу(фіксована частина), 1466,85 грн. штрафу(процентна складова).
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
У ч.1 ст.259 ЦК України зазначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Згідно ч. 4. ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд обгрунтовано застосував загальний строк позовної давності (три роки) до зобов'язань, що виникли між сторонами, оскільки позивач не довів, що між сторонами було укладено договір про збільшення позовної давності. Зокрема, до позовної заяви позивач долучив заяву позичальника, в якій нічого не зазначено про позовну давність та Умови та правила надання банківських послуг(а.с.9-27), в яких встановлених строк позовної давності - п'ятдесят років. Однак, у заяві позичальника зазначено, що відповідач ознайомився та згідний із Умовами надання споживчого кредиту ("Розстрочка") (Стандарт), які були йому надані в письмовій формі, і нічого не зазначено про ознайомлення та надання згоди відповідачем із долученими до позовної заяви Умовами та правилами надання банківських послуг.
Виходячи із зазначеного, суд правильно застосував загальну позовну давність у даній справі.
У вказаному кредитно-заставному договорі визначено строк виконання зобов'язань - з 14.09.2007 року по 14.09.2008 року. Отже, саме з цієї дати починається перебіг позовної давності. Строк загальної позовної давності в такому випадку спливає 14.09.2011 року.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із даним позовом 23 травня 2013 року, пропустивши строк позовної давності.
Згідно п.31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.
З огляду на таке роз'яснення, зважаючи, що кредитно-заставний договір, укладений між сторонами є споживчим, про що свідчить посилання у заяві позичальника на Умови надання споживчого кредиту ("Розстрочка") (Стандарт), суд правильно застосував позовну давність без заяви відповідача.
Доводи апелянта про те, що суд помилково застосував встановлену законом позовну давність в три роки, так як сторони домовились, що кредитний договір діє до повного виконання зобов'язань за договором, та сторонами добровільно збільшено позовну давність, є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на законі, і не спростовують встановленого судом факту недоведення позивачем збільшення позовної давності. Також і в апеляційній інстанції позивач не надав доказів про збільшення позовної давності, а долучив до апеляційної скарги Умови та правила надання банківських послуг, які не є предметом дослідження у даній справі, оскільки про ознайомлення з такими умовами у заяві позичальника(а.с.7) нічого не зазначено, тому колегія не приймає до уваги такий доказ.
Доводи апелянта про те, що суд порушив норми процесуального права, відкривши провадження у справі без належного вивчення матеріалів справи, при цьому зазначивши про відповідність позовної заяви вимогам закону, розглянувши справу без надання позивачу можливості усунення недоліків щодо помилкового надання Умов кредитування, затверджених у 2009 році ПАО КБ "ПриватБанк", є також безпідставними, оскільки така помилка позивача не є підставою для залишення позовної заяви без руху, крім того, у вказаних Умовах відсутня дата їх затвердження, та позивач мав право виправити таку помилку в строки, передбачені ст.131 ЦПК України, надавши належні Умови, однак цього не зробив ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи апеляційним судом. Колегія розцінює такі дії позивача як реалізацію свого права на подання доказів, тому суд в такому випадку не несе відповідальності за нереалізацію позивачем, якому роз'яснені його процесуальні права, таких прав.
Посилання апелянта на Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України "Про окремі питання застосування строків позовної давності" від 16.01.2013 року №10-70/0/4-13, згідно якого, на думку апелянта, позовна давність у справах про повернення споживчого кредиту повинна застосовуватись тільки за заявою сторони, є необґрунтованим, так як в даному листі такого не зазначено.
Таким чином, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317, 319, 323-325 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" відхилити.
Рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді Г.І. Шалаута
Я.Ю. Ковалюк В.А. Девляшевський