ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.12.2013 Справа № 907/1149/13

Розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Нафтосервіс", с. Дубриничі Перечинського району

До відповідача 1 LEVARTE INVESTMENTS LIMITED, Беліз

До відповідача 2 CARLSBAD ENTERRISES LIMITED, Кіпр

Про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 04 січня 2013 року,

Головуючий суддя Якимчук Л.М.

За участю представників сторін:

Від позивача - Іванов П.О., директор;

Від відповідача 1 - Кішко П.Ю., представник по дов. від 05.12.2013;

Від відповідача 2 - Дейнека О.А., представник по дов. від 02.12.2013.

Суть спору: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Нафтосервіс", с. Дубриничі Перечинського району, звернувся до суду з позовом до LEVARTE INVESTMENTS LIMITED, Беліз та до CARLSBAD ENTERRISES LIMITED, Кіпр про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 04 січня 2013 року.

Представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з підстав, зазначених у позовній заяві, а також у додаткових письмових поясненнях від 03.12.2013 №112.

Вказує на те, що Договір про відступлення права вимоги від 04.01.2013 підлягає визнанню недійсним в судовому порядку з огляду на те, що даний договір містить всі ознаки договору факторингу, відтак може бути укладений лише банком або іншою фінансовою установою, яка отримала відповідну ліцензію для здійснення фінансових послуг.

З огляду на вказані обставини, просить суд визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 04.01.2013 на підставі ст.ст. 203, 207, 215 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача 1 заперечив проти задоволення позову повністю з підстав, вказаних у відзиві на позов.

Зазначає, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором про відступлення права вимоги та не є договором факторингу.

Зокрема, у даному випадку кошти не надаються у розпорядження і клієнт не вносить плату на користь фактора за надані кошти, більше того, Компанія Леварте Інвестментс ЛТД сплачує кошти Карлсбад Ентерпрайзіз Лімітед за відступлені ним права вимоги (а не навпаки, як це необхідно для виникнення факторингу). Оплата здійснена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Таким чином, підсумовує представник, дії з відступлення права вимоги не є факторингом у розумінні чинного законодавства.

Тому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник відповідача 2 заперечив проти задоволення позову повністю з підстав, вказаних у відзиві на позов.

Зазначає, що оспорюваний договір відповідає вимогам чинного законодавства, тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Пояснює, що від позивача отримано відповідну письмову згоду на укладення договору про відступлення права вимоги від 04.01.2013, сторони оспорюваного договору підписали акт прийому-передачі документів, що підтверджують отримання кредиту. Оплату права вимоги було проведено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Зазначає, що оспорюваний договір відповідає вимогам ст.ст. 512, 514, 516, 517 Цивільного кодексу України, відтак твердження щодо наявності у останнього ознак договору факторингу не відповідає дійсності.

У судовому засіданні оголошувалася перерва за згодою сторін відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України з 11.12.2013 до 11 год. 30 хв. 16.12.2013.

Заслухавши доводи представників учасників процесу та вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Вісімнадцятого вересня 1998 року між фірмою „КАРЛСБАД ЕНТЕРПРАЙЗІС ЛІМІТЕД" (CARLSBAD ENTERPRISES LIMITED, далі - відповідач 2) та товариством з обмеженою відповідальністю „Нафтосервіс" (далі - позивач) укладено Кредитний контракт №01-ІС, за умовами якого відповідач 2 надає позивачу кредит для фінансування будівництва та реконструкції терміналу ПММ (паливно-мастильних матеріалів) у розмірі 5000000 (п'ять мільйонів) німецьких марок у період з 25.09.1998 по 25.08.1999 на умовах 21,5 відсоток річних (пункт 1.1 контракту).

Згідно з пунктом 7.1 вказаного Контракту останній набуває чинності тільки в тому випадку, якщо обласне управління Національного банку України видає реєстраційне свідоцтво позичальнику (позивачу) на одержання кредиту від компанії.

На виконання вказаного пункту Контракту товариству з обмеженою відповідальністю „Нафтосервіс" Національним банком України по місту Києву та Київській області видано Реєстраційне свідоцтво №450 від 28.09.1998 на одержання кредиту в іноземній валюті в сумі 5000000 німецьких марок з відсотковою ставкою 21,5 % річних на фінансування будівництва та реконструкцію терміналу ПММ зі строком погашення до 25 серпня 1999 року.

Двадцять п'ятого вересня 1998 року сторони вказаного Контракту підписали доповнення до останнього, доповнивши пункт 1.1 наступним: „Кредит може бути наданий також у доларах США". Доповнили також п.1.2 - „Наданий кредит позичальник може використати для погашення своєї заборгованості перед кредиторами, повернення фінансової допомоги, розмістити на депозитному рахунку, обміняти на цінні папери і т. ін.".

Першого червня 2000 року сторони підписали додаткову угоду до кредитного контракту, якою продовжили строк дії контракту на 5 років, до 25.09.2004, доповнили пункт 1.1 таким чином: „Кредит може бути наданий в іншій валюті, а саме в доларах США, ЄВРО, швейцарських франках або чеських кронах по крос-курсу НБУ на день проплати"

Вказані зміни до Контракту зареєстровані Національним банком України по місту Києву та Київській області, про що свідчить додаток до реєстраційного свідоцтва №1 від 27.07.2000.

Чотирнадцятого серпня 2000 року сторони підписали додаткову угоду №1 до кредитного контракту, якою узгодили, що кредитні кошти позичальнику можуть надходити безпосередньо від компанії, а саме фірми CARLSBAD ENTERPRISES LIMITED, а також за дорученням компанії від фірми „Progress Trading Ltd", а також від інших компаній, що буде узгоджено між компанією та позичальником додатково, погашення кредиту здійснюється безпосередньо на рахунок компанії, а саме фірми CARLSBAD ENTERPRISES LIMITED.

Тридцятого жовтня 2000 року сторони підписали додаткову угоду №2 до кредитного контракту, якою відкоригували реквізити повернення кредитних коштів.

Сімнадцятого лютого 2003 року сторони підписали додаткову угоду №3 до кредитного контракту, якою домовились збільшити суму наданого кредиту до 5000000 євро, зменшити відсоткову ставку до 12 відсотків річних.

Вказані зміни до Контракту зареєстровані Національним банком України по місту Києву та Київській області, про що свідчить додаток до реєстраційного свідоцтва №2 від 25.02.2003.

Двадцятого вересня 2004 року сторони підписали додаткову угоду №4 до кредитного контракту, за умовами якої домовились про продовження строку дії кредитного контракту до 31 грудня 2006 року, про зменшення відсоткової ставки до 10% річних, про збільшення суми наданого кредиту до 6000000 євро.

Вказані зміни до Контракту зареєстровані Національним банком України по місту Києву та Київській області, про що свідчить додаток до реєстраційного свідоцтва №3 від 06.01.2005.

Двадцять дев'ятого грудня 2006 року сторони підписали додаткову угоду №5 до кредитного контракту, якою продовжили строк його дії до 31 грудня 2009 року, а також збільшили суму наданого кредиту до 10000000 євро.

Вказані зміни до Контракту зареєстровані Національним банком України по місту Києву та Київській області, про що свідчить додаток до реєстраційного свідоцтва №4 від 18.10.2007.

Дванадцятого листопада 2009 року сторони підписали додаткову угоду №6 до кредитного контракту, якою продовжили строк його дії до 30 грудня 2011 року, внесли зміни у пункт „Реквізити сторін", а також домовились про те, що розмір виплат за користування кредитом (за встановленою кредитним контрактом процентною ставкою, у тому числі у разі плаваючої процентної ставки, з урахуванням комісій, неустойки та інших встановлених контрактом платежів, у тому числі тих, що є санкціями за неналежне виконання умов цього контракту) протягом усього періоду дії контракту не може перевищувати розмір виплат за максимальною процентною ставкою, яка зазначається під час реєстрації контракту.

Вказані зміни до Контракту зареєстровані Національним банком України по місту Києву та Київській області, про що свідчить додаток до реєстраційного свідоцтва №5 від 15.12.2009.

Третього жовтня 2011 року сторони підписали додаткову угоду №7 до кредитного контракту, якою продовжили строк його дії до 31 грудня 2014 року.

Вказані зміни до Контракту зареєстровані Національним банком України по місту Києву та Київській області, про що свідчить додаток до реєстраційного свідоцтва №6 від 07.11.2011.

Сьомого травня 2012 року між фірмою CARLSBAD ENTERPRISES LIMITED (поручитель) та Компанією LEVARTE INVESTMENTS LIMITED (кредитор) укладено Договір поруки №07/2012, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку товариства з обмеженою відповідальністю „Респектсервіс" щодо своєчасної оплати вартості послуг у розмірі 43% від вартості послуг, зазначених у Акті про надання послуг за Договором, передбаченим ст. 2 цього Договору та всіх штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги шляхом укладення договорів про відступлення права вимоги за договорами, визначеними в п.п.1.3.1, 1.3.2 та 1.3.3 цього договору.

Згідно з положеннями пункту 1.3 та 1.3.1 договору поручитель, у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, несе відповідальність лише в межах, визначених договорів, а саме: стягнення з ТОВ „Нафтосервіс" загальної суми заборгованості, що виникла на підставі Кредитного Контракту №01-ІС від 18 вересня 1998 року, укладеному між CARLSBAD ENTERPRISES LIMITED та ТОВ „Нафтосервіс".

Четвертого січня 2013 року між відповідачами у даній справі укладено Договір про відступлення права вимоги, а 15.01.2013 Додаткову угоду №1, за умовами яких „КАРЛСБАД ЕНТЕРПРАЙЗІС ЛІМІТЕД" (CARLSBAD ENTERPRISES LIMITED), керуючись статтями 512-519 Цивільного кодексу України та на виконання пункту 3.1 Договору поруки від 07.05.2012 (зі змінами та доповненнями) уступає Компанії LEVARTE INVESTMENTS LIMITED у повному обсязі право вимоги по стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю „Нафтосервіс" суму заборгованості у розмірі 103778015,44 грн., яка складається з:

- боргу у розмірі 4909850,52 доларів США, що за курсом НБУ складає 39244435,21 грн.;

- відсотків у розмірі 5870536,59 долари США, що за курсом НБУ складає 46923198,99 грн.;

- боргу у розмірі 362953,40 євро, що за курсом НБУ складає 3801003,72 грн.;

- відсотків у розмірі 850588,93 євро, що за курсом НБУ складає 8907732,21 грн.;

- боргу у розмірі 232765 швейцарських франків, що за курсом НБУ складає 2016223,93 грн.;

- відсотків у розмірі 333110,37 швейцарських франків, що за курсом НБУ складає 2885421,38 грн., що виникла на підставі Кредитного контракту №01-ІС від 18 вересня 1998 року (пункт 1.1 Договору про відступлення права вимоги від 04.01.2013 зі змінами, внесеними Додатковою угодою №1 від 15.01.2013).

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 15.01.2013) загальна сума заборгованості боржника (позивача у справі) перед первісним кредитором (відповідачем 1) за кредитним контрактом №01-ІС від 18 вересня 1998 року станом на дату укладення цього договору (оспорюваного у даній справі) складає 103778015,44 грн.

Згідно з пунктом 1.3 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор уступає право вимоги, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за кредитним контрактом №01-ІС від 18 вересня 1998 року і до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Новий кредитор після підписання цього договору зобов'язується сплатити первісному кредитору винагороду, розмір якої зазначено у пункті 1.2 договору.

Пункт 2.1 договору зобов'язує нового кредитора у строк до 12.12.2012 виконати своє зобов'язання шляхом перерахування первісному кредитору винагороди, зазначеної у пункту 1.2 цього договору.

На виконання згаданих положень договору про відступлення права вимоги оплата відповідачем 1 здійснена шляхом укладення договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.01.2013 №1.

Обов'язком первісного кредитора за оспорюваним правочином є передання новому кредитору документів, що підвереджують зобов'язання перед ним, а також повідомлення боржника про відступлення права вимоги, належного первісному кредитору (пункт 2.2 договору).

Виконання вказаних обов'язків первісним кредитором підтверджене Актом приймання-передачі документів №1 від 04.01.2013 та листом від 04.01.2013.

Відповідно до пункту 7.4 Контракту жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки за даним контрактом третій особі без письмової згоди другої сторони.

Матеріали справи містять таку згоду боржника (позивача) - лист від 28.12.2012 №98.

Проаналізувавши правовідносини, що склалися між учасниками оспорюваного договору, а також законодавство, що їх регулює, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 1 Закону України „Про міжнародне приватне право" вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом; автономія волі - принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин.

Згідно положень пункту 7.3 договору про відступлення права вимоги від 04.01.2013 усі правовідносини, що виникають з цього договору регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З огляду на вказані положення Закону України „Про міжнародне приватне право", Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11, а також пункт 7.3 згаданого договору, до спірних правовідносин належить застосовувати право України, чинне на момент укладення оспорюваного договору.

Згідно зі ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, зі змісту даної статті вбачається, що заміна кредитора можлива тільки у зобов'язанні, існуючому на момент укладення угоди про уступку права вимоги, і тільки у відношенні прав (вимог), що виникли на момент укладення цієї угоди, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні допускається шляхом відступлення права вимоги на підставі правочину протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з п. 5.1 спірного правочину цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Матеріали справи свідчать, що договір від 04.01.2013 про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні) було укладено в простій письмовій формі, що відповідає формі, в якій було укладено Кредитний контракт №01-ІС від 18 вересня 1998 року.

Договір від 04.01.2013 про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні) було підписано представниками сторін та скріплено печатками.

Пред'явивши даний позов до суду, позивач обґрунтував визнання недійсним оспорюваного правочину частиною 1 статті 203, частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Доводи позивача стосовно того, що з умов укладеного договору про відступлення права вимоги вбачаються умови договору факторингу, а тому відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» укладати його могла лише фінансова установа, яка має відповідну ліцензію, належить відхилити, з огляду на наступне.

Згідно ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином, дія може вважатися факторингом у разі виконання наступних умов:

одна сторона (фактор) передає іншій стороні (клієнту) кошти у розпорядження;

інша сторона (клієнт) вносить плату фактору за отримані від нього у розпорядження кошти;

інша сторона (клієнт) відступає право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, відповідно до умов укладеного договору про відступлення права вимоги не виконуються необхідні умови: кошти не надаються в розпорядження і клієнт не вносить плату на користь фактора за наданні кошти.

Передані Компанії ЛЕВАРТЕ ІНВЕСТМЕНТС ЛТД (LEVARTE INVESTMENTS LIMITED) права вимоги не можуть вважатися платою за надані їй у розпорядження кошти, як того вимагає Цивільний кодекс України, аби операція вважалась факторингом. Дана позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 10.07.2007. Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

Таким чином, дії з відступлення прав вимоги не є факторингом у розумінні чинного законодавства України.

Отже, при укладенні оспорюваного договору про відступлення права вимоги дотримані всі вимоги законодавства, що до нього ставляться, договір укладений відповідно до умов чинного законодавства, зокрема:

1) Кредитний контракт від 18.09.1998, право вимоги за яким передано відповідно до умов оспорюваного договору, а також всі зміни, що до нього внесені, зареєстровані Національним банком України по місту Києву та Київській області (відповідне Реєстраційне свідоцтво №450 та додатки до нього містяться у матеріалах справи), що є істотною умовою для дійсності такого кредитного договору, враховуючи, що кредитором є нерезидент, відтак істотною умовою для дійсності вимоги, що передається;

2) Новому кредитору передано документи, що підтверджують зобов'язання перед ним (Акт приймання-передачі документів №1 від 04.01.2013 міститься у матеріалах справи), боржника повідомлено про відступлення права вимоги, належного первісному кредитору (підтверджено листом від 04.01.2013);

3) Матеріали справи містять згоду боржника (лист від 28.12.2012 №98) на виконання пункту 7.4 кредитного Контракту, відповідно до якого жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки за даним контрактом третій особі без письмової згоди другої сторони;

4) До нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав;

5) Оспорюваний договір підписано уповноваженими сторонами, у межах їх компетенції, враховуючи відсутність ознак договору факторингу у даних правовідносинах (відтак, відсутність обов'язку отримання ліцензії на укладення такого, як вказує позивач).

Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс» до Компанії ЛЕВАРТЕ ІНВЕСТМЕНТС ЛТД (LEVARTE INVESTMENTS LIMITED) та до КАРЛСБАД ЕНТЕРПРАЙЗІЗ ЛІМІТЕД про визнання недійсним договору від 04.01.2013 про відступлення права вимоги є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 18.12.2013.

Суддя Л. М. Якимчук