Справа №346/2016/13-ц

Провадження №22-ц/779/2927/2013

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Потятинник Ю.Р.

Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року м.Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Шалаути Г.І.,

суддів: Девляшевського В.А., Горблянського Я.Д.,

секретаря: Петріва Д.Б.

з участю сторін: представника апелянта ОСОБА_2,

позивачки ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах та визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2013 року, -

встановила:

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась в суд в вказаним позовом, який мотивувала тим, що 28 вересня 1991 року між нею та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб. В шлюбі народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Через зловживання відповідача спиртним 23 листопада 1998 року шлюб було розірвано у відділі РАЦС Коломийського міськвиконкому, однак вони продовжували спільно проживати, відносини між ними налагодились, вони займалися спільною підприємницькою діяльністю, мали спільний бюджет. 18 лютого 2000 року за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу квартири був оформлений на ім'я відповідача. Зі згоди відповідача на правах члена сім'ї вона з сином заселилися в цю квартиру, зареєстровані в ній та проживають по даний час. У 2002 році нею було придбано за спільні кошти транспортний засіб марки ВАЗ-2109, який був зареєстрований за нею, а також гараж НОМЕР_1 в першому гаражному кооперативі м.Коломия. Зазначила, що аналогічний позов нею вже був поданий у 2009 році, так як відповідач знову почав зловживати алкоголем та чинив їй перешкоди в користуванні квартирою, проте на прохання відповідача, який пообіцяв змінити свою поведінку, вона подала заяву про залишення позовної заяви без розгляду. Після чого вони зареєстрували повторний шлюб, у якому перебували до жовтня 2012 року. За рішенням Коломийського міськрайонного суду 9 жовтня 2012 року їх повторний шлюб був розірваний. Посилаючись на наведене, просила визнати факт проживання її з відповідачем однією сім'єю та ведення спільного домашнього господарства за період з 23 листопада 1998 року до 4 грудня 2009 року та визнати за нею право власності на ? частину вищевказаної квартири, стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за період з 23.11.1998 року по 04.12.2009 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з відповідача на користь позивача 772,21 грн. судового збору.

На зазначене рішення ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права, яке полягає в тому, що до спірних правовідносин суд застосував норми Сімейного кодексу України, який не підлягав застосуванню, оскільки спірну квартиру було придбано в лютому 2000 року, до набрання ним чинності. Враховуючи той факт, що на час придбання квартири шлюб між сторонами було розірвано, то згідно правових норм КпШС спірна квартира не може бути об'єктом спільної сумісної власності, а належить апелянту на праві особистої власності. Апелянт зазначає, що встановлення факту проживання однією сім'єю в період з 23.11.1998 року до 01.01.2004 року юридичного значення не має, оскільки КпШС не передбачав юридичних наслідків такого проживання. З цих підстав просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивачка апеляційної скарги не визнала, заперечення мотивувала тим, що незважаючи на те, правильні норми права чи неправильні до спірних правовідносин застосував суд, вона вважає, що нею доведено факт спільного проживання її з відповідачем однією сім'єю за період з 23.11.1998 року по 04.12.2009 року, а також факт зайняття ними спільною підприємницькою діяльністю, від доходів якої і була придбана спірна квартира за їх спільні кошти, вважає, що їх частки у квартирі мають бути рівними, а тому висновки суду відповідають обставинам справи, рішення вважає справедливим і законним, просить апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши їх доказами, колегія знаходить апеляційну скаргу обґрунтованою частково в частині неправильного застосування до спірних правовідносин норм Сімейного кодексу України, однак застосування цих норм матеріального права на думку колегії не вплинуло за законність та правильність постановленого рішення, а тому колегія не знаходить підстав для його скасування, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегією встановлено, що 28 вересня 1991 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб. В шлюбі народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

23 листопада 1998 року шлюб було розірвано у відділі РАЦС Коломийського міськвиконкому, однак після розірвання шлюбу вони продовжували спільно проживати, разом займалися спільною підприємницькою діяльністю, про що підтвердили свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та сам відповідач.

Так, з пояснень відповідача вбачається, що гроші в сумі 3600 доларів США на купівлю квартири дала йому позивачка, за які він купив спірну квартиру в лютому 2000 року за домовленістю між ними, для спільного проживання. Також у 2002 році позивачка за 4000 доларів США купила автомобіль, який зареєструвала на себе, однак його вони спільно використовували для підприємницької діяльності та позивачка дала відповідачу доручення на керування автомобілем.

Колегія не приймає за достовірні пояснення відповідача про те, що кошти, за які була придбана квартира та автомобіль належали йому, але їх позивачка в нього вкрала, оскільки такі не підтверджуються будь-якими доказами про звернення його по факту крадіжки коштів до правоохоронних органів чи іншими об'єктивними даними та спростовуються іншими доказами, зокрема, копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, позивач зареєстрована як підприємець з 1994 року, згідно ксерокопії трудової книжки відповідача останній запис про його трудову діяльність датований 27.12.1994 року, а з копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця підтверджується, що відповідач як підприємець зареєстрований з травня 2000 року.

Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір.

Відповідно до змісту ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами не підлягають доказуванню.

Таким чином, колегією встановлено, що спірна квартира була придбана за кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, отриманими від їх спільної підприємницької діяльності, за домовленістю між ними для спільного проживання та користування.

До спірних правовідносин слід застосувати ст.112 ЦК України 1963 року, якою передбачено, що майно може належати на праві спільної сумісної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним організаціям або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток(часткова власність) або без визначення часток - спільна сумісна власність.

Ст.113 ЦК України передбачено, що володіння, користування, розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх співвласників, а при відсутності такої згоди - спір вирішується судом.

З пояснень відповідача вбачається, що при купівлі квартири між ним та позивачкою була домовленістю про спільне користування нею, а отже частки сторін слід вважати рівними.

З огляду на викладене не може бути скасоване по суті правильне та законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин колегія дійшла висновку, що рішення суду слід залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

На підставі ст.112 ЦК України 1963 року та керуючись ст.ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 323-325 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили.

Судді Г.І.Шалаута

Я.Д.Горблянський

В.А.Девляшевський