Справа № 347/2111/13-ц
Провадження № 22ц/779/3061/2013
Категорія 57
Головуючий у І інстанції Крилюк М.І.
Суддя-доповідач Меленко О.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Меленко О.Є.
суддів Васильковського В.М., Проскурніцького П.І.
секретаря Лисак І.В.
з участю: представника ДВС Косівського РУЮ Йоника І.М.,
позивача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,
відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: відділ державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції про визнання дій ДВС Косівського РУЮ неправомірними, визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту, за апеляційною скаргою начальника відділу ДВС Косівського РУЮ Йоника І.М. на рішення Косівського районного суду від 22 серпня 2013 року, -
в с т а н о в и л а :
В липні 2013 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5, третя особа: відділ державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції про визнання дій ДВС Косівського РУЮ неправомірними, визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту. В обгрунтування своїх вимог вказувала на те, що 21.06.2013 року в її житловому будинку АДРЕСА_1 працівниками ДВС Косівського РУЮ було проведено опис належного їй майна. Виконавчі дії проводились на підставі виконавчого листа № 2-1181 від 27.01.2009 року виданого Косівським районним судом про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в сумі 22675,38 грн. та судових витрат в сумі 346,75 грн.
Однак, державними виконавцями не враховано, що житловий будинок в якому проводились виконавчі дії, належить на праві власності ОСОБА_3 і рухоме майно, яке було описано і на яке накладено арешт, є власністю та перебуває в користуванні саме позивача, а не боржника. До вказаного житлового будинку боржник ОСОБА_5 не має жодного відношення та не проживає в ньому. У зв'язку з цим змушена була звернутися в суд з позовом про визнання неправомірними дій ДВС Косівського РУЮ неправомірними.
Рішенням Косівського районного суду від 22 серпня 2013 року позов задоволено.
Визнано право власності на рухоме майно за ОСОБА_3, а саме: пральну машину "LG Pirekt Prive 7kg WD - 12391 TDK" - білого кольору; фен "Eлектра" - білого кольору; мікрохвильову піч білого кольору "SАMSUNG SIN:7 MBLCO179E", хлібопічку "Moulinex" білого кольору; тюнер "Furosky Es-4050"; електром'ясорубку сріблястого кольору "Saturn SN-FD 8095", праску "Tefal ultra cliss 4640"; вагу електронну "NOKOSONIC"; годинник "REVA" чорний з золотистою оправою .
Знято арешт з майна, що вказано в акті опису й арешту майна, складеного державним виконавцем відділу ДВС Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Винничук О.М. від 21.06.2013 року та знято з нього арешт.
Зобов'язано відділ ДВС Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області повернути ОСОБА_3 незаконно вилучене майно, зазначене у акті опису й арешту майна, складеного державним виконавцем відділу ДВС Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Винничук О.М. від 21.06.2013 року.
На дане рішення начальник відділу ДВС Косівського РУЮ Йоник І.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що житловий будинок АДРЕСА_1 в якому державним виконавцем проводився опис та арешт рухомого майна, дійсно належить на праві власності по ? частині позивачу ОСОБА_3 та ОСОБА_7 Однак, позивач ОСОБА_3 вже більше року не проживає за місцем реєстраційного обліку, що підтверджується листом Рибенської сільської ради від 07.11.2013 року. В той же час, за місцем реєстрації позивача проживає боржник ОСОБА_5
Місце фактичного проживання боржника було визначено за участю працівників сільської ради та дільничного інспектора міліції, який був присутній при проведенні опису майна. Більше того, опис та арешт рухомого майна проводився державним виконавцем за участю самого боржника, який не заперечував ні факт свого проживання в житловому будинку, ні проти опису й арешту рухомого майна.
Також, апелянт зазначає, що надані суду довідки щодо майна з приводу якого виник спір, підтверджують лише факт та місце придбання товарів, однак жодним чином не вказують на те, що товари були придбані саме ОСОБА_3
З цих підстав рішення суду першої інстанції, апелянт просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В судовому засіданні представника ДВС Косівського РУЮ вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
ОСОБА_3 та її представник, відповідач ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги не визнали. Рішення суду вважають законним та обгрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, доводи представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 21.06.2013 року в житловому будинку АДРЕСА_1 державним виконавцем ВДВС Косівського РУЮ було проведено опис, накладено арешт та вилучено рухоме майно. Виконавчі дії проводились на підставі виконавчого листа виданого Косівським районним судом від 27.09.2009 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 22675,38 грн. заборгованості за кредитним договором та 226,75 грн. судового збору.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вказувала на те, що житловий будинок в якому проводились виконавчі дії належить на праві приватної власності їй, і всі речі які були вилучені в ході виконавчого провадження працівниками ДВС Косівського району є її приватною власністю, а боржник ОСОБА_5 не має жодного відношення до її житлового будинку, та до вилученого майна.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, та визнаючи за нею право власності на рухоме майно, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки відповідач - боржник не проживає і не прописаний за адресою АДРЕСА_1, то все майно яке було вилучене працівниками ВДВС Косівського РУЮ є власністю ОСОБА_3, а тому підлягає до повернення.
Однак погодитись з висновком суду колегія суддів Апеляційного суду не може, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
Частиною 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №18614758 житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільно часткової власності по ? ОСОБА_3 та ОСОБА_7
Однак, згідно довідки Рибненської сільської ради від 07.11.2013 року ОСОБА_3, більше року в будинку не проживає.
Судом також встановлено, і підтверджується актом опису та арешту майна від 21.06.2013 року, що виконавчі дії проводились за участю дільничного інспектора РВ УМВС, понятих та самого боржника ОСОБА_5, який на час вчинення виконавчих дій був присутнім у житловому будинку та не заперечував проти проведення опису майна. Жодних застережень чи заперечень, щодо проведених виконавчих дій боржник ОСОБА_5 в акті не зазначив.
Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження позовних вимог в частині визнання за нею права власності на вилучене рухоме майно, ОСОБА_3 надала квитанції та чеки. Однак, вказані докази, не мітять даних про те, що саме позивачу ОСОБА_3 були продані побутові товари, а засвідчують тільки факт продажу таких.
Відповідно до ч.1, 2 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Вирішуючи справу по суті, місцевий суд, в порушення статей 26, 30, 33 ЦПК України, не визначив коло належних відповідачів по справі, внаслідок чого не дотримався правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь в справі, та права осіб, інтереси яких зачіпляються цим спором.
Так, відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 4 постанови № 6 від 27 серпня 1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з послідуючими змінами), відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізовано.
Як вбачається з матеріалів справи стягувачем за виконавчим провадженням , на користь якого і вчинялися виконавчі дії є ПАТ КБ «ПриватБанк», який до участі у справі залучений не був.
Зважаючи на те, що апеляційний суд законодавчо позбавлений права в такому разі скасувати рішення з направленням справи на новий розгляд, відповідно як і залучити ПАТ КБ «ПриватБанк»до участі в справі та вирішити спір як суд першої інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
На підставі вищенаведеного та ст.ст. 10, 60, 26, 30, 33, 303 ЦПК України , керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316 , 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу начальника відділу ДВС Косівського РУЮ Йоника І.М. задовольнити.
Рішення Косівського районного суду від 22 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: відділ державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції про визнання дій ДВС Косівського РУЮ неправомірними, визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: О.Є. Меленко
Судді: В.М. Васильковський
П.І. Проскурніцький