Справа №344/657/13-ц

Провадження №22-ц/779/2959/2013

Категорія 52

Головуючий у 1 інстанції Островський Л.Є.

Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2013 року м.Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Шалаути Г.І.,

суддів: Ковалюка Я.Ю., Васильковського В.М.,

секретаря: Петрів Д.Б.

з участю сторін: апелянта ОСОБА_2,

представника апелянта ОСОБА_3,

представників відповідача - Зоренко О.В., Палько А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківської обласної бібліотеки для дітей про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2013 року, -

встановила:

18 січня 2013 року ОСОБА_2 звернулась в суд з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що наказом від 17 грудня 2012 року №47-к її було звільнено з посади завідуючої відділом обслуговування 5-9 класів Івано-Франківської обласної бібліотеки для дітей згідно ст.40 п.4 КЗпП України за прогул - відсутність на робочому місці без поважних причин. Позивач вважає звільнення незаконним, упередженим, помстою за її звернення у березні 2012 року до голови обласної держадміністрації щодо неналежної організації роботи дитячої бібліотеки з боку директора. Зазначила, що 13 грудня 2012 року її одну не атестували через те, що вона не погодилася перейти на іншу посаду, в той же день директор бібліотеки в усній формі сказала їй вийти на роботу 14 грудня 2012 року, так як в цей день буде проводитись атестація, незважаючи на те, що згідно графіка роботи 14 грудня 2012 року у неї був вихідний день. Вона відпрацювала в цей день, хоча атестація так і не проводилася. В понеділок 17 грудня в кінці робочого дня вона в усній формі попросила директора надати їй вихідний 18 грудня замість відпрацьованого дня - 14 грудня, на що директор погодилася, дозволивши їй не виходити на роботу наступного дня, однак 18 грудня був складений акт про відсутність її на роботі весь день без поважної причини. Зазначений акт був розглянутий на засіданні профкому та дирекції обласної бібліотеки в складі двох членів профкому та двох представників адміністрації, яким надано згоду на її звільнення за прогул. Про дане засідання її не повідомили. Вважає звільнення незаконним також тому, що профком надав згоду на її звільнення до отримання від неї пояснення про причину відсутності на роботі 18.12.2012 року. Таке пояснення на вимогу директора вона написала 19.12.2012 року, однак наказ про її звільнення був виданий ще 17.12.2012 року, хоча мав бути датований 19.12.2012 року. Посилаючись на наведене, після збільшення позовних вимог, просила визнати незаконним наказ про звільнення, поновити її на роботі, стягнути з відповідача в її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в загальній сумі 1469,60 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Івано-Франківської обласної бібліотеки для дітей на користь ОСОБА_2 1469,60 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Івано-Франківської обласної бібліотеки в дохід державного бюджету 229,40 грн. судового збору.

На зазначене рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права .Апелянт зазначила, що суд неповно, не всесторонньо з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, а також зробив помилкові висновки, які не відповідають обставинам справи. Апелянт зазначає, що суд не врахував поважності причини неявки її на роботі 18.12.2012 року, яка підтверджується нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_6, який працював на посаді заступника начальника МГБ Тисменицького РВ УМВС, в якого вона була на прийомі в зв'язку з конфліктною ситуацією, що виникла в сім'ї її дочки. Суд не виконав вимог п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", не врахувавши її попередньої роботи, стаж роботи у обласній бібліотеці для дітей, що становить 32 роки, тих обставин, що за свою роботу раніше отримувала грамоти, до дисциплінарної відповідальності не притягалась, а тому застосування до неї такого виду стягнення як звільнення за ст.40 п.4 КЗпП України вважає незаконним. З цих підстав просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні апелянт та її представник доводи апеляційної скарги підтримали.

Представники відповідача апеляційної скарги не визнали. Заперечення мотивували тим, що звільнення позивачки з роботи за прогул, що мав місце 18.12.2012 року проведено з дотриманням вимог трудового законодавства. ОСОБА_2 звільнено наказом №47-к від 19.12.2012 року згідно ст.40 п.4 КЗпП України, оскільки нею не було надано доказів поважності причин відсутності на роботі 18.12.2012 року. Просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, його представника, представників відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши їх доказами, колегія не знаходить доводи апелянта обґрунтованими та приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що обґрунтованими є вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, інші вимоги - про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, оскільки позивачка не довела поважності причин відсутності на робочому місці 18.12.2012 року.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та нормам законодавства, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 18.12.2012 року, в робочий день була відсутня на роботі без поважної причини, будь-якої письмової заяви відповідачу про надання їй відгулу за раніше відпрацьований день не подавала, а тому наказом від 19.12.2012 року №47-к була звільнена з посади завідуючим відділом обслуговування 5-9 класів Івано-Франківської обласної бібліотеки для дітей на підставі ст.40 п.4 КЗпП України за попередньою згодою адміністрації та профкому установи. При внесенні запису дати звільнення в її трудову книжку допущено помилку, зазначено, що вона звільнена не з 19.12.2012 року, а з 17.12.2012 року. 25.01.2013 року ОСОБА_2 направлено письмову вимогу з'явитися з трудовою книжкою для внесення виправлення дати звільнення відповідно до вимог п.2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, однак вона не з'явилася. Позивачка помилково зазначену дату звільнення трактувала як винесення наказу про звільнення її з роботи без згоди профкому, засідання якого відбулося пізніше та звернулася зі скаргою на дії відповідача до Територіальної державної інспекції з питань праці в Івано-Франківській області, яка склала протокол про порушення норм трудового законодавства з боку директора Івано-Франківської обласної бібліотеки для дітей ОСОБА_7, а саме: за порушення порядку ведення трудових книжок, порядку виплати розрахункових сум при звільненні позивачки. Постановою Івано-Франківського міського суду від 20.05.2013 року у справі №344/6035/13-п директора Івано-Франківської обласної бібліотеки для дітей ОСОБА_7 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.41.ч.1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу. Постановою судді Апеляційного суду Івано-Франківської області Хруняк Є.В. від 15.10.2013 року зазначену вище постанову скасовано, а провадження у справі закрито за відсутністю в діях ОСОБА_7 складу адміністративного правопорушення.

Доводи апелянта про неповноту судового слідства, зокрема, не надання оцінки факту перебування її 18.12.2012 року у Тисменицькому відділенні міліції, що підтверджується нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_6 спростовуються інформацією начальника Тисменицького РВ УМВС А.Воробчак від 14.05.2013 року про те, що ОСОБА_2 18.12.2012 року до Тисменицького РВ УМВС не викликалася, про що свідчить відсутність запису про її виклик в журналі обліку доставлених та запрошених осіб інв.32144 з світлокопіями на 3-х арк.(а.с.125-128). Перебування її там з власної ініціативи не є поважною причиною неявки її на роботу в зазначений день. Також факт порушення позивачкою правил трудового розпорядку, неявка її на роботу 18.12.2012 року без відома відповідача без поважної причини підтверджується висновком комісії Івано-Франківської РДА від 15.02.2013 року (а.с.78) по розгляду заяви позивачки щодо незаконного звільнення її з роботи, яким встановлено, що письмової заяви ОСОБА_2 про надання їй вихідного дня 18.12.2012 року не виявлено, сама ж позивачка підтвердила, що заяву готувала, але не подала.

Таким чином, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає порушення відповідачем порядку звільнення позивачки з роботи згідно статті 40 п.4 КЗпП України.

Інші доводи апелянта не спростовують законності постановленого судом першої інстанції рішення, підстав для скасування якого колегія не вбачає.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.307, 308, 309, 313-315, 323-325 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Судді Г.І. Шалаута

Я.Ю. Ковалюк

В.М. Васильковський