Справа №347/2318/13-ц

Провадження №22-ц/779/3077/2013

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Цалин Б.М.

Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2013 року м.Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Шалаути Г.І.,

суддів: Горейко М.Д., Ковалюка Я.Ю.,

секретаря: Петрів Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи - ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2013 року, -

встановила:

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що згідно рішення Косівського районного суду від 03.03.2010 року визнане недійсним доручення №84 від 22 травня 1996 року, видане Старокутською сільською радою, згідно якого недієздатна ОСОБА_6 довірила ОСОБА_7 представляти її інтереси та розпоряджатися всім її майном. На підставі вказаного доручення нотаріусом Косівської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5 було посвідчено договір дарування №1227-Д від 16.07.1996 року земельної ділянки розміром 0,28 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 і належала ОСОБА_6, на ОСОБА_4. Після цього земельну ділянку було подаровано ОСОБА_4 ОСОБА_3. На підставі оспорюваних договорів дарування видано державні акти на право власності на земельну ділянку. Зазначив, що при оформленні державних актів було захоплено 0,02 га його земельної ділянки, що знаходиться по сусідству. ОСОБА_4 змінив прізвище на ОСОБА_4. Посилаючись на наведене просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки за №1227-Д від 16.07.1996 року та виданий на його підставі державний акт на ім'я ОСОБА_4 та договір дарування за №1690 від 01.09.2004 року та виданий на його підставі державний акт на ім'я ОСОБА_3

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

На зазначене рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, апелянт зазначає, що висновок суду про дійсність оспорюваних договорів на тій підставі, що довіреність, яка була пізніше визнана недійсною, на час укладення договорів не була скасована, порушує норми матеріального права. Стверджує, що висновок суду про пропущення позивачем строку позовної давності є невірним, оскільки про порушення свого права - захоплення 0,02 га його земельної ділянки, дізнався тільки у 2013 році, коли вирішив виготовити новий державний акт. З цих підстав просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В судове засідання сторони не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час розгляду справи судом, заяв чи клопотань про поважність причин неявки та відкладення справи не подавали, а тому колегія вважає, що неявка сторін не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши їх доказами, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.ст.11, 57, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегією з'ясовано, що ОСОБА_2 в серпні 2013 року звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи без самостійних вимог - нотаріуса ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування та державних актів про право власності на земельну ділянку: договору дарування земельної ділянки розміром 0,28 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, належної ОСОБА_6, укладеного 16.07.1996 року ОСОБА_7, що діяв від імені дарителя ОСОБА_6 на підставі доручення №84 від 22.05.1996 року, виданого Старокутською сільською радою в користь ОСОБА_4(обдарованого), посвідченого нотаріусом Косівської державної нотконтори - ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №1227-Д, виданого на підставі цього договору дарування державного акту приватної власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4 (змінив прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_4) та укладеного в подальшому договору дарування зазначеної земельної ділянки від 01.09.2004 року між дарителем ОСОБА_4 та ОСОБА_3(обдарованою), посвідченого нотаріусом Косівської державної нотконтори - ОСОБА_5 та зареєстрованого в державному реєстрі за №1690, а також виданий на його підставі державний акт на зазначену вище земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3.

На обгрунтування заявлених вимог позивач послався на рішення Косівського районного суду від 03.03.2010 року, яким було визнано недійсним доручення №84 від 22.05.1996 року, видане Старокутською сільською радою ОСОБА_7 -опікуну на право розпорядження майном недієздатної - ОСОБА_6 у справі за його позовом в інтересах ОСОБА_8 до Старокутської сільської ради та третьої особи - ОСОБА_7.

Між тим колегією встановлено, що зазначене рішення було скасовано ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.09.2013 року з підстав, що позивач не мав повноважень подавати позов в інтересах ОСОБА_8, а інших доводів на обґрунтування заявлених вимог позивачем не представлено.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено такі обставини.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 не був стороною укладених договорів дарування, не має повноважень діяти від імені ОСОБА_8 чи від інших сторін - учасників оспорюваних правочинів, а державні акти на право власності на земельну ділянку є похідними від укладених договорів, які є чинними, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими, недоведеними, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права та підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317, 319, 323-325 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Судді Г.І. Шалаута

М.Д.Горейко

Я.Ю.Ковалюк